Напередодні нового року "Реальна економіка" намагається проаналізувати, які найбільші ризики очікують українську економіку у наступному році.
Загроза №1 – невідновлення співробітництва з МВФ
Сучасна Україна зіткнулася з подвійною кризою.
По-перше, ми маємо серйозні проблеми з платіжним балансом, викликані хронічним дефіцитом балансу торгівлі та нестачею іноземних інвестицій.
По-друге, велике занепокоєння викликає державний бюджет та криза державних фінансів, яка триває протягом усього пост-кризового періоду.
Саме для допомоги країнам, які потрапили в подібну ситуацію, й існує Міжнародний валютний фонд.
Здебільшого він виступає на міжнародному рівні кредитором останньої інстанції – надає доступні боргові кошти тим, хто не може отримати їх за допомогою фінансових ринків.
Саме цього й потребуватиме Україна наступного року, адже лише тільки борги МВФ, які мають бути повернені наступного року, сягають приблизно 6 мільярдів доларів. Рефінансувати цей борг за допомогою фінансових ринків, які все ще перебувають у напруженому стані, навряд чи можливо.
Без рефінансування доведеться або витратити додатково 6 мільярдів доларів з резервів НБУ, що залишить їх на критично низькому рівні, або допустити девальвацію – знов-таки, додатково – щонайменше на 10%.
Оскільки навіть за помірними оцінками МВФ, Україна вже потребує більш ніж 10% девальвації, в сумі падіння гривні становитиме більш ніж 20%.
За оцінками аналітиків (наприклад, Dragon Capital) девальвація таких масштабів створить загрозу для банківської системи, тобто може повторитися ситуація 2009 року, коли довелося рятувати та рекапіталізувати банки. Особливо, якщо виникнуть проблеми у якогось великого банку, що може знову викликати ефект доміно.
Звичайно, уряд буде намагатися контролювати ситуацію, допускаючи девальвацію, але амортизуючи її витратами з резервів. Проте будь-яке додаткове ускладнення – а такі ускладнення відбуваються наразі кожного року – вже призведе до втрати контролю.
Трохи менше половини боргу, що підлягає поверненню, є боргом Міністерства фінансів, тобто повертати його доведеться за рахунок держбюджету. Це створює на нього додатковий тиск.
Враховуючи той факт, що в бюджеті-2013 боргові канали залучення коштів вже задіяні по-максимуму, а нестача надходжень до бюджету за останні 12 місяців становить близько 10%, неможливість рефінансувати борг МВФ може виявитися фатальною.
Якщо не станеться дива й Україна не отримає величезного подарунку від світових ринків – наприклад, величезного падіння цін на енергоносії, або скачку цін на сталь – нам так чи інакше доведеться залучати "офіційне" зовнішнє фінансування.
Якщо джерелом цих коштів не буде МВФ, ним стане Росія, або й більш екзотичний партнер. Проте поступатися в останніх двох випадках вже доведеться не небажанням проводити реформи, а економічною та зовнішньополітичною незалежністю.
Загроза №2 – "Фіскальна скеля" в США
"Фіскальною скелею" стали називати ситуацію, що може скластися наступного року в державних видатках США.
На 2013 рік випадають одночасно велике підвищення податків та скорочення державних видатків. Загалом, це різко скоротить дефіцит бюджету й, відповідно, пригнітить економічне зростання.
За оцінкою управління Конгресу США по бюджету реалізація цього сценарію призведе до рецесії в США – ВВП скоротиться на 0,5%, а рівень безробіття зросте з 7,7% до 9,1%.
У альтернативній же ситуації, коли "фіскальної скелі" вдасться уникнути, ВВП зростатиме на 1,7%. Приблизно такий сценарій використовують для своїх базових прогнозів й міжнародні організації.
Рецесія в США неодмінно вплине на весь інший світ, включно з Україною. Для нас "фіскальна скеля" означає рецесію, адже американський попит як погіршить ситуацію на європейских фінансових ринках, від яких ми залежимо, так і знизить попит на сировинні товари, що складають основну частину вітчизняного експорту. Різко підвищиться й загроза сильної девальвації.
Чи вдасться американцям уникнути найгіршого сценарію? В нормальній ситуації, такий результат був би забезпечений.
Проте наразі американська політика є дуже поляризованою і протистояння між двома основними партіями – демократами та республіканцями – досягло свого апогею. Через це "фіскальна скеля" залишається цілком реальною небезпекою.
Загроза №3 – посилення кризи в Єврозоні
За останні три роки кризова ситуація в Єврозоні стала вже чимось звичним. Новини про багатотисячні, а то й мільйонні ,демонстрації в країнах Південної Європи вже не викликають подиву, а величезні цифри тамтешніх рівнів безробіття перестали лякати.
Проте ця звичність не робить кризу менш небезпечною, а її потенційні наслідки – менш серйозними.
