Після рецесії 2009 року в Україні почалася криза державних фінансів.
Якщо в період буму 2000 років дефіцити сукупного державного бюджету дорівнювали, в середньому, близько 2% від ВВП, то у посткризовий період їхнє середнє значення зросло удвічі – до більш ніж 4% від ВВП.
При цьому, погіршення ситуації на зовнішніх фінансових ринках призвело до різкого подорожчання зовнішніх кредитів для нашої країни.
В деякі періоди – під час чергового загострення кризи в Єврозоні – ставки за українськими державними борговими паперами були занадто високими. І хоча подекуди – в більш спокійні періоди – уряду вдається залучити приватне зовнішнє фінансування, це джерело кредиту перестало бути надійним.
Така ситуація не могла не відбитися на державному борзі. Останній зріс у посткризові часи з 12% до 35% від ВВП, оскільки залучення нових боргів суттєво перевищує анемічне економічне зростання.
Скоріш за все, зростання боргу продовжуватиметься й у 2013 році і, якщо не відбудеться змін в економічній політиці у наступні роки.
Жити в такому стані нескінченно країна, звичайно, не може, адже рано чи пізно життя не по кишені призведе до дефолту. Проте чи так вже неможливо скоротити бюджетний дефіцит?
Три шляхи секвестрації бюджетних видатків
Перед тим, як ми перейдемо до, власне, шляхів скорочення бюджетних видатків, слід зауважити дві речі.
По-перше, швидке скорочення бюджетного дефіциту може зашкодити економіці. Цей процес повинен бути поступовим, розтягненим приблизно на три або навіть більше років. Саме такий підхід пропонує українському урядові Міжнародний валютний Фонд.
Оскільки протягом цих років бюджет все ще буде дефіцитним, хоча й у меншому ступені, держава потребуватиме його фінансування. Співробітництво з міжнародними організаціями в цей час було б вельми зручним для України.
По-друге, скорочувати дефіцит за рахунок нарощування податків в умовах українського низького рівня розвитку, м'яко кажучи, недоцільно. Утім, саме це, великою мірою, намагається зробити нинішня влада
Підвищення податків автоматично знижує конкурентоспроможність місцевої економіки, але саме від конкурентоспроможності залежить її здатність повернутися до швидкого зростання та позбутися кризи. В першу чергу, шляхи скорочення дефіциту слід шукати на рівні державних видатків.
Серед них існує принаймні три статті, скорочення яких дозволило б позбутися дефіциту, або дуже сильно скоротити його.
Зокрема, це підвищення комунальних тарифів для населення, подолання корупції у сфері державних закупівель та різке скорочення виплат за спеціальними пенсіями, які отримують чиновники-пенсіонери.
Отже, перший спосіб – підвищення комунальних тарифів.
Прямі витрати на покриття дефіциту бюджету "Нафтогазу України" (за попередньою оцінкою компанії) та компенсації місцевим бюджетам від'ємної різниці між платою населення за комунальні послуги та їхньою вартістю становлять, виходячи з проекту бюджету-2013, не менше половини запланованого дефіциту бюджету. В 2012 році ця цифра була ще більшою – не менше 2/3 дефіциту.
Втім, навіть ці цифри є заниженими, адже вони не враховують переспоживання газу, викликане заниженням цін. При ринкових цінах існуватимуть адекватні стану ринку стимули до економії газу та використання енергозберігаючих технологій.
Крім того, втратять сенс нелегальні схеми використання дешевого газу, призначеного для споживання населенням, промисловими підприємствами. Все це повинне знизити споживання газу й витрати на нього.
Цей підхід до секвестрації бюджету потребує від влади здатності до запровадження ефективних санкцій проти боржників, а також створення системи адресної допомоги бідним верствам населення, яка замінила б для них газову субсидію.
До того ж, втрата дешевого джерела газу, хай і за державний рахунок, промисловими підприємствами дещо послабить їхні позиції й, відповідно, негативно вплине на економічну ситуацію.
Через останні два фактори підвищення комунальних тарифів, можливо, буде менш ефективним для скорочення дефіциту бюджету, ніж два інших заходи. Проте підвищення енергетичної ефективності, до якого призведе цей процес, підвищить конкурентоспроможність економіки та підсилить економічне зростання на довгі роки.
Підвищення тарифів можливо лише за умов ефективної комунікації з боку влади, адже необхідно довести патерналістично та популістично налаштованому суспільству необхідність цього заходу.
