На нас чекають брудні перегони?

Можливо, такими вони й будуть. Вистачить, аби один «коаліційний блок» їх закаляв. А «каляння» нашим виборцям напевно, не минути. Була надія, що після помаранчевого Майдану, чотириріччя якого наближається, принаймні одного досягнуто — всі вибори в Україні відтепер будуть чесними і справедливими, без якогось чергового «Мамаєвого побоїща». Що учасники виборчого процесу в своїх публічних виступах менше говоритимуть, які погані їхні політичні конкуренти, а більше й конкретніше — що планують зробити уже за місяць, півроку, рік після свого обрання до ВР та на перспективу. Зауважмо, нинішній уряд, особливо його економічний сегмент та особи, що відповідали в ньому за пришвидшення євроінтеграції, а також імплементації вступу до СОТ, так і не прозвітували про проведену роботу та свої упущення в цій справі. Країна ж не може (і не повинна!) з нового року все починати, як то кажуть, з чистого аркуша.

Якщо комусь дуже кортить зробити ці вибори «брудними» (в надії відвернути увагу маси виборців від провалів свого урядування), то, власне, вони, виборці, поставлять ці запитання претендентам на «найвищі рейтинги». Базовані, до речі, здебільшого на безвідповідальному популізмі. Сподіваємося, що наш пересічний виборець — розумний, і не якісь хвилеві емоції керують ним, а таки розум. Он у наших сусідів поляків про популістську Samoobоronu Анджея Лєппера, що прославилася також секс-аферами, після минулорічних вересневих виборів ніхто й не згадує як про якусь політичну силу. Популістів наші сусіди не люблять, вони хочуть більше заробляти своїм фаховим умінням і працьовитістю, відтак і краще жити. У них уже годі стати улюбленцем публіки, поширюючи звинувачення типу «ось хто вкрав ваші гроші». Зате є високі вимоги до діяльності Антикорупційного бюро (є така серйозна структура в уряді).

Корупційні діяння під час наших виборів — окрема тема, якої за браком місця торкатися тут не буду. Зайнятися цим упритул варто би нашому КВУ, позбувшись цілковито будь-яких партійних впливів, але не засад честі й совісті. (Це, звичайно, не натяк на якісь негарні підозри.) У зв’язку з цим цікаво і повчально було прочитати у «Дні» розповідь Ярослава Ковальчука з Оттави «Україна — Канада: два погляди на вибори». Якщо пропустили ненароком, то нагадаю: в суботу, 11 жовтня надруковано…

Інше також мені муляє. Маємо депутатів, котрі «світилися» на добре оплачуваних постах у ВР вже багато років. Є серед них і знайомі мені особисто, ще за кількома давно й зацікавлено спостерігаю. Це й молодші віком, які, однак, давно у «великій» політиці, й старші особи. Ви, читачу, теж знаєте ці прізвища. Називати їх не буду, можу не з того почати… Відхід з політики для багатьох є дуже важкою справою. Не лише в нашій країні. Особливо якщо ти вважав себе так довго «стовпом» націонал-демократії. Думаю, не одному з тих, хто за останні місяць-півтора «кинув Ющенка», аби інші дали якесь «прохідне місце» у своєму партійному списку, слід би хоч час від часу вболівати не тільки за свою особисту політичну кар’єру (та добрі гроші), а й думати про такі метафізичні речі, як християнська мораль, честь і гідність людини…

Справді, від нас самих залежить, чи стануть ці вибори брудними. Не відмиємося ж потім…