Закінчення. Читайте, будь ласка, частину першу тут, а частину другу – там.
Море. Горе
Початок Року Щура позначається драматичними подіями в українських морях.
3 січня у Керченській протоці сідає на мілину сухогруз «Сильвер» під камбоджійським прапором. 18 січня зазнає ушкоджень завантажений зерном український «Сергій Скадовський»; на щастя, корабель таки вдається добуксирувати до берега.
Справжня трагедія стається із болгарським теплоходом «Ванесса». В ніч на 3 січня на Азові температура падає до – 17 градусів, вітер досягає 30 метрів на секунду. В цих умовах «Ванесса» подає сигнал SOS і зникає.
Долею «Ванесси» переймається навіть Президент Ющенко, який традиційно пише прем’єру Тимошенко листа з вимогою «посилити зусилля» з порятунку екіпажу судна. Проте в результаті вдається врятувати лише одну людину.
Також рятувальники знаходять два тіла і пустий рятувальний пліт з «Ванесси». Доля ще восьми осіб назавжди «лишається невідомою».
26 березня російський десантний корабель «Цезарь Кунніков», що належить до ЧФ РФ, випадково… стріляє по Севастополю. Артилерійська установка спрацьовує під час перевірки, посилаючи болванку в бік міста – але, на щастя, жертв чи руйнувань постріл не тягне.
У березні ж стається дещо значно серйозніше: на іншому кінці планети, в Південно-Китайському морі, тоне український сухогруз «Нафтогаз-67».
Причина аварії – недбалість екіпажу китайського судна, яке в тумані наскочило на український корабель. На місці аварії врятовано шістьох українців та одну китаянку з екіпажу «Нафтогазу-67». Однак ще 18 осіб, як підозрюють, пішли на дно із судном.
Протягом перших днів знаходять три тіла. Вся Україна намагається вірити запевненням експертів, що решта моряків можуть вижити в «повітряних подушках» у відсіках корабля.
Проте «Нафтогаз» із глибини 35 метрів піднімуть лише 28 квітня. На кораблі, що перетворився на братську могилу, знайдуть 14 тіл; ще одна людина вважатиметься зниклою безвісти.
Кінець же року знаменується скандальною справою «Фаїни».
2008 року всепланетну «славу» здобуває східноафриканська країна Сомалі, яка як держава існує хіба що на політичній карті світу. Прибережне населення цієї країни, за підтримки різноманітних терористичних груп, в останні роки активно займається піратством у регіоні жвавого морського руху на південному заході Індійського океану.
З 38-ми кораблів, захоплених сомалійцями протягом року, на Новий рік в полоні лишаються 17. Серед них – і «Фаїна», захоплена ще 25 вересня.
При захопленні від інфаркту помирає капітан судна – росіянин Владімір Колобков. Решта екіпажу – 17 українців – виявляються заручниками, за яких пірати вимагають то 5, то 8, то 20 мільйонів доларів.
Скандальності епопеї зі звільненням «Фаїни» додає її вантаж: танки та інша зброя, що постачались Україною до Кенії. Україну починають звинувачувати у тому, що зброя нібито йшла до регіонів східноафриканської країни Судан, куди постачати зброю заборонено Радою Безпеки ООН.
Насправді громадянську війну в Судані, де виявлено перспективні нафтові родовища, «спонсорує» – зброєю і не тільки – сам Радбез ООН, причому в повному складі.
Гостра конкуренція в цій справі між США, Великою Британією, Францією, Росією та Китаєм, який наприкінці минулого століття впевнено почав власну колонізацію Африки, аж ніяк не сприяє якнайшвидшому звільненню із полону екіпажу та вантажу «Фаїни».
Між тим, 16 грудня пірати захоплюють турецький корабель «Босфорус Продіджі», на якому в полон потрапляють ще восьмеро наших співгромадян.
«Голубі» і не тільки
Все починається ще 16 червня 2007 року, коли в Києві на Майдані Незалежності дає безкоштовний концерт суперзірка світової суперпопси, солодкоголосий і нетрадиційний Елтон Джон. Всі знають, що шоу, на яке прийшли майже 200 тис. осіб, організував зять екс-Президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук.
Олігарх і власник компанії «Інтерпайп», російськомовний український бізнесмен із єврейським корінням, Пінчук уже давно є рідкісним для пострадянського простору «олігархом-меценатом»: його телеканали поглиблюють українізацію на телебаченні, він спонсорує численні гуманітарні програми та фонд «АнтиСНІД», яким опікується його дружина Олена Франчук.
