Чим більше споживачі новин чують про кризу, тим вишуканішим стає їхній гумор. Скажімо, «Банк оголосив себе банкрутом. Вкладникам запропоновано або забрати ніщо, але одразу, або все, але ніколи». В перші п'ять секунд ніхто не сміється, всі прораховують плюси та мінуси кожного варіанта.
Жарт як прогноз
Український ексклюзив: «Куме, ти чув – в Україні буде Євро – дві тисячі дванадцять?!» – «Ти диви, а ще вчора було…» Місце і час появи жарту дослідники за бажання можуть вирахувати – мені його розповіли із закінченням «по 11 гривень», я переповідала вже по чотирнадцять, а знайомий зі Львова божиться, що вперше почув ще по сім п'ятдесят…
Але, за даними аналітиків, щодо кризи Україна відстає у народному жартовиявленні, просто-таки гальмує. Можливо, дається взнаки суто наша особливість: «Тільки в Україні, замовивши економічну кризу, ви отримуєте на додачу політичну безкоштовно». Перевірте себе – усміш-
ка з'являється, але кривувата. А от щоб щиро сміятися… Тиждень дослідив популярність анекдотів: на першому місці «Татку, а криза олігархів торкнеться?» – «Синку, це олігархів вона торкнеться, а нам капець!» – із десяти опитаних його
з мінімальними варіаціями знали дев'ятеро. І восьмеро щиро стверджували, що це не жарт, а точнісінький прогноз.
Анекдотичне дежавю
У першій хвилі анекдотів, що вже відкотилася, переважно римейки жартів 1990-х. Було це вже, було: «Встав дядько вночі до туалету. Крок ступив – борошно розсипалося, ще кілька – бутель з олією розлився, вже відчиняє заповітні двері – аж тут на нього мішок із цукром падає. Дядько у відчаї: «І коли вже цей Голод закінчиться?!» Всі сміємося, але ж ніяких запасів ще ніхто не робив. Ну не ті часи! Але… Ось і «комедіклабівці» стверджують, що криза розпочнеться по-справжньому тоді, коли в «Макдональдзі» замість дитячої іграшки видаватимуть сіль та сірники.
І цей анекдот давній, а його натхненно переповідають: «Зустрічаються два директори. «Ти своїм зарплату виплачуєш?» – «Ні». – «І я ні. А вони все одно на роботу ходять?» – «Ходять». – «І мої ходять. Може, вхід платний зробити?» – «Я вже зробив, то вони економлять: у понеділок приходять, а в п’ятницю виходять!» Ну змінилося наше життя з дев'яностих, змінилося! Куди ближча стратегічна порада: «Не кажіть, що вас звільнили, стверджуйте, що ви тепер позаштатний співробітник».
Утім, оновленню давніх жартів є логічне пояснення – знайдено винуватця негараздів: «Десятиріччя дефолту Росія відзначила з воістину світовим розмахом». І суворий опис російських реалій без жодних перебільшень є якщо не смішним, то повчальним: «Криза для російських олігархів: Абрамовіч змушений продати яхту і «Челсі», у Дєріпаски 14 мільярдів боргу, Путін змушений вибивати борги з України для підтримки штанів. І лише Ходорковскій не сумує – він вчасно придбав собі екстремальний тур, зберіг політичний капітал і навіть піднявся – від шниря до хліборіза!» Або також дещо подібний до інформаційне повідомлення жарт: «Федеральна служба фінансових ринків Росії бере активну участь у регуляції паніки. Служба рекомендує називати зниження котировок акцій на біржі «принуждением к справедливой цене».
Заокеанські запозичення
Хвилі кризових анекдотів із Росії та відповідних із Америки зустрілися в нас водночас. Останні стали просто-таки довідниками з практичної економіки для масового споживача. Унаочню тезу: «Збори акціонерів. Літній глава банку намагається переконати, що криза закінчилася і ринок, нарешті, стабілізувався: «Сорок років тому я продав 500 акцій нашої компанії й купив Ford випуску 1967 року. Минулого тижня я також продав 500 акцій і за виручені гроші знову можу придбати Ford 1967 року!»