Кожний епізод загострення проблем у Єврозоні створює цілком реальну загрозу нової фінансової кризи на манер 2008 року. Для України це означатиме девальвацію принаймні на 50%, падіння ВВП не менш ніж на 10%: загалом, те ж саме, що ми вже пережили чотири роки тому, проте без запасу міцності, накопиченого за часи передкризового буму.
І навіть якщо повномасштабної фінансової кризи не відбудеться, розпад Єврозони все одно матиме тяжкі наслідки для української економіки, адже прямо чи непрямо не менш ніж 50% українського експорту припадає на цей регіон.
Наразі рішучі дії Європейського центрального банку зупинили погіршення фінансових умов для периферійних країн, що знаходяться в епіцентрі кризи.
Проте фундаментальна її причина – втрата цими країнами конкурентоспроможності та неможливість її відновити за допомогою девальвації – зникає дуже повільно й під тиском того-таки величезного безробіття, завдяки якому поступово знижується реальна заробітна платня.
Нажаль, демократичним режимам дуже важко довго підтримувати такий високий рівень безробіття. Виборці починають голосувати за більш радикальних політиків, які пропонують радикальні заходи – в якийсь момент вони запропонують й вихід з Єврозони.
Саме така політична небезпека і створює наразі загрози, пов’язані з Європейською кризою.
Загроза №4 – зниження попиту на сировину з боку Китаю
Разом з кризою в Єврозоні, Китай є другим системним фактором, який впливатиме на економіку України в наступні роки.
Тамтешня специфічна економічна модель, в рамках якої виробники та інвестори стимулюються за рахунок домогосподарств, призвела до незбалансованого розвитку.
Так, частка інвестицій в ВВП Китаю суттєво перевищує частку споживання (приблизно 45% проти 35% у 2011 році), що є першим таким прикладом в історії людства, принаймні, серед великих країн.
В свою чергу це призвело до величезного попиту на сировинні продукти, зокрема на промислові метали.
Китай споживає майже половину світового виробництва сталі та більше половини світового видобутку залізної руди. Більше 60% усього імпорту останньої в світі надходить саме до цієї країни. В свою чергу, залізна руда та сталь становлять близько 40% всього українського експорту.
Судячи з останніх подій, економічна модель Китаю вичерпала себе та потребує змін. Після кризи 2008 року повернення з кредитів – а саме борговий канал фінансування є основним для китайських інвестицій – знизилося більш ніж в два рази.
Якщо до кризи 1% зростання сукупного кредиту відповідало зростанню ВВП приблизно на 0,7%, то зараз ця цифра становить 0,3%. Є багато свідчень проблем з обслуговуванням боргу, зокрема, серед місцевих урядів провінцій та міст, а також серед девелоперів.
Нове китайське керівництво, що прийшло до влади цього року, здається, розуміє ситуацію, та готується до зміни економічної моделі. Така зміна автоматично означає зниження частки інвестицій в ВВП, а, значить, й попиту на сировину.
Деякі зрушення в цьому напрямі відбуваються ще з середини 2011 року та їхній вплив на ринки чорних металів важко недооцінити. За цей час ціни на сталь у світі знизилися на 25-30%, а на руду майже вдвічі.
Продовження цієї тенденції наступного року створює для Україну небезпеку подальшого погіршення умов торгівлі – зниження цін на експортні товари за відсутності аналогічного зниження цін на імпорт.
Цей фактор здатен підсилити девальвацію, а також пригнітити металургійне виробництво й пов’язані з ним інвестиції, що знизить й без того анемічне зростання економіки.
Загроза №5 – нова "газова війна"
Нарешті, не можна не згадати про вже традиційні для України "газові війни" з північним сусідом. Чи не будемо ми ощасливлені ще однією, вже на початку наступного року? Адже невирішених газових питань між двома країнами більш ніж достатньо.
Загалом, метою цих "війн" є демонстрація міці та намагання змусити Україну прийняти умови, вигідні Газпрому, а не нанесення шкоди нашій економіці.
Проте негативний ефект вони, все ж таки, мають – у формі прямих втрат, використання більш дорогого пального, пришвидшеного зносу інфраструктури тощо.
Крім того, "газові війни" створюють фактор невизначеності, що також погіршує наше становище – лякає фінансові ринки, стримує інвестиції та створення робочих місць.
Нарешті, "газові війни" є лише частиною дуже неприємної для нашої країни ситуації, коли суміш недалекоглядністі, жадібності та нездатності Кремля й Газпрому розділяти політичні та економічні питання заважає розвитку України.
Замість більш-менш ефективного енергетичного ринку на європейському просторі, ми маємо монструозну й неефективну монополію, яку ще й постійно використовують як засіб політичного тиску.
Звичайно, всі учасники процесу – і Україна, і Росія і європейські споживачі російського газу – несуть через це втрати. Крім того, пострадянським країнам – і це, до речі, стосується також і Росії – така дурнувата конфігурація енергетичного ринку заважає вирішити нарешті питання енергетичної неефективності.
Замість проведення відповідних реформ, вони граються в політичні ігри, виканючуючи газові знижки, або намагаючись підвищенням цін добитися певних політичних поступок.
Павло Кухта
