Третій поділ Коломойського

У 2016 році один з найбільших бізнесменів України Ігор Коломойський втратив «Приватбанк». У 2022 році націоналізували його частки в «Укрнафті» й Кременчуцькому НПЗ. Зараз, схоже, наближається третій великий поділ власності Коломойського. З-поміж іншого, він може позбутися своїх металургійних та хімічних активів, як-от рудні та феросплавні комбінати чи «Дніпроазот». Зараз у його майновому пулі вони, можливо, уже ціняться дорожче, аніж залишки нафтогазового бізнесу, що досі вважався флагманським.   

Сам до себе по своє

Складні взаємини із законом у Ігоря Коломойського були завжди. Його компанії десятиліттями не вилазять зі судових процесів і в Україні, і за кордоном. Але кардинально ці проблеми загострилися 2 вересня, коли Бюро економічної безпеки разом із СБУ та Офісом генпрокурора вручили йому підозру у шахрайстві та відмиванні коштів, після чого суд одразу ж відправив бізнесмена під варту до слідчого ізолятора. Не минуло й тижня, як до Коломойського з підозрою (уже іншою) прийшли Національне антикорупційне бюро та Спеціальна антикорупційна прокуратура. А 14 вересня він отримав уже третю підозру, знову від БЕБ. При цьому оцінка збитків, завданих діями Коломойського, сумарно за трьома підозрами перевищує 15 млрд грн. Це поки що лише версії правоохоронців, які необхідно підтвердити у судах. Але це поки що й нефінальний рахунок, які виставили Коломойському.

Усі три підозри об’єднує одне: з матеріалів досудових розслідувань випливає, що Коломойський насамперед обманював сам себе. Так, формально гігантських збитків зазнав «Приватбанк». Але на момент усіх описаних оборудок він ще не був націоналізований і належав власне Коломойському та наближеним до нього особам. Тому закиди у спробах заволодіти чужим майном чи коштами кваліфікований захист підозрюваного рознесе вщент. Складніше буде оскаржити звинувачення у шахрайстві та відмиванні коштів. Бо виходить, що Коломойський просто малював собі потрібні суми з нічого, а клерки «Приватбанку» перетворювали ці ефемерні бажання в живі гроші.  Для повноти картини –  нижче стислий виклад кожної з трьох підозр.

Резюме підозри №1

Отже, ще десять років тому, 30.12.2013, Ігор Коломойський фіктивно поповнив свій банківський рахунок у підконтрольному йому «Приватбанку» на 949 млн грн. Фішка полягає в тому, що жодних грошей у касу банку не вносилося. Цей майже мільярд буквально намалювали на рахунку Коломойського. Надалі 600 млн грн із цієї суми (уже цілком реальних грошей) було перераховано на рахунок ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірнянський НПЗ).

І тоді, і зараз понад 70% акцій цього заводу контролюють офшори з бізнес-орбіти Ігоря Коломойського. Ще 26% перебуває у власності Фонду держмайна України. Переробку нафти НПЗ припинив ще у 2012 р., після чого перебивався зберіганням сировини у своїх резервуарах та торгівлею нафтою і залишками нафтопродуктів. «Нафтохімік Прикарпаття» є стабільно збитковим підприємством зі значною кредиторською заборгованістю. Зокрема, упродовж лютого-квітня 2013 року підприємство уклало кілька кредитних договорів із «Приватбанком» загалом більш як на 600 млн грн. Поручителем за усіма цими договорами був Ігор Коломойський. Відтак у рамках цього трикутника «Нафтохімік Прикарпаття» став боржником особисто Ігоря Коломойського. 

Активно вимагати повернення своїх коштів Ігор Коломойський взявся аж у 2020 році. У період з 22 травня по 18 жовтня цього  року «Нафтохімік Прикарпаття» перерахував на рахунок Ігоря Коломойського в «Айбокс-Банку» 572 240 090,12 грн. «Айбокс Банк» у свою чергу конвертував ці гроші у євро й перерахував чотирьом юридичним фірмам за кордоном: 20,966 млн євро – Fieldfisher llc (Велика Британія): 4,014 млн євро – Hughes Hubbard and Reed (США): 433,439 тис. євро – Marks and Sokolov llc (США); 100 тис. євро – Nomea (Швейцарія). Загалом 25 513 216,45 євро.