Або щодо кризи ринку елітної нерухомості: «Що зайве в логічному ланцюжку: сифіліс, СНІД, кондомініум у Маямі? Відповідь: сифіліс, бо його все ж таки можна позбутися». І чорний гумор: «Джон Сміт, що вистрибнув із вікна 75-го поверху на Уолл-стрит, після удару об землю підстрибнув на 10 метрів, чим дещо відіграв своє ранкове падіння».
Ось така нелегка доля безробітних брокерів, подивитися на яких ще з минулої осені пропонує спеціальна екскурсія у фінансове серце Нью-Йорка, – туристичні фірми знайшли свою вигоду в програші фінансистів. Туристи, переважно з Китаю, якого криза не торкнулась, охоче відвідують Америку, мабуть, сподіваючись стати свідками того, як главу Мінфіну США Генрі Полсона зустрічає грабіжник. Згідно з гумористичною версією, йому скажуть: «Руки вгору, віддавай усі свої гроші». Той відповість, що він глава Мінфіну. «Тоді віддавай усі мої гроші!» – зводить курок гангстер. Експерти прогнозують, що цей анекдот невдовзі буде перероблений для українських реалій. А, можливо, і перестане бути анекдотом.
Свіжий газ
До новорічних свят здавалося, що кризові анекдоти є смішними. Але життя підкинуло неочікуваний жарт – хвиля ще смішніших газових анекдотів легко й швидко поглинула кризові.
Пішло-покотилося, попри вихідні дні та морозяну погоду: «У зв'язку з підвищенням ціни на родинні відносини, Київ уповноважений заявити, що росіяни міста відтепер можуть вважати себе сиротами». «Якщо Європа платить 450 доларів за тисячу кубометрів газу, а Україна не платить нічого, й обидві не отримують газ, навіщо платити більше?!» «Газ для України повинен коштувати більше, ніж для Західної Європи, оскільки Україна одержує його набагато раніше, тобто значно свіжішим». «Заява МЗС України – якщо нас не візьмуть у ЄС, відключимо газ!» тощо, аж до вітальних sms із жартівливими віршиками з обов’язковим рефреном: «Не злякає нас «Газпром», всіх вітаємо з Різдвом!»
Ось, кажуть, днями телефонував Путін Черномирдіну, питав, чи вже холодно в Києві? А той відповів: «Не знаю, в нас у посольстві навіть із холодного крана гаряча вода тече!» Цікаво, що Віктор Степанович був і героєм анекдоту часів дефолту про те, що саме сталося: «Хто б міг подумати?! – запитав Черномирдін. Тих, хто б міг, не знайшлося».
Британці дивляться на ситуацію з характерним гумором. Карикатурист на псевдо «Метт», який смішить консервативних читачів шанованого часопису «Дейлі телеграф», бачить це так: дружина подає чоловікові на сніданок варене яйце й перепрошує, що воно дуже рідке – мовляв, щойно почала варити, як Путін відключив газ.
Піратська правда
Психологи твердять, що гумор – це механізм психологічного захисту, жарт знецінює небезпеку й нівелює страх. Тому в моменти тестування на витривалість сприймати будь-які випробування долі з посмішкою – єдино можливий і дієвий захист.
Але коли інформаційну порожнечу, створену браком об'єктивної інформації щодо того, хто ж таки має рацію в газовому конфлікті, заповнюють винятково жарти, тут уже не до сміху. Особливо коли телефонують із різдвяними привітаннями з регіону проходження по Карпатах газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» і запитують, чи правда, що Ющенко сказав, газу не буде, бо з сомалійськими піратами легше домовитися, ніж із Газпромом?!
«Неправда, – кажу, – з піратами так ніхто досі й не домовився, це жарт такий». І – мало не кричу: «Не питайте, хто сміятиметься останнім!»
