Санкційний зашморг для Росії: тисне, але не душить

Минув рік з того часу, як Західний світ почав запроваджувати економічні санкції проти Росії, що напала на Україну. Євросоюз почергово ухвалив уже 10 санкційних пакетів. У кілька етапів обмеження на бізнес з РФ запроваджували й у США, Британії, Канаді, Японії та інших країнах. Тож уже можна говорити по проміжний результат. І він не настільки втішний, як хотілося б. Безумовно, санкції ослабили російську економіку. Але не зламали її. У міжнародній експертній групі Єрмака-Макфола, яка відслідковує вплив санкцій, сподіваються, що переломним буде 2023 рік.

Що гальмує?

Спочатку кілька загальних міркувань, чому санкції спрацювали не настільки ефективно. По-перше, у світовій історії не так багато успішних прикладів, коли економічна блокада змушує когось до капітуляції. Мабуть, найкраще це вдалося у 1840-1842 рр. британцям, чий флот закрив доступ до китайських портів і змусив династію Цинь піти на торгівельну угоду з Лондоном. Натомість дві спроби заблокувати саму Велику Британію (спочатку з боку Наполеона, а потім – Гітлера) зазнали фіаско. У новітній історії теж маємо прецеденти, коли економічне ембарго щодо тієї чи іншої країни може/могло тривати роками, але це не призводить до падіння тамтешніх режимів – Куба, Іран, Північна Корея, ПАР, Венесуела.

По-друге, санкції проти РФ не є всеохопними. Навіть близько. Під них досі не підпадає чимало сировинних товарів, які є стратегічними для наповнення  російського бюджету – наприклад, уран, алюміній, титан, алмази тощо. Та й ті позиції, на які обмеження існують, нерідко супроводжуються певними винятками, як-от нафта чи чорні метали. Крім того, не всі системні російські банки від’єднано від системи міжнародних платежів SWIFT, тож окремі з них («Газпромбанк» «Юникредит», «Райффайзен». «Росбанк» та низка дрібніших) і зараз мають змогу безперешкодно проводити операції на зовнішніх ринках. 

По-третє, понад 50% російського товарообігу припадає на країни, які не приєдналися до санкцій проти РФ – Китай, Туреччина, Білорусь, Індія, Казахстан та інші держави СНД. Частково через їхнє посередництво Росія також продає чи закуповує підсанкційні товари.  

По-четверте, не відбулося тотального відтоку західного капіталу, вкладеного в російські проєкти. Авжеж, деякі бренди цілковито покинули цей ринок, деякі лише задекларували наміри чи заморозили інвестиції. Водночас, за підрахунками Київської школи економіки, станом на 6 березня 2022 року 1222 західні компанії продовжують працювати у РФ. Це навіть більше за тих, що пішли чи призупинили діяльність.  

По-п’яте, поступальна механіка нарощування санкцій проти РФ дає їй більше можливостей для маневру та адаптації. Санкції не стали шоковим ударом, вони розтягнулися в часі. Відтак ефект від їхнього впровадження теж має інерційний характер.

Але все сказане, не означає, що санкції себе не виправдали. Цей перелік причин, що послаблюють їхню дію, важливий для того, щоб шукати можливості для підсилення санкцій і закривати шляхи їх обходу.

Що досягли?

А тепер – про ті результати, які міжнародна ізоляція Росії уже принесла. У березні директор Інституту міжнародних досліджень Фрімана-Споглі (FSI) Майкл Макфол спільно з експертами Київської школи економіки опублікували свіже дослідження впливу санкцій на російську економіку за останній рік. Згідно з їхніми оцінками, найбільших втрат зазнав енергетичний сектор, який є основним джерелом доходів для Росії. А це у свою чергу істотно підкосило фінансову базу режиму Путіна. 

Торік продаж нафти й газу приніс Росії 350 млрд USD – це приблизно 60% з усього масиву експортних надходжень, які становили 540 млрд USD. У 2023 р., як прогнозують експерти, російський виторг від експорту енергоносіїв може зменшитися на 50%. Станом на кінець лютого-2023 ціни на природний газ і нафту походженням з РФ уже були нижчими, ніж до початку повномасштабної війни. При цьому країна за цей рік втратила більш як половину своїх європейських ринків, і більшість із них, ймовірно, безповоротно. Згідно з офіційною звітністю «Газпрому», видобуток природного газу в компанії торік скоротився майже на 20%, а його реалізація в «страны дальнего зарубежья» (тобто поза межі СНД) впала на 60%.

