Промка vs аграрка – що повинно бути в пріоритеті для держави

Незважаючи на задекларовану з боку перших осіб держави необхідність розвивати українську промисловість в пріоритеті як і раніше залишається аграрна складова вітчизняної економіки. Якщо цей тренд не зазнає змін, то наша країна ризикує залишатись бідною і через багато років після закінчення війни.

Як і раніше головний фокус на аграріях

В кінці червня Верховна Рада прийняла законопроект №8025, спрямований в першу чергу на поліпшення експорту аграрної продукції. Зокрема, документом пропонується запровадження державної підтримки агропідприємств у частині капітального будівництва експортної інфраструктури шляхом субсидування частини плати та відсотків за кредитами, та страхування об’єктів зберігання або переробки сільськогосподарської продукції від ризиків у виді бойових та воєнних дій. Додатково передбачено запровадження окремої державної підтримки в частині оновлення парку зерновозів, зернових контейнерів, обладнання з навантаження та розвантаження. Крім того, запропоновано механізм підтримки виробників вітчизняної техніки та обладнання (зерновози, причепи, контейнери), шляхом її закупівлі державою з наступним безоплатним наданням у користування сільгоспвиробникам.

Звісно, підтримка агросектору, яка надається в тому числі і цією парламентською ініціативою, є дуже важливою. Країна-агресор постійно блокує роботу зернового коридору і тому, звісно, Україні необхідно робити все можливе для збільшення можливостей з вивозу експорту аграрної продукції через західні переходи, а також річкою Дунай. Проте варто згадати про промисловість, на яку не розповсюджувався зерновий коридор (тому частина ринків стала недоступною для українських виробників), яка подекуди не може вчасно виконувати поставку своїх товарів у країни Європи через перевантаженість західних прикордонних переходів агропродукцією, тому втрачає клієнтів і яка, у кінцевому підсумку, змушена скорочувати виробничу завантаженість. Тому запропонована законопроектом державна підтримка є вкрай необхідною і для промисловості, вона не має бути обмеження виключно допомогою для агро.

Що таке додана вартість

Розмова піде в першу чергу про додану вартість. Простими словами – це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини та матеріалів на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача. Чим більше розвинута переробна промисловість, яка є основою створення доданої вартості, тим багатшою є країна.

На сьогоднішній день частка переробної промисловості у ВВП України складає лише 10%, в той час коли нормальним показником для розвинутих країн є 20-25%. Так, Президент Володимир Зеленський нещодавно заявив: «Ми зацікавлені передусім у тому, щоб робочі місця й додана вартість створювалися в Україні». Дмитро Кисилевський, заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, зазначає, що «стійке економічне зростання України суттєвим темпом здатне забезпечити тільки політика державного стимулювання, спрямована в першу чергу на розвиток переробної промисловості». Підтримка політики нарощення доданої вартості в Україні є і серед інших гілок української влади, тому розширення запропонованого законопроєкту №8025 на промисловість – це гармонійне продовження правильного наміру влади.

Як Україна НЕпідтримує власну промисловість

Слід зазначити, що певні кроки в напрямку розвитку переробки та підтримки промисловості в Україні все ж були зроблені. Нарешті запрацювало Експортно-кредитне агентство, прийнятий закон про локалізацію, закони про індустріальні парки, що допомогло зокрема під час релокації українських підприємств, які опинились у зоні бойових дій. Але проблемних та невирішених питань поки що, на жаль, набагато більше.

Мабуть перша після війни проблема, з якою сьогодні стикаються вітчизняні промисловці, полягає в тому, де взяти гроші? Облікова ставка Національного банку на сьогодні складає 25%, тобто кредит у комерційному банку можна взяти під 30+% річних. Зрозуміло, що за такою ставкою будувати нове підприємство неможливо. Щодо державної програми пільгового кредитування “5-7-9”, то її умови такі, що фактично вона спрямована в першу чергу на підтримку аграріїв та оптової торгівлі, на яких відповідно припадає 57% та 15% отриманих кредитів.

Справа в тому, що для цілей промислового виробництва максимальний розмір кредиту за умовами програми складає лише 60 млн грн. В той же час практика членів Федерації роботодавців України свідчить, що інвестиційний проект навіть середніх підприємств у переробній галузі, як правило, вимірюється сумами від 7-8 млн дол. Збільшення граничного розміру кредиту принаймні до 150 млн грн (тобто приблизно 4 млн дол.) могло б значно посилити підтримку інвестування.