При цьому він не є політиком (з часів «Помаранчевої революції») і вже тим більше не боїться влади, яка змушувала б його до «меценатства» за російським зразком.
У 2008 році Пінчук продюсує одразу два супершоу. 14 червня на Майдані дає концерт Пол Маккартні з легендарних «Бітлз». Під страшною зливою Маккартні та його група блискуче відіграють програму під промовистою назвою Independence Concert, причому Маккартні пізніше запевняє, що дощ йому зовсім не завадив.
Славетний співак збирає натовп, що кількісно не поступається «Майдану-2004» – близько 350 тисяч осіб. Він виходить на сцену зі словами «Привіт, друзі!», перед виконанням «Yesterday» виносить на сцену український прапор, а прощається, як і вітався – українською мовою.
Пізніше низка російських жовтих газет напишуть, що Маккартні погрожували не заплатити, якщо він не говоритиме українською, а Віктор Ющенко подарував йому вишиванку з портретом Степана Бандери 🙂
Остання чутка виникне завдяки заяві львівського клубу фанатів «Бітлз» про те, що вони хотіли би подарувати Маккартні вишиванку в червоно-чорних кольорах…
12 вересня у Харкові, на Площі Свободи, яка є найбільшим міським майданом Європи, виступає група Queen. Із Полом Роджерсом – замість великого Фредді Мерк’юрі – група, тим не менше, збирає на свої безсмертні хіти близько 300 тис. нерозбещених візитами суперзірок глядачів України та сусідніх держав.
Перед та під час концерту, який проходить під гаслом «Life must go on» та закликає захищатись від СНІДу, що забрав великого Фредді, роздаються десятки тисяч буклетів та презервативів. Дощ, на щастя, не йде, що дозволить пізніше продати відеозапис концерту кінотеатрам не лише України, але й США.
Потоп
Літо виявляється рясним на дощі. А вже наприкінці першого місяця літа природа б’є по Україні всерйоз: Львів накриває найпотужніший за півтора століття шторм, внаслідок якого гине 4 особи.
Збитки складають до 30 мільйонів гривень, але ніхто ще не знає, що це – тільки початок.
На початку липня бурі зі зливами та блискавицями опановують небо над усією Західною Україною. Нова жертва – вбитий блискавкою 17-річний мешканець Збаража – з’являється 9 липня.
Спочатку всі побоюються саме грому: у Верховинському районі Прикарпаття блискавка вбиває закохану пару, а на Буковині – 9-річну дівчинку. Однак надалі все більше життів починає забирати не атмосферна електрика, а водна та вітряна стихія.
До кінця літа офіційні органи нарахують 37 загиблих від ударів блискавок, земляних зсувів, шквалів та раптових нічних повеней, що зноситимуть цілі села на схилах Карпат. Серед загиблих – 9 дітей.
При цьому жертв рахують лише з 23 липня, коли на стихію звернула увагу влада.
З цього дня Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко наввипередки їздять і літають західними областями, видають нормативні документи та підраховують багатомільярдні збитки.
В підсумку уряд «під повінь» проводить свої зміни до бюджету, де, зокрема, підвищує ціни на тютюн та алкоголь. Теоретично, гроші від акцизів мають іти на допомогу постраждалим регіонам.
«Прості українці» тільки в рамках однієї з акцій через SMS-голосування збирають майже 50 мільйонів гривень допомоги.
Тим часом на початку серпня тоне вже південно-західна Україна. Щоправда, тоне вона далеко не так, як сусідні Придністров’я та Молдова: там вода змиває людей навіть на вулицях столиць. Відтак Одеська область відбувається від стихії дуже легко – якщо, звісно, порівнювати із Закарпатською чи Івано-Франківською.
Акт № 1020
19 липня в Києві дощу немає – навпаки, палить немилосердне сонце. Православні патріархи у своїх облаченнях страждають чи не більше, ніж офіційні особи у строгих костюмах із краватками: найдавніша столиця Русі – Київ – святкує 1020-річчя Хрещення Русі, і святкує не так, як хотілося б «Третьому Риму».
Із притаманної йому наївністю Президент Ющенко запрошує на свято Вселенського Патріарха Варфоломія зі Стамбула.
На Банковій не роблять таємниці з того, що намагатимуться добитись від Патріарха визнання незалежності Української Православної Церкви від Москви.
