Як 8 березня стало здобутком і поразкою фемінізму

День, коли чоловіки раз на рік згадують, що вони – таки чоловіки і масово закуповують у квітників по три трупики тюльпанів, аби гордо піднести замордовані квіти представницям красивішої половини людства, насправді цілком слушно вважати одним із здобутків так званого «фемінізму». Мова, звісно ж, про 8 березня – Міжнародний День Жінки.

Так, ми зовсім невипадково пов’язали це свято саме із фемінізмом. Адже воно, на відміну від переважної більшості сучасних загальносвітових свят, не має ані язичницьких, ані християнських коренів – у Древньому Римі, наприклад, ні про що подібне не могло бути й мови. Чисто соціально-політичне свято 8 березня зародилося лише біля ста років тому – якраз тоді, коли феміністичний рух ще доволі непевно зводився на ноги.

Ба більше – «народили» це свято не просто політики, а самі комуністи. Саме одна із засновниць Комуністичної партії Німеччини, легендарна Клара Цеткін, однією з перших виступила з ідеєю встановлення загального жіночого дня. Завдяки її зусиллям 27 серпня 1910 року на Другій Міжнародній соціалістичній жіночій конференції у Копенгагені прийняли рішення щорічно відзначати «день боротьби за права жінки».

До речі, міська легенда, за якою дата 8 березня має якийсь зв’язок із днем народження самої Клари Цеткін не відповідає дійсності – хоча б тому, що вона народилася 5 липня 1857 року.

Та й на самій копенгагенській конференції так і не визначили сталої дати для жіночого дня – вона щорічно мінялася. Так, вперше його відзначили 19 березня 1911 року, вдруге – 12 травня 1912 року і т. д.

Між іншим, є й ще одна версія особистої прив’язки дати Міжнародного Дня Жінки то Клари Цеткін. Згідно із нею, Цеткін бачила прототипом цього свята єврейський Пурім – день вшанування пам’яті про те, як цариця Естер врятувала від смерті перських євреїв. Оскільки у євреїв Пурім припадає на лютий-березень, то фрау Цеткін буцімто захотіла, аби й жіночий день святкували на початку весни. Проте схоже, що й у цій версії правди не більше.

Насправді ж дату 8 березня усталив особисто Володимир Ілліч Ленін 1921 року – за задумом, цього дня мали відзначати річницю жіночого страйку у Петербурзі. Страйк 8 березня 1917 року, власне кажучи, і поклав початок для Лютневої революції, тому згадувати комуністам й справді було що.

Таке відверто «лівацьке» (у політичному сенсі слова) походження жіночого свята, що поступово набувало популярності не лише в соціалістичних країнах, тож у 1955 році на Заході вигадали ще одну легенду, яка мала позбавити «8 березня» його коренів. Згідно із нею, жіночий день насправді бере початок з нью-йоркської демонстрації текстильниць 1857 року, яка нібито відбулася у цей день. Згодом було не лише доведено, що такого зв’язку немає, а й поставлено під сумнів саму історичність цієї демонстрації.

Безсумнівно «червоне» забарвлення жіночого свята, втім, і так зовсім не примусило червоніти ані феміністів і феміністок, ані саму Організацію Об’єднаних Націй. З 8 березня 1977 року ООН почала щорічно відзначати «День боротьби за права жінок і міжнародний мир Організації Об’єднаних Націй», а також на Генеральній Асамблеї запросила своїх членів робити те саме на державному рівні.

Що цікаво, 8 березня – не єдиний жіночий день в ООН. У 2000 році Генеральна Асамблея призначила на 25 листопада «Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства стосовно жінок», а минулого року додала до цього ще й «Міжнародний день сільських жінок» (15 жовтня).

Та це вже – сучасність, і на сьогодні є не такими вже й важливими віхами в історії світового фемінізму.

Інша справа – 8 березня. Тоді, на початку ХХ сторіччя, встановлення Міжнародного Дня Жінки мало для феміністичного руху справді неабияке значення – фактично, йшлося про один із перших справді вагомих кроків у боротьбі за рівні права між жінками і чоловіками. Щоправда, за іронією долі, тепер численні феміністи сприймають це свято мало не як один із проявів гендерної дискримінації.

Чому так – зрозуміло. Міжнародний День Жінки надзвичайно швидко втратив свої політично-соціальні корені, а, отже, і значення. День, що був одним із символів боротьби за гендерну рівність, поступово перетворився на іще один привід відзначати відмінність між чоловіком та жінкою. Феміністи ж, котрі вважають, що означення «чоловік» та «жінка» є всього лише суспільними умовностями, а насправді існує лише «людина», такого стану речей прийняти не можуть.

Сьогодні права жінки їх вже цікавлять набагато менше, ніж нова «фішка» – стерти будь-яку статеву відмінність між жінкою і чоловіком. Те, що сама назва їхнього руху – «фемінізм» – суперечить такій цілі, їх хвилює не дуже.

Те, що гендерна дискримінація якраз і криється в небажанні визнавати відмінності між жінкою і чоловіком (так само, як і расизм криється в запереченні відмінностей між расами), таких «феміністів» обходить іще менше. На їхню думку, лише позбувшись своєї жіночності, жінка може стати повноцінною людською істотою.

Ясна річ, у кітчевому світі, який вони прагнуть збудувати, місця для окремого жіночого дня вже немає, як немає його і для принципу «Різні, але рівні». Ба більше, для багатьох сучасних феміністів не може бути й мови про взаємодоповнюваність між чоловіком та жінкою. Так, лозунгом одного з сучасних французьких рухів за права жінок є «Жінка без мужчини – як риба без велосипеда».

Тож виходить так, що те, що ще нещодавно було досягненням, сьогодні вже є для них перешкодою. Можливо, вже зовсім скоро на мужчину, що підноситиме жінці подарунок тільки через те, що вона – жінка, дивитимуться як на закінченого сексиста. Як показує коротка історія Міжнародного Дня Жінки, у цій царині все міняється дуже і дуже швидко. От лиш би тільки сама жінка не стала колись головним ворогом запальних феміністів в результаті таких парадоксів.