Резюме підозри №3

Схема практично та сама, відрізняються тільки суми й транзитні фірми. На цей раз Коломойському інкримінують фіктивне внесення готівки на рахунок у «Приватбанку» у розмірі 5 млрд 878 млн грн за період з березня 2013-го по лютий 2014-го. Надалі ці кошти уже у безготівковій формі перекидалися на рахунки футбольного клубу «Дніпро», ще одного приватівського нафтопереробного заводу – НПК «Галичина», низки інших компаній (як безповоротна фінансова допомога чи погашення кредитів), а також на його особистий картковий рахунок в «Айбокс Банку» чи просто знімалися у вигляді кешу. Знову ж таки з «айбоксівського» рахунку Коломойський оплачував послуги тих самих чотирьох юридичних фірм. Напевне, запасний аеродром на Заході він собі усе ж готував. Бо активні перекази коштів тамтешнім адвокатам фіксуються з 2020 року.

20 лютого 2020 року з посади керівника Офісу президента України було звільнено лояльного до Коломойського адвоката Андрія Богдана. Йому на зміну прийшов Андрій Єрмак, який став формувати власну команду. У червні 2020 президент України Володимир Зеленський назвав призначення Андрія Богдана помилкою. Після цього до Коломойського уперше за каденції Зеленського почали навідуватися правоохоронці. На Заході, щоправда, Коломойському могла загрожувати екстрадиція назад до України. Або до США, які у 2021 році запровадили  проти бізнесмена та його оточення – за підозрою в нецільовому використанні коштів «Приватбанку» для придбання  нерухомості у Сполучених Штатах. Але досвід Дмитра Фірташа чи Костянтина Жеваго доводить, що з добрими адвокатами уникати екстрадиції можна роками. Тому зробимо невеликий відступ про адвокатів.

Зарубіжні адвокати Коломойського  

У грудні 2020 року Fieldfisher виграла справу у Високому суді Лондона проти  російської компанії «Татнефть», яка намагалася відсудити щонайменше 300 мільйонів дол. в Ігоря Коломойського, його партнерів Геннадія Боголюбова й Олександра Ярославського, а також колишнього голови правління ПАТ «Укртатнафта» Павла Овчаренка. Претензії стосувалися постачання  нафти з Татарстану на Кременчуцький НПЗ у 2007 році. Ця ж юридична фірма успішно захищала у Великобританії інтереси Коломойського й Боголюбова у позові, який висунув проти них «Приватбанк» після націоналізації у 2016 році.   

Hughes Hubbard & Reed веде в міжнародних арбітражах низку справ щодо відшкодування Російською Федерацією збитків за майно, яке Ігор Коломойський втратив на Кримському півострові після окупації його росіянами у 2014 році. Позивачами у цих справах, окрім особисто Коломойського, виступають ТОВ «Аеропорт Бельбек», ПАТ «Укрнафта» і ще кілька пов’язаних з групою «Приват» паливних трейдерів.

Marks and Sokolov, навпаки, дуже часто працює з російськими клієнтами, зокрема, й із урядом РФ. Зараз, до прикладу, ця фірма захищає інтереси Росії як держави у судовій суперечці з колишніми акціонерами ЮКОСА. Але й Коломойський є одним з її давніх підопічних. Ще у 2006 році Marks and Sokolov захищали сторону Коломойського у суперечці з Віктором Пінчуком за Нікопольський феросплавний завод. До квітня 2020 року ця фірма офіційно надавала Коломойському лобістські послуги у Сполучених Штатах. І зараз на офіційному сайті компанії його ім’я вказане у переліку клієнтів.

Швейцарська адвокатська група Nomea  з-поміж іншого спеціалізується на питаннях управління нерухомістю, а Коломойський спільно з донькою володіють у Женеві квартирою у фешенебельному будинку на набережній Вільсона (він навіть вказував цю адресу в деяких реєстраційних документах). Неподалік, у селищі Аньєр на березі Женевського озера, стоїть вілла, яка де-юре належить сестрі Ігоря Коломойського Ларисі (у заміжжі –  Черток). Остання неодноразово брала на себе роль номінала у компаніях брата. Це, звичайно, далеко не вся зарубіжна нерухомість Ігоря Коломойського. Але Швейцарію він любить найбільше. 

Резюме підозри №2

Друга підозра, яку Ігор Коломойський отримав по лінії НАБУ та САП, за своїм складом дещо відрізняється від двох описаних вище. Тут мова йде про випуск «Приватбанком» своїх облігацій, продаж їх кіпрській компанії  Drovale Limited, а потім зворотній викуп. Ймовірний злочин у тому, що ді посадові особи банку за вказівкою Коломойського переписали (фактично підробили) первісний договір купівлі облігацій, вставивши туди пункт про те, що «Приватбанк» компенсує покупцеві курсову різницю. Емісія облігацій відбувалася у 2011 році. Зворотній викуп у 2015-му. А поміж тим у 2014 р. гривня істотно знецінилася.