Росія вживає всіх можливих пропагандистських та дипломатичних контрзаходів. Провалу ініціативи української влади чимало сприяє сама ця влада. В той час, як «канонічна» УПЦ Московського Патріархату теж відчуває дуже сильні тенденції до більшої незалежності, офіційний Київ цілковито нехтує відповідними перспективами, зосереджуючись на невизнаній жодною православною церквою світу УПЦ Київського Патріархату.
За таких умов Вселенський Патріарх не може піти проти найсильнішої в останні 500 років Московської Церкви, і, виявляючи чудеса дипломатичності, дозволяє всім сторонам лишитись «при своїх».
Тим часом і предстоятель УПЦ МП Митрополит Володимир, який зовсім не заперечив би проти автокефалії, і «розкольник», предстоятель УПЦ КП Філарет, і, нарешті, Патріарх Московський Алексій ІІ, розуміють, що в їхньому віку другого шансу переламати ситуацію вже не буде.
5 грудня Алексій ІІ помире, трохи не досягнувши 80-ти років (за іронією долі, талліннець Алєксєй Рідігер за життя святкував день народження одночасно з Віктором Ющенком – 23 лютого).
І от уже уже сивобороді українські патріархи знають: хто б не був його наступником, тепер їм не втримати «молодого» натиску Московської Церкви, яка в Росії лише формально відокремлена від держави.
У липні ж Ющенко на прощання дарує патріарху Варфоломію ювілейну монету номіналом 50 гривень. Дотепники всіляко перефразовують фразу про «Богу Богове,а кесарю – кесареве»: на монеті зображено самого Ющенка.
Вперед у Середньовіччя
Навесні 2008 р. стартує проект «Великі українці» – взятий із британського проекту «Great Britons» концепт, який, як хвалиться знаменитий російсько-український телеведучий Савік Шустер, у деяких відсталих країнах призводив навіть до вуличних сутичок.
Глядачі спочатку обирають сто найвидатніших, голосуючи в Інтернеті. Потім обирають десятку, а потім – одного, найвеличнішого.
Перед тим в студії своїх кандидатів на «великого» захищають експерти. Аудиторія ж може голосувати телефоном, через SMS та по Інтернету – причому кількість голосувань однією особою не обмежується.
У зв’язку з цим організатори не втомлюються повторювати, що програма являє собою лише шоу, і аж ніяк – не соціологічне дослідження. Але це нікого не спиняє: після формування десятки розпочинається скандал, пов'язаний із тим, що на перше місце в рейтингу раптом виходить чільник ОУН та УПА часів Другої Світової Степан Бандера.
Бандера перемагає Богдана Хмельницького, Валерія Лобановського і Тараса Шевченка явно не просто так.
У відповідь «хтось» намагається збільшити кількість голосів за великого хірурга, класичного «російського українця» Миколу Амосова.
Але в той час, як «накрутка» Бандери явно скоординована тільки під нього, опоненти діють розрізнено, а до того ж – спізніло.
В результаті в останню мить перше місце обіймає надзвичайно далекий від реалій сьогодення Великий князь Київський Ярослав Мудрий. Прибічники Бандери влаштовують публічний скандал, який, утім, нікого не цікавить: публіка отримала своє шоу.
Серед іншого, в блогах та на шпальтах деяких видань з’являється оригінальна думка: Ярослава «просунуто» росіянами, у яких ще тільки має стартувати їхній аналог «Великих Українців» – проект «Імя Россіі».
Нібито ФСБ хоче «провести» в найславетніші росіяни Великого князя Володимира, батька Ярослава – довівши в такий спосіб «старшинство» Росії над Україною.
Насправді в Росії все виходить геть не краще, ніж у нас: спочатку вгору виривається Сталін, чиє людожерство настільки ж більше за людожерство Бандери, наскільки Росія більша за Україну; в результаті росіяни мусять навіть перераховувати голоси, а в кінцевому рахунку Сталін, як і Бандера, все одно опиниться в «призовій трійці», перше ж місце, як і в Україні, посяде давній князь.
При цьому Олександр Невський є не менш сумнівною персоною, аніж Ярослав Мудрий:
якщо другий відомий історії як ґвалтівник, убивця родичів та організатор громадянських воєн, то перший – як правитель, що силою зброї змушував власний народ платити данину монголам, а до того ж монгольськими руками вбив власного брата.