“Чимала кількість українських підприємств зіткнулася з частковим чи повним руйнуванням виробничих потужностей та намагається відновити виробництво, а промисловість України (передусім переробна) як ніколи потребує інвестицій, – підкреслює генеральний директор ФРУ Руслан Іллічов. – На нашу думку, треба зробити більш привабливими для банків умови кредитування (ринковими ставками, державними гарантіями за кредитами, вчасними розрахунками за зобов’язаннями держави тощо). Можливо, підтримку відновлення зруйнованих потужностей та стимулювання інвестицій виділити в окрему пріоритетну державну програму з окремим ресурсом на її реалізацію”.

Практично не працюють прийняті у 2021 році два закони про “інвестнянь”, які передбачають надання держпідтримки українським та іноземним інвесторам із загальною сумою інвестицій від 20 млн євро. Тоді мова йшла про 23 інвестори, які виявили зацікавленість, але врешті решт станом на початок 2023 року до Міністерства економіки надійшло лише п’ять заявок. У жовтні минулого року Кабмін запропонував знизити суму інвестицій до 12 млн євро та розширити сфери, у яких можна реалізовувати відповідні проекти, але поки законопроект №8138 прийнятий лише у першому читанні.

Існують недоліки і у державній тарифній політиці. Зокрема досі є випадки диференціації: імпорт сировини та комплектуючих для внутрішнього виробництва завозиться з митом, а готова імпортна продукція – без мита або за нижчою ставкою, що дискримінує вітчизняного виробника. “Ось приклад минулого літа. Знімають мито на турецькі зерновози, обнуляють його. І в той самий час залишають мито на комплектуючі для українських сільгоспмашинобудівників. Про яку конкуренцію тут може йтися?”, – розповів Р.Іллічов.

Що треба робити і навіщо

У Федерації роботодавців переконані, що в Україні потрібно запроваджувати програми підтримки промисловості в тому числі і окремі секторальні промислові програми. Так у минулому в Україні добре працювала програма підтримки сільгоспмашинобудування, яка передбачала компенсацію аграріям частини вартості купленої сільгосптехніки з відповідним рівнем локалізацією. Лише за незначний термін від початку її дії було створено 5,5 тисяч робочих місць в галузі с/х машинобудування. На думку профільної асоціації цю програму треба відновити і вона продовжить давати свій економічний ефект. Запропонований законопроект передбачає це відновлення, а ми пропонуємо розширення на промисловість (наприклад, щодо залізничних вагонів).

“Ми у ФРУ спільно з народними депутатами та фаховими експертами минулого року розробили План розвитку переробної промисловості. У ньому є основні напрямки докладання зусиль та інструменти й механізми для відродження і розвитку саме переробної промисловості. Саме вона дозволяє випускати товари з високою доданою вартістю, створювати нові робочі місця, а значить, повертатиме додому мільйони українців. Якщо цей план буде реалізований, економіка отримає 90 млрд. дол. інвестицій, буде створено 570 нових підприємств та 675 тисяч нових робочих місць, що дозволить отримати близько 3,2 трлн грн. додаткових надходжень до бюджету”, – зазначає генеральний директор ФРУ.

Важливим елементом державної політики підтримки промисловості має стати і розбудова інфраструктури країни, як транспортної, так і енергетичної. Тим більше що зараз існує можливість залучати для цього іноземну допомогу.  Для того щоб підприємець міг впевнено розраховувати на те, що сировина вчасно надійде на завод, вироблена продукція не буде простоювати у багатоденних заторах, а підключення до електромереж буде не за космічним прайсом.

Наостанок хотілось відзначити, що дійсно дуже добре, що в український владі розуміють, що нашій країні слід відходити від тієї аграрно-сировинної економічної моделі, яка фактично сьогодні сформована. Лише розвиток промисловості і в першу чергу її переробного сегменту здатен забезпечити стале економічне зростання на багато років і звільнитись з пастки бідності. Але само собою це не відбудеться. Тому, поточна державна підтримка промисловості має принаймні бути дзеркальною до підтримки сільського господарства, а в подальшому значно потужнішою саме для переробки.

Василь Январьов