Зовнішньополітична ініціатива Європейського Союзу “Східне партнерство” (далі – СхП), започаткована на Празькому установчому саміті СхП 7 травня 2009 року, розглядалася Євросоюзом як своєрідний інструмент для поширення впливу Євросоюзу на шість його східноєвропейських сусідів – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну. У 2009 році лише дві країни СхП – Україна та Грузія – ставили собі за мету отримати членство в Євросоюзі. Решта держав мали намір лише використати кошти ЄС для реалізації окремих проектів.
Що було і що є?
До приходу до влади Віктора Януковича у 2010 році "Східне партнерство" розглядалося Києвом не в рамках відносин України з ЄС, а як додатковий фактор для проведення внутрішніх реформ, які мали наблизити країну до європейських стандартів.
Лише обмежена кількість елементів СхП була корисною для України у контексті досягнення окремих цілей європейської інтеграції.
В цілому ж цей механізм мав другорядне значення у порівнянні з основними питаннями порядку денного відносин Україна – ЄС.
Ототожнення України з рештою держав-партнерів, які значно відставали від Києва у процесі європейської інтеграції, могло призвести до уповільнення динаміки зближення України з ЄС та зашкодити перспективі вирішення низки важливих питань політичного характеру, на яких наполягало тодішнє українське керівництво (перспектива членства, безвізовий режим).
- двосторонніх програм всеохоплюючої інституційної розбудови (175 млн. євро на 6 країн),
- двосторонніх програм регіонального розвитку (75 млн. євро на 6 країн),
- та підтримки діяльності органів багатостороннього виміру "Східного партнерства".
• спрощення візового режиму та його лібералізація – не вдалося досягти жодній країні;
• укладення поглиблених зон вільної торгівлі – не вдалося досягти жодній країні;
• підтримка процесу адаптації національного законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-учасниць СхП – частково вдалося досягти;
• сприяння регіональної співпраці з ЄС – частково вдалося досягти;
• створення інтегрованої системи управління кордонами – не вдалося досягти жодній країні;
• співпраця у сфері енергетичної безпеки – частково вдалося досягти.
Єдиною державою, яка різко контрастує на такому депресивному фоні, є Молдова. Практично за кожним пріоритетом СхП ця держава досягла значних результатів.
З часу представлення Ініціативи "Східне Партнерство" відбулися кардинальні політичні зміни в Україні та Грузії. Адміністрація Віктора Януковича з 2010 року почала робити різкий нахил у бік співпраці з Митним Союзом, а проєвропейська партія Президента Грузії Михайла Саакашвілі зазнала поразки під час проведення у 2012 році чергових парламентських виборів. Бідзіна Іванішвілі, новий Прем’єр-міністр Грузії, після перемоги на парламентських виборах почав висловлювати симпатії в бік Росії.
Білорусь та Вірменія – інші дві країни-учасниці СхП – вже довгий час є для Росії надійними союзниками у регіонах. Отже залишається лише Азербайджан, який ніколи не ставив і навряд чи поставить перед Брюсселем питання про набуття членства в Євросоюзі.
Висновки
З 2010 року на пострадянському просторі відбувається поступове затухання інтересу до співпраці з Євросоюзом, у тому числі в рамках "Східного партнерства" (Молдова – поки єдине виключення).
Однак для таких держав як Україна і Грузія питання утримання міжнародної рівноваги означає виживання. Навіть в умовах, коли українське керівництво все менше цікавиться Європою і все більше говорить про Митний Союз та Росію, очевидною є необхідність залишити для себе страховку від надмірного російського тиску.
У цьому зв’язку аналітики групи вважають, що в умовах поступово вмираючої євроінтеграції Києва саме "Східне партнерство" могло б виступити на певний час своєрідним канатом, який не дозволить Україні остаточно сповзти в обійми Митного союзу.
- По-перше, СхП менше дратує Москву, ніж Європейський Союз.
- По-друге, СхП дозволятиме забезпечувати комунікацію Києва з Брюсселем на вищому політичному рівні.
- По-третє, програми "Східного Партнерства" поступово підтягуватимуть Україну до європейських стандартів.
Таким чином, у разі виникнення в перспективі сприятливих зовнішньополітичних обставин, країна зможе доволі швидко повернутися на європейську траєкторію.
Матеріал групи Geostrategy
