С.Біленький: Нестача кадрів та ускладнена логістика – найвищі ризики для відновлення виробництва

Українські підприємства гірничо-металургійного комплексу (ГМК) очікують від держави рівного підходу щодо податкового та мобілізаційного навантаження у порівнянні з іншими галузями вітчизняної економіки, заявив в інтерв’ю МінПрому голова Федерації металургів України Сергій Біленький. Він також розповів з яким завантаженням працюють заводи сьогодні, якого обсягу виробництва слід очікувати у поточному році та які фактори чинитимуть найбільший вплив на роботу ГМК.

Українська армія фінансується в першу чергу грошима, які заробляє вітчизняна економіка. Який внесок гірничо-металургійного комплексу в економічну стійкість та оборону України?

З початком широкомасштабної агресії рф проти нашої Держави, виробництво продукції ГМК суттєво скоротилося. Передусім це пов’язано з окупацією окремих територій на Сході, що призвело до фізичного знищення або втрати контролю над двома потужними металургійними комбінатами у м. Маріуполь та найбільшим у Європі Авдіївським КХЗ. Іншими вкрай важливими факторами, що негативно впливають на роботу галузі під час війни, є дефіцит персоналу та ускладнена логістика. На жаль, зараз значна частина державної статистики закрита, тому складно оперувати точними цифрами.

Тим не менш очевидно, що внесок галузі в економіку залишається чималим, що відображається у робочих місцях, сплаті податків та генерації валютної виручки від експорту продукції. ГМК – це великий промисловий бізнес, який традиційно працює повністю “в білу”. Як правило, до наших підприємств не виникає питань стосовно незадекларованих трудових відносин, подрібнення на ФОПи та інших розповсюджених схем «оптимізації» оподаткування.

Але ми сприяємо наближенню перемоги над агресором не тільки за рахунок податків. Більшість компаній ГМК добровільно і масштабно допомагає безпосередньо Силам оборони України та за іншими пов’язаними напрямками: підтримка мобілізованих працівників та їх родин; відновлення зруйнованого житла та інфраструктури; матеріальна, медична та психосоціальна підтримка ветеранів тощо. Не всі компанії широко афішують обсяги такої допомоги. Але з тієї інформації, що в мене є, мова йде про загальну суму понад 7 млрд. грн з 24.02.2022 року. За обсягами допомоги беззаперечним лідером є компанія «Метінвест». Резюмуючи можна констатувати, що хоча ГМК чи не найбільше постраждав від агресора та значно зменшився у масштабах, але при цьому допомагає оборонцям України значно більше багатьох інших галузей.

Скільки металургів взяли до рук зброю з початком великої війни і як їх заміщують на підприємствах?

Наразі це близько 15% від кількості працівників підприємств ГМК на початок широкомасштабної війни, або до 20 тисяч осіб. Так, це створює величезні проблеми нашим підприємствам, тому що висококваліфікованих спеціалістів під час війни замінити дуже складно або взагалі неможливо. Є професії, де легальний допуск до роботи складає 3-4 роки, за які людина проходить необхідне навчання та стажування. Тому все частіше виникають ситуації, коли мобілізованого співробітника просто немає ким замінити.

У нас розгорнуті потужні програми підготовки та перепідготовки працівників, але питання в тому, де брати цих людей? Чимала кількість громадян виїхала за кордон або залишилася на окупованих територіях. Та й демографічну ситуацію в країні не можна назвати сприятливою. Намагаємось більше залучати до роботи жінок, зокрема за професіями, які традиційно вважалися «чоловічими». Звісно, є і певні нормативні бар’єри, які обмежують для жінок можливості працювати на підприємствах ГМК. На час воєнного стану ці законодавчі вимоги дещо пом’якшені. Ми сподіваємось, що Міністерство економіки та Міністерство охорони здоров’я їх найближчим часом переглянуть, і в тих жінок, які мають бажання працевлаштуватись в ГМК, з’явиться більше можливостей. Це, до речі, резонує і з актуальним сьогодні питанням забезпечення рівності та недискримінації за статтю.

Наскільки гостро стоїть сьогодні питання бронювання співробітників металургійних підприємств від мобілізації? Яка на Вашу думку повинна бути ідеальна схема?

Ми сподіваємось, що держава у діалозі з бізнесом винайде цю схему, тому що без міцної економіки не може бути сильної армії. На нашу думку в державі має бути особливе ставлення та створені умови для першочергового бронювання працівників тих підприємств, які створюють або зберігають робочі місця, забезпечують значні податкові надходження та валютну виручку.

Мобілізація повинна бути розумною та передбачуваною. Такою, що дозволятиме підприємствам планувати виробництво хоча б в горизонті декількох місяців. Зокрема зараз в галузі є проблема мобілізації щойно прийнятих на роботу працівників. Від прийняття людини на роботу до його бронювання проходить щонайменше два місяці, і за цей час велика вірогідність того, що працівник буде мобілізований. За таких умов бажаючих офіційно працевлаштуватися на наші підприємства скоро не буде взагалі. Ми програємо конкуренцію сусіднім «гаражам». Якщо людина працює без офіційного працевлаштування на якомусь автосервісі в Житомирі, а сама зареєстрована у Полтаві, то ТЦК і СП її просто не бачить. А якщо металург офіційно працює на “Запоріжсталі”, зареєстрований та проживає у місті Запоріжжя, то його легко можна знайти і вручити повістку хоч на прохідній підприємства.

В нас є надія, що це питання буде вирішено. Можливо за рахунок впровадження електронного кабінету. Поки невідомо як ця ідея буде врешті-решт реалізована, але, на нашу думку, ТЦК та СП повинен бачити всіх військовозобов’язаних, а не тільки тих, хто прийшов добровільно чи офіційно працює на великих підприємствах. В умовах великої війни це було б справедливим.

