Глобальна антикризова політика: Створити нові гроші

Перед міжнародними інститутами постає нова задача: захистити периферію від шторму, що йде з США. Майбутнє МВФ і Світового банку залежить від того, наскільки успішно вони впораються з цим завданням. Якщо вони не зможуть надати суттєву підтримку, то практично втратять значення.

Протягом десятиліть в світовій фінансовій системі домінували США і так званий "Вашингтонський консенсус". (набір політичних рекомендацій, що пропонувалися Світовим банком і МВФ країнам Латинської Америки та іншим країнам, що переживали кризу).

Однак не усім така ситуація надавала рівні умови. Периферійним країнам нав'язувалася ринкова дисципліна "Вашингтонського консенсусу", що робило їх вразливими перед фінансовими кризами.

США, напроти, були звільнені від наслідування цих правил і поглинали заощадження всього світу, підтримуючи постійно зростаючий дефіцит рахунку поточних операцій.

Ідbлію порушив міхур, що луснув на ринку нерухомості. Криза наочно продемонструвала, наскільки несправедлива існуюча фінансова система, адже криза зародилася в США, але більшу тяжкість цього тягаря доводиться нести периферійним країнам.

Збитки, завдані периферійним країнам, настільки свіжі, що ще повністю не усвідомлені. Країни, що знаходяться в центрі світової економіки, по суті, прогарантували банківські вклади своїх громадян і захистили компанії, але периферійним державам немає звідки взяти настільки ж переконливі гарантії.

У підсумку капітал біжить з периферії, де важко рефінансувати кредити, а експортні операції страждають від нестачі обігових коштів.

Перед міжнародними інститутами постає нова задача: захистити периферію від шторму, що йде з центру, а саме з США. Майбутнє МВФ і Світового банку залежить від того, наскільки успішно вони впораються з цим завданням. Якщо вони не зможуть надати суттєву підтримку, то практично втратять значення.

Допомога необхідна, щоб захистити фінансові системи периферійних країн і дати можливість їх урядам пустити в хід антициклічні бюджетні заходи. Перше вимагає можливості в найкоротший термін передавати в розпорядження країн суттєві грошові кошти на короткі проміжки часу.

Для другого необхідний доступ до довгострокового фінансування. Між тим засобів, якими володіє зараз МВФ, а це близько 200 мільярдів доларів, зовсім недостатньо для подібної системної та значущою допомоги. Що ж робити?

Найпростіше рішення – створити гроші. Вже існує механізм спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights – SDR – похідна грошова одиниця, створена ще 1969 року і якою користується МВФ для міждержавних розрахунків).

Все, що потрібно для його активації – схвалення 85% членів МВФ. У минулому США завжди були противником широкого використання SDR. Створення додаткової грошової маси – найкращий відповідь на обвал кредитного ринку. США роблять це всередині країни. Чому б не поширити практику на весь світ?

SDR не окажуть особливого впливу на короткострокову ліквідність, але будуть вельми корисні периферійним країнам для проведення антициклічної фіскальної політики, якщо багаті країни позичать чи пожертвують свої ліміти на SDR бідним країнам.

Міжнародні інститути будуть контролювати цільове використання цих коштів. Якщо застосування SDR отримає широкий розмах – скажімо, 1 трильйон доларів, – то безкорисливий вчинок багатих країн насправді послужить і їх інтересам, простимулювавши світову економіку і підтримавши їх експортні ринки.

На додаток до пожертвування своїх лімітів на SDR провідні розвинені країни повинні надати гарантії в рамках узгоджених лімітів на довгострокові держзобов'язання периферійних країн. Крім того, багаті країни, що розвиваються, можуть вкласти частину своїх валютних резервів або засобів суверенних фондів у довгострокові держзобов'язання менш розвинених країн.

Оскільки SDR не дуже допоможуть у забезпеченні постраждалих короткостроковою ліквідністю, це питання необхідно вирішити іншими засобами. Країни з постійним профіцитом в доповнення до інвестування в довгострокові держзобов'язання інших країн можуть профінансувати нову програму оперативної фінансової допомоги МВФ (Short Term Liquidity facility – STL), в рамках якої країни при запозичення на три місяці можуть у п'ять разів перевищувати свої квоти.

Зараз за програмою STL Бразилія, наприклад, може зайняти лише 23,4 мільярди доларів, хоча її власні резерви становлять близько 200 мільярдів доларів. Гнучкий новий фонд зможе надавати більш суттєву підтримку.

Також центробанки розвиненого світу і країн, що розвиваються повинні укласти додаткові угоди по свопах (угода між центробанками про отримання з метою валютних інтервенцій іноземної валюти на короткий термін в обмін на національну).

Крім того, вони повинні брати активи, номіновані в місцевих валютах, щоб надати їм додатковий вагу. МВФ зможе внести свій внесок, прогарантувавши вартість активів, номінованих у місцевих валютах.

У довгостроковій перспективі міжнародне банківське регулювання має полегшити проходження кредитних потоків до периферійних країн. У короткостроковій перспективі центробанки розвинених країн повинні чинити тиск на комерційні банки для розширення кредитних ліній. Ця діяльність може координуватися, наприклад, Банком міжнародних розрахунків.

Не всі з цих заходів можливі без вирішення болючого питання про перерозподіл квот. Поступки з боку США і Європи в кінці кінців підуть їм на користь, адже поки вони частково не відмовляться від свого права голосу, країни, що нещодано розбагатіли, захочуть співпрацювати з МВФ з питань двосторонньої або регіональної підтримки.

Цю проблему необхідно буде вирішити в будь-якому випадку, хоча пошуки компромісу займуть чимало часу.

Оптимальним чином дій була б активізація схеми масштабного застосування SDR. Нова адміністрація США виправдає надії всього світу, якщо стане першопрохідником на цьому шляху.