Нажаль, нинішня влада продемонструвала повну нездатність до такого роду комунікації. Крім того, вона є такою ж патерналістичною та популістичною, як і українське суспільство. Фактично, єдиним фактором, що може в нинішніх умовах призвести до реалізації плану підвищення тарифів, є тиск з боку МВФ.
Другий спосіб боротьби з дефіцитом – подолання корупції в системі державних закупівель.
Оцінки втрат бюджетних коштів через корупційну складову тут досить різні – від 20-40 мільярдів гривень за словами уряду (тобто 40-80% дефіциту державного бюджету) до 100 мільярдів гривень за словами екс-міністра економіки Володимира Ланового (приблизно удвічі більше за бюджетний дефіцит).
Подолання корупції є найменш контроверсійним засобом зниження дефіциту, адже населення відреагує на це дуже позитивно.
Нажаль, і в цьому випадку від нинішньої влади важко очікувати результатів. Боротьба з корупцією потребує системного підходу та глибокої реформи державного апарату, ймовірно, включаючи люстрацію.
Для цього потрібен, відповідно, високий рівень компетентності з боку уряду, що вже ставить його здатність до такої реформи під сумнів. Врахуємо велику кількість корупційних скандалів, пов'язаних з сьогоднішнім Кабміном, і висновок про те, що ефективної боротьби з корупцією ми від нього не побачимо напрошується сам собою.
Третій засіб скорочення бюджетних видатків є найбільш контроверсійним, проте доволі дієвим.
Витрати держбюджету на спеціальні пенсії й надбавки до пенсій – фактично, пенсійні програми чиновників – приблизно на 20% перевищують дефіцит бюджету. Відповідно, ліквідувати останній можна за рахунок скорочення лише цієї статті.
Є й доволі егалітарний спосіб це зробити – фіксація деякого максимального рівня виплат за спеціальними пенсіями і зниження усіх виплат, вищих за цей рівень, до нього.
За допомогою цього максимального рівня уряд міг би таргетувати рівень дефіциту бюджету, який його влаштовував би. Таким чином скорочення найперше торкалося б тих, хто отримує з казни найбільший дохід, що є правильним із соціальної точки зору.
Звичайно, постає питання справедливості такого кроку – адже екс-чиновникам були обіцяні ці пенсії та надбавки. І найправильнішим з етичної точки зору, напевно, було б подолання дефіциту ліквідацією корупційних витрат. Спеціальні ж пенсії, можливо, треба було б переглянути для окремих їх одержувачів в індивідуальному порядку.
Проте якщо подолання корупційних витрат не очікується, скорочення дефіциту бюджету неодмінно вдарить по тій чи іншій верстві населення. І удар по екс-чиновнику, як не крути, є найбільш справедливим, адже саме ця соціальна верства, в першу чергу, й несе відповідальність за скрутне становище, в якому опинилася Україна.
Втім, для нинішнього уряду таке вирішення проблеми дефіциту взагалі є чимось із царини фантазії. Воно потребує одночасного проведення реформи державного апарату – скорочення штатів та підвищення заробітних плат.
Адже спецпенсії, що складали вагому частку компенсації чиновників, будуть, фактично, ліквідовані, а на держслужбу й зараз важко залучити компетентних працівників. Знову ж таки постає і питання невмілої комунікації.
Нарешті, чиновники багато в чому є опорою для нинішнього напівноменклатурного уряду. Їхні інтереси враховуються під час прийняття будь-якого рішення.
А ті мляві реформи, які уряд намагався й намагається проводити, чиновникам дозволяєтья торпедувати. Саме це настирливо робить, наприклад, Податкова служба з усіма проектами Податкових кодексів.
Некомпетентність та нездатність
Таким чином, є принаймні три статті бюджетних видатків, скорочення яких дозволило б сильно зменшити дефіцит бюджету та вивести державні фінанси з кризового стану.
Кожен з них має свої "плюси" та "мінуси2, проте всі вони мають спільну рису – їхня успішна імплементація потребує від уряду деякого рівня компетентності та здатності проводити системні реформи.
Тут ми й стикаємося з основною проблемою. Сучасна Україна за всю свою незалежну історію жодного дня не мала такого уряду. Нинішня влада в цьому сенсі принципово нічим не відрізняється від ненависних їй "попередників" (а також їхніх попередників і так далі).
Криза державних фінансів є лише маніфестацією фундаментальної проблеми українського суспільства – грандіозного провалу соціальної координації. У вирішенні цієї проблеми й полягає ключ до вирішення всіх інших проблем, включаючи й бюджетну кризу.
Павло Кухта