З яким завантаженням сьогодні працює галузь і на який результат за обсягами виробництва металурги вийдуть у цьому році?

Зараз завантаження металургійних підприємств складає до 50% від довоєнного рівня. По гірничодобувним підприємствам завантаження іноді сягає 70%. Це значно краще, ніж рік тому. Якщо не виникне нових проблем, то у цьому році виробництво сталі складе близько 6,5 млн тонн. За найбільш оптимістичним сценарієм можливо вийдемо на 7 млн тонн. Про песимістичні сценарії не хочу навіть говорити.

Але необхідно усвідомлювати, що в умовах війни подібні прогнози більше схожі на гадання, ніж на обґрунтовану думку. Результат роботи галузі залежить від великої кількості факторів, починаючи від суто військових загроз фізичного знищення чи пошкодження активів (наші підприємства розташовані відносно близько до лінії фронту), до логістичних можливостей нашого експорту. Тут звісно викликає занепокоєння ситуація з блокадою українсько-польського кордону як сама по собі, так і з погляду на потенційне збільшення навантаження на морські порти, виникнення додаткової логістичної конкуренції між товарами та експортерами.

Нестача кадрів та ускладнена логістика – найбільш очевидні ризики для відновлення нашого виробництва. Крім того, слід згадати не завжди виважені рішення органів влади в сферах екологічного регулювання, надрокористування, цін та тарифів на продукцію і послуги державних монополій.

Яка сьогодні зарплата на підприємствах гірничо-металургійної галузі?

За 2023 рік середня зарплата на підприємствах Федерації металургів України, до якої входить близько 90% галузі, збільшилась на 56,4%, до 23 870 грн. При цьому реальна зарплата (з коригуванням на інфляцію) зросла в 1,5 рази. Тобто в цьому аспекті у нас позитивна динаміка, звісно з поправкою на низьку порівняльну базу за підсумками вкрай складного 2022 року.

Деякі компанії галузі оголосили про значне підвищення зарплат цьогоріч. Наприклад, компанія “Інтерпайп” з 1 березня підвищила зарплати працівників на 20%. Також нещодавно був ефективно врегульований колективний трудовий спір на Дніпровському металургійному заводі (DCH), де заробітна плата має бути диференційовано підвищена на понад 20%. Тому є певні очікування, що усі компанії галузі більш-менш вирівняються за рівнем зарплат і продовжать, за умови стабільного виробництва та збуту продукції, таку добру тенденцію на майбутнє. В цьому контексті хочу відзначити переважно конструктивну співпрацю роботодавців і профспілок через механізми соціального діалогу як на рівні підприємств, так і на галузевому рівні.

Якою має бути державна політика щодо підприємств металургії в умовах тривалої війни?

Я б не хотів якось виділяти саме ГМК і говорити про необхідність якихось преференцій для металургів та гірників. Ми їх не вимагали і не вимагаємо, тим більше в умовах воєнного стану. Державна політика повинна бути зваженою і рівною до всіх галузей економіки. Зокрема, якщо мова йде про податки, то треба щоб їх платили всі. Несправедливою є ситуація, коли одні галузі, крім повної сплати податків, ще й допомагають Силам оборони України. При цьому багато хто не сплачують навіть те, що повинні. І часто це також доволі великий бізнес, наприклад окремі мережі АЗС. Те ж саме стосується і мобілізаційного навантаження – його також повинні нести всі в рівному обсязі. Оскільки якщо ми втратимо країну, то все інше вже не важливо.

Також доцільним є продовження мораторію на перевірки з боку контролюючих органів. Вони нечасто знаходять якісь суттєві порушення на підприємствах галузі, але відволікають їх від роботи.

Подальша реалізація стратегічних ініціатив, таких як локалізація та “Зроблено в Україні”, також є важливими. Зрозуміло, що за інших рівних умов, ми б хотіли, щоб наш метал на внутрішньому ринку мав якусь перевагу над імпортним, зокрема для публічних та оборонних закупівель. Потрібно користуватися тим, що в країні діє воєнний стан, і певні норми наших міжнародних зобов’язань можуть на цей період бути призупиненими. Якщо додана вартість створюється в Україні і більшість податків сплачується в Україні, то для держави це завжди вигідніше, ніж імпорт. При цьому важливо діяти максимально обережно, і дотримуватися балансу між протекціонізмом та конкуренцією, враховуючи інтереси кінцевих споживачів, які хочуть мати якісний товар за обґрунтовану ціну. Тому найбільш раціональним шляхом виглядає запровадження певних обмежень для субсидованого імпорту, який отримує певні державні дотації в країнах свого походження.

Ще хотілось би бачити зважений підхід до законодавчих ініціатив Уряду та народних депутатів. Багато ресурсів бізнес-об’єднань витрачається на боротьбу з деякими недоопрацьованими належним чином пропозиціями. Наприклад, урядовий законопроект про реформу Бюро економічної безпеки, який не знайшов підтримки ні у бізнесу, ні в сесійній залі парламенту. Ще одна з ризикових ініціатив – це поки що не зареєстрований проект нового Трудового кодексу від Мінекономіки. Він по суті включив в себе три достатньо конфліктних самих по собі законопроекти різного ступеня готовності. Йдеться про законопроекти «Про працю», «Про безпеку та здоров’я на роботі» та «Про колективні трудові спори». До проекту нового Трудового кодексу величезна кількість питань як з боку роботодавців, так і профспілок. Тому ми сподіваємось на широке обговорення з бізнесом і подальші збалансовані рішення, щоб не паралізувати роботу наших підприємств.

Василь Январьов