Спільне у двох князів і те, що ні Київська держава Ярослава, ані Новгородська держава Олександра не вижили, впавши врешті-решт у руки Москви.
Однак дві перемоги Невського над невеликими бандитськими арміями з католицької Європи, як виявляється, значать для сучасної Росії значать більше, аніж перемога Ярослава над половцями чи навіть Хрещення Русі – адже ці останні відбувалися в нині українському місті Київ…
Дєфіляда в Кієвє
За два дні до 17-го Дня Незалежності України в рідному селі Кам’яна на Буковині на 52-му році життя помирає «широко відомий у вузьких колах» письменник Василь Кожелянко – автор не дуже майстерних, але дуже палких «нарисів з альтернативної історії» України.
В його романах українці майбутнього повстають проти диктатора, дуже схожого на Леоніда Кучму, а в минулому, як у найвідомішій «Дефіляді в Москві» – завойовують Росію разом із Гітлером. Після чого раптом розуміють антилюдську сутність нацизму і роблять із ним те саме, що й – раніше – з «більшовизмом москалів».
Кожелянко не доживає двох днів до пафосного святкування Незалежності. Ще в травні Президент Ющенко вимагає вивести 24 серпня на парад техніку – в тому числі важку – і не куди-небудь, а на Хрещатик.
Грошей на парад немає, але Ющенко, знов-таки в притаманній йому манері, наполягає на включенні відповідних сум до державного бюджету. В підсумку парад, який почнеться під акомпанемент необгрунтованих, але гучних, звинувачень Києва в «незаконному продажі зброї Грузії», не справляє належного враження – тим більше, що одна з важких машин на десяток секунд все-таки глухне саме посеред Хрещатика.
Значно провальнішим стає 75-річчя Голодомору.
Ющенко давно вимагає від України та всього світу визнати Голодомор геноцидом українського народу, і частково це вдається.
Однак, як завжди буває, непопулярний лідер знижує популярність навіть цілком прийнятних ідей.
Якщо в 2007 році вікна київських будинків на роковини Голодомору повні вогників, то в 2008 майже ніхто не запалює свічки за безневинно загиблі душі. Пояснити це легко: тепер свічки роздають консьєржки та співробітники ЖЕКів, що відгонить не лише «совком», але й елементарним блюзнірством.
Виконавці, як завжди, намагаються подолати ідіотизм верхів ще більшим власним ідіотизмом: у деяких школах розповіді свідків про те, як вагітну матір били прикладом, коли вона просила лишити скоринку хліба, читаються вголос учням молодших класів.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
«Галицький потоп» і «справа Фаїни», роковини Голодомору і 1020-річчя Хрещення Русі – всі ці визначальні події минулого року не обходяться без винесеного в заголовок протистояння глави Української держави та глави українського уряду.
Так, 28 липня голові Секретаріату Президента Вікторові Балозі вистачає дотепності глузувати з релігійних переконань «зрадниці» Тимошенко через її нез’явлення на церемонію з нагоди 1020-річчя Хрещення Русі.
Насправді ні для кого не секрет, що Тимошенко є прихожанкою УПЦ МП; але саме цього дня вона виїздить в постраждалі від повені регіони – тож піар-хід Банкової обертається проти неї самої.
Це – лише один, хоч і типовий, приклад. Головне, що 2008-го року Ющенко й Тимошенко так і не знаходять спільної мови – якщо не рахувати того, що саму Україну вони руйнують спільно, і тут уже важко комусь із них віддати пальму першості.
Лише на початку 2009-го року двоє колишніх «лідерів Майдану» об’єднаються перед обличчям «Газпрому».
Вимоги Росії наполовину смішать, наполовину жахають: нелогічна ціна у 270 доларів за «тисячу кубів» газу– майже таку платить Німеччина – протягом кількох днів змінюється на 370, 418, 450… «Прості українці» не розуміють ситуації взагалі.
«Складні українці» – тобто ті, хто знає, що через світову економічну кризу «Газпром» уже втратив 20 млрд. доларів, а центральноазійські країни вперто не продають йому своє паливо дешевше за 300 дол. – ці сподіваються, що причини дивних кроків Москви знають хоча б Ющенко й Тимошенко.
Останні ж роблять спільну заяву про нахабство «Газпрому» та вирушають переконувати у своїй правоті Європу… Але це вже – 2009-й рік.
Можливо, це Бики змінюють Щурів. А можливо, й ні.
