Турецькі виробники арматури очікують скорочення експортних поставок

На 89-му засіданні Міжнародної асоціації експортерів та виробників арматури (IREPAS), що відбулося цього тижня в Стамбулі, турецькі виробники арматури висловили негативний прогноз, оскільки вони очікують, що торговельні бар’єри США та ЄС у поєднанні з нижчою собівартістю виробництва в інших країнах і надалі обмежуватимуть обсяги експорту, повідомляє Argus.

Уряди США та ЄС “переписують правила (світової торгівлі)… після того, як роками отримували вигоду від глобалізації”, – сказав генеральний директор Colakoglu Угур Далбелер. Турецькі експортери опинилися між торговими бар’єрами в основних регіонах-покупцях і сильною конкуренцією з боку інших регіонів-постачальників, додав він.

Турецькі продажі в США були обтяжені тарифами розділу 232 в розмірі близько 25%, а також антидемпінговими митами, що стягуються з декількох турецьких заводів в індивідуальному порядку. Продажі в ЄС були обмежені захисними квотами на сталь, в той час як турецькі виробники на цьому тижні висловили стурбованість державною підтримкою, що надається європейським заводам, наприклад, нещодавньою угодою Tata Steel UK з урядом Великобританії на суму £500млн ($620млн), пов’язаною з майбутнім будівництвом електродугової печі потужністю 3млн т/рік (ДСП).

Представники турецьких сталеливарних заводів також критично поставилися до вимоги європейських покупців, щоб імпортована готова металопродукція не вироблялася з використанням російських напівфабрикатів, з огляду на те, що закупівля російських напівфабрикатів все ще легальна в ЄС до жовтня 2024 року, тоді як турецькі виробники арматури зазвичай покладаються на російський матеріал як сировину. Імпорт готової сталі з третіх країн, виготовленої з російського напівфабрикату, залишається легальним в ЄС, доки не закінчаться відповідні імпортні квоти на сляби і заготовку.

Конкуренція з нижчими витратами, ймовірно, завдала турецькому експорту більшої шкоди, ніж торговельні бар’єри. Турецькі заводи покладаються на енергію, вироблену з імпортованого газу і вугілля, а їхні витрати на енергію вищі, ніж у виробників сталі в багатих на нафту і газ країнах Північної Африки.

Більшість виробників у цих країнах використовують залізо прямого відновлення як основну сировину, а не брухт. Оскільки споживання брухту в ЄС, ймовірно, значно зросте в міру переходу до виробництва сталі на основі електросталеплавильних установок, виробничі витрати в Туреччині, ймовірно, залишатимуться високими, що в осяжному майбутньому підніме ціни на сортовий прокат вище, ніж у інших постачальників. Витрати на переробку турецького брухту на арматуру становлять близько $190-210/т залежно від виробника.

Щоденна оцінка Argus для HMS 1/2 80:20 cfr Туреччина опускалася нижче $350/т лише протягом одного дня в 2023 році, що підтримує робочі рівні експорту арматури турецькими заводами переважно на рівні вище $550/т fob, тоді як алжирські та єгипетські заводи в останні місяці продавали на рівні і нижче цього рівня, витісняючи турецькі поставки.