Схожа колізія і з нафтою. За підрахунками профільного агентства Argus, до 24.02.22 85% морських відвантажень російської суміші Urals мало призначення в порти ЄС. Восени ж ця частка збіглася до 24%.  На кінець 2022 р. ціни на Urals були у півтора раза нижчими, ніж на початку. Нижчими навіть за цінову стелю, яку встановив Євросоюз. Росії довелося переорієнтувати нафтовий експорт на Китай, Індію, Туреччину. Але й ті готові купувати російську сировину лише зі щедрою знижкою (до 40% від еталонного європейського сорту Brent).    

У 2023 році, згідно з очікуваннями Київської школи економіки, експорт нафти й газу з РФ надалі падатиме – на 15,1% і 27,9% відповідно. А падіння цін буде ще відчутніше — 35,8% на нафту та 46,4% на газ. Причому відскок цін назад у 2024 р. малоймовірний. «Здійснюючи тиск на нафтогазовий сектор, ми б’ємо агресора в саме серце, знекровлюємо його потенціал», – запевняє керівник офісу президента України Андрій Єрмак. За його словами, за січень-лютий 2023-го спостерігалося падіння доходів РФ від продажу нафти й газу на 46%. А це у свою чергу виснажує фінансову «подушку», яку Росія раніше приготувала собі за рахунок торгівлі енергоносіями.

Падіння виробництва (рік до року) спостерігається і в інших галузях. Найбільше – в автомобілебудуванні: -54,5%.  У фармацевтиці виробництво скоротилося на 6,2%, у хіміндустрії – на 5%, у металургії – на 3,8%, у гірничо-видобувній галузі – на 3.1%. Порівняно невисокий спад у ГМК пояснюється тим, що санкції зачепили далеко не весь пласт виробників. Скажімо, для «Северстали» зовнішні ринки майже повністю закрилися. Але НЛМК, «Магнитка», «Норникель» чи «РусАл» їх майже не відчули.  Проте навіть за таких розкладів Росія торік скоротила експорт продукції чорної металургії на 15% чи більш як на 25 млрд USD у грошовому виразі. Цьогоріч влада США вже запровадила 200-відсоткове імпортне мито на російський алюміній. До більш жорстких обмежень на ввезення металопродукції закликає Єврокомісію асоціація Eurofer. Із 2024 року, нарешті, мають  набути чинності обмеження на імпорт слябів Новолипецького меткомбінату, що зруйнує виробничі ланцюжки НЛМК на західних ринках. Тож і для російського ГМК поточний рік мав би видатися гіршим, ніж попередній.

Війна щомісяця вимиває з російського бюджету 8-9 млрд USD. Ці видатки Кремлю доводиться перекривати за рахунок  Фонду національного добробуту. Згідно з оптимістичними очікуваннями, ліквідна частина Фонду вичерпається уже до кінця 2023 року. Від початку повномасштабної війни влада РФ забрала звідти 3,7 трильйона рублів (приблизно 53 млрд USD) на підтримку ліквідності бюджету та національних компаній, які потерпають від кризи. Наповнення Фонду національного добробуту скоротилося таким чином до 10,4 трлн рублів (148,4 млрд USD). Але потреби в дотаціях з нього постійно ростуть. За оцінками Київської школи економіки, цьогоріч доведеться витрати понад 6 трлн рублів.

При цьому Росія після вторгнення в Україну втратила доступ майже до половини своїх фінансових рахунків за кордоном. Якщо вона на кінець 2021 р .тримала у міжнародних резервах 634 млрд USD, то нині понад 300 млрд USD з них розміщені у країнах, які підтримують санкції проти режиму Путіна й заморозили активи Центробанку Росії.

Що далі?

І хоч деколи з Євросоюзу лунають заяви, що санкційний потенціал себе уже вичерпав і нічого дошкульного для РФ більше вже не вигадаєш, у групі Макфола-Єрмака дотримуються протилежної думки. І мають ще кілька ідей, як затягнути цей зашморг ще тугіше. Серед них, наприклад, такі:

– обмеження цін на російську сиру нафту на рівні не вище 50 USD за барель при наступному перегляді, а в перспективі – й  до 30 USD за барель;

– заборона імпорту природного газу до ЄС по трубопроводах, які контролюються Росією;

– повна заборона будь-якого імпорту російського скрапленого газу до ЄС;

– поширення фінансових санкцій на всі російські банки, у т. ч. й «Газпромбанк»;

– встановлення для іноземних фінансових установ конкретних часових термінів для виходу з ринку РФ;

– внесення до санкційних переліків державного концерну «Росатом»;

– повна заборона на закупівлю російських чорних металів та алмазів;

– встановлення цінової стелі для російських експортних добрив (аналогічно, як на нафту), за винятком тих, що експортуються через Одесу. Очевидно, в рамках майбутньої «зернової угоди».

Ярослав Ярош