Навіщо Україні нові ядерні реактори

Українську владу не залишає думка про те, щоб забезпечити енергетичну незалежність держави шляхом розбудови атомних електростанцій. Упродовж наступних двадцяти років у галузь планують вкласти понад двісті мільярдів гривень, а ядерні потужності збільшити в два з половиною рази. Якщо знайдуть гроші.

На що потрібні кошти

За словами міністра палива та енергетики України Юрія Продана, до 2030 року буде введно 21 ГВт (сьогодні – близько 14 ГВт) додаткових ядерних потужностей. Для цього слід побудувати 11 нових енергоблоків.

Коштуватиме це, включаючи будівництво сховищ відпрацьованого ядерного палива, близько 170 мільярдів гривень. До цієї суми слід додати понад 27 мільярдів на модернізацію і реконструкцію нинішніх станцій та близько 12 мільярдів гривень – на продовження експлуатації діючих реакторів.

Крім того, понад двадцять мільярдів гривень слід укласти протягом цього ж періоду у виробництво власного ядерного палива. Завод з його виготовлення мають запустити 2015 року.

Разом з тим, має бути втричі збільшено видобуток урану. Адже сьогодні, хоч Україна і займає шосте місце в світі за його покладами, свої атомні станції забезпечує лише на 30%. Та і покладів цирконію у нас вистачить на всі АЕС.

Якщо ці плани реалізують, то ми не залежатимемо від російського ядерного палива найближчі сто років – саме на стільки, за словами Ю.Продана, вистачить Україні власних запасів корисних "ядерних" копалин.

Втім, зазначених коштів може бути не досить. Як показує практика, кінцева вартість будівництва АЕС на порядок вища, ніж проектна. Скажімо, найбільший у світі будівник АЕС франко-німецька компанія "AREVA" нині споруджує реактор третього покоління у Фінляндії. Після трьох років робіт забудовники відстають від графіку на два роки, а бюджет уже перевищено на півтора мільярди євро.

Хто платитиме

Джерела фінансування ядерної програми наразі або тримаються в таємниці, або їх просто не існує. В уряді кажуть, що таких видатків бюджет не потягне. Тож слід шукати додаткових джерел. От тут плани уряду і натикаються на сувору реальність.

За словами голови ДП НАЕК "Енергоатом" Юрія Недашковського, для залучення приватних інвестицій підприємства мають бути акціонерними товариствами, а в ядерній галузі таких немає. Тож найбільші надії керманичі атомпрому покладають на отримання кредитних коштів від іноземних фінансових установ.

Однак, як показує світовий досвід, випросити позику в Світовому або Європейському банку буде дуже і дуже важко. За словами координатора з програм енергетики Національного екологічного центру України Дмитра Хмари, жоден великий банк в останні роки не давав і не планує давати кредити на будівництво нових реакторів.

Зокрема, Світовий банк за свою історію лише раз надав позику на будівництво АЕС. Пощастило Італії… 1959 року. ЄБРР фінансує програми, пов'язані з ядерною енергетикою (наприклад, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи), проте на нові реактори ця фінустанова також грошей не дає.

Причини такого ставлення фінансистів досить банальні: будівництво занадто дороге та тривале, до того ж, пов'язане зі складним дозвільним процесом. Тож розраховувати побудувати нові потужності за чужі гроші, переконаний Дмитро Хмара, марно.

Таким чином, у будівництві нових реакторів "Енергоатому" доведеться розраховувати лише на власні заробітки та кошти держбюджету. Втім, необхідних грошей таким чином не збереш. Адже, до 2030 року щорічно у галузь слід вкладати понад 10 мільярдів гривень. А, скажімо, 2007 року українські АЕС виробили електроенергії на суму 9,9 мільярдів гривень, сплативши до держбюджету 1,5 мільярди.

Як зазначив Юрій Недашковський, фінансування нового атомного будівництва буде можливо лише за умови підвищення тарифу на електроенергію, що виробляється АЕС. За його словами, таке збільшення має скласти від 3,5 до 6 коп/кВт-год. Іншими словами, тягар будівництва нових потужностей доведеться нести споживачу, принаймні частково.

Чи є альтернатива

"Розглядаючи серйозно атомну енергетику для України, ми втрачаємо час та гроші", – вважає координатор з екологічної політики Національного екологічного центру Олексій Пасюк. Натомість він пропонує вкласти заплановані кошти в енергозбереження, потенціал для розвитку якого в Україні надзвичайний.

Адже нині енергоефективність і вітчизняних підприємств, і комунального сектора в кілька разів нижча, ніж в країнах західної Європи, які почали реалізовувати енергозберігаючі програми ще в 70-х роках минулого століття.

Крім того, в Україні в зародковому стані знаходяться альтернативні джерела енергії, як то сонячні та вітрові станції. Останні, зокрема, виробляють нині ледь більше одного відсотка електроенергії країни.

Проте, навіть значні інвестиції в енергозбереження та альтернативні джерела навряд чи зроблять ядерну енергетику непотрібною. Адже, за прогнозами, до 2030 року споживання електроенергії в Україні збільшиться більш ніж удвічі. Забезпечити адекватне зростання виробництва необхідних кіловат за рахунок лише вітрових та сонячних станцій неможливо.

Тому і ставка – на розвиток традиційних для України ТЕС та АЕС. Але, скажімо, капітальні вкладення у розвиток вуглевидобутку для теплових електростанцій у десятки разів більші від витрат, необхідних для адекватного розвитку урановидобувної промисловості.

Скажімо, введення в експлуатацію найбільшого в Європі Новокостянтинівського рудника дозволить щороку виробляти з урану стільки електроенергії, для виробництва якої на теплових електростанціях необхідно ввести в дію 30 вугільних шахт з обсягом видобутку близько 1 млн. тонн вугілля на рік кожна.