Відтак за версією НАБУ, «Приватбанк» через підробку документів переплатив Drovale Limited 9,25 млрд грн. викуповуючи цінні папери за завищеною вартістю – на загальну суму 9,25 млрд грн. Надалі частина цих грошей, а саме 446,04 млн грн, через низку пов’язаних компаній потрапила на особистий рахунок Ігоря Коломойського, а той вніс їх до статутного фонду «Приватбанку», збільшивши свою бенефіціарну частку. Решта коштів прогнали через дружні юрособи й використали на докапіталізацію «Приватбанку». Крім Коломойського, у цій  підозрі фігурують і прізвища колишнього голови правління банку Олександра Дубілета та кількох менеджерів нижчих ланок.

Що ще

Частина цих осіб уже є фігурантами іншої справи, яку НАБУ і САП передали до суду і яка стосується виведення коштів з «Приватбанку» у ніч перед націоналізацією (18 грудня 2016 року). У справі  йдеться про суму в 315 млн дол. (приблизно 8.2 млрд грн в еквіваленті). Хоч згідно зі звітом американської агенції Kroll, яка робила аудит «Приватбанку» після націоналізації у цю особливу ніч на рахунки PrivatBank Latvia перекочувало 450  млн дол. з України. Досі самому Коломойському як тодішньому кінцевому бенефіціару «Приватбанку» підозр не висували. Але нині обставини могли змінитися. Тому незабаром й Ігоря Коломойського особисто можуть запитати про цей епізод.

Так само досі Коломойський не походив як підозрюваний у справах про зловживання в «Укрнафті» й «Укртатнафті». Хоч таких набрався уже цілий букет. До прикладу, БЕБ та СБУ вручили підозру колишньому в.о. першого заступника голови правління «Укртатнафти» Русланові Ляпці та колишньому головному бухгалтерові компанії у справі про привласнення 40 млрд грн.  Підозру оголошено й бізнес-партнерові Коломойського Михайлові Кіперману, якому інкримінують виведення з «Укртатнафти» майже 600 млн грн. НАБУ у серпні оголосила про виявлення схеми з виведення майже 14 млрд грн з «Укрнафти». Під підозрою опинилися колишній в.о. голови правління компанії Олексій Кущ, кілька дрібніших менеджерів і кілька директорів комерційних фірм-партнерів.

Тому вал фінансових претензій до Ігоря Коломойського ще має куди наростати.

Крок до конфіскації

8 вересня за наполяганням НАБУ було накладено 48-годинний арешт на майно Ігоря Коломойського Водночас Нацагентство спрямувало до Вищого антикорупційного суду клопотання про безстроковий арешт. Мова йде про майже 1000 об’єктів нерухомості, понад 1600 транспортних засобів та суден і 307 юридичних осіб (загальна вартість останніх оцінюється в понад 3 млрд грн).

Журнал Forbes припускає, що за останніх 2 роки Ігор Коломойський збіднів удвічі. Станом на листопад 2021 р. його статки орієнтовно коштували 1,93 млрд дол, станом на вересень-2023 – лише 835 млн дол. Проте це досить умовна оцінка. Наприклад, усі металургійні активи Коломойського – а це Запорізький та Нікопольський заводи феросплавів, Покровський та Марганецький ГЗК, половину Криворізького залізорудного комбінату й Кременчуцький сталеливарний завод, вони оцінюють лише у 100 млн дол. Проте базується ця оцінка переважно на втраті обсягів виробництва на перелічених підприємствах під час повномасштабної війни (скажімо, у марганцевих комбінатів обороти торік скоротилися більш як удвічі). Потенційно ж підприємства знову можуть подорожчати у період відбудови. Тому якщо держава після гіпотетичної конфіскації гіпотетично встигне продати ці активи, то покупець може отримати на цьому великий зиск. Але заодно й квиток на  затяжну судову війну з офшорами Коломойського. Адже більшість його українських підприємств оформлені на закордонні номінали.  Наприклад, акціонерний капітал Запорізького феросплавного заводу розпорошений між 5 компаніями – 4 зареєстровані на Кіпрі, 1 – у Белізі. Власниками Покровського гірничо-збагачувального комбінату виступають 4 інших кіпрських компанії. І так далі.  

Щоб уникнути цієї гігантської судової тяганини, держава може знову вдатися до інструменту, який вона уже використала проти Коломойського, коли забирала з-під його контролю «Укрнафту» й «Укртатнафту». У листопаді 2022 року активи  приватних акціонерів цих компаній, а також кількох інших («АвтоКраз», «Мотор-Січ», «Запоріжтрансформатор» тощо) відчужили на користь держави для воєнних потреб на підставі рішення ставки Верховного головнокомандувача. Потенційно влада може ще не раз скористатися такою опцією. Інша річ, що після війни доведеться пояснювати обгрунтованість своїх рішень або повертати власникам вартість відчуженого майна.    

Ярослав Ярош