Площа Таксим і ліві партії

Маленький парк на площі Таксим у Стамбулі – один з небагатьох зелених шматочків, що залишилися в центрі міста.

Двадцять восьмого травня декілька екологів почали мирний протест проти проекту перебудови парку, на місце зелені якого прийде копія казарм часів Османської імперії, торгівельний комплекс і новобудови.

Але сильна рука поліції придушила цей протест, який в результаті вилився у масовий громадянський рух по всій країні.

План перебудови витягнув на поверхню незадоволення більшості громадян, особливо молоді авторитарною патріархальною політикою в країні. Швидке розповсюдження руху було підігріте опозицією, представленою всюди. Тож деякі сприймають це як офіційне намагання змінити спосіб життя, а також розчарування з приводу економічної нерівності.

Дійсно, хоча рух протесту очолили екологи і світська молодь, він став на диво різноманітним і поширився майже за ніч. Благочестиві мусульмани, особливо ті, хто вірить, що розвиток міст у Туреччині призвів до великої кількості орендаторів і легкого заробітку, також приєдналися до демонстрацій, так само як це зробили крайні ліві угрупування.

Деякі протести вилилися у жорстокість. Хоча в цілому, рух залишився мирним і навіть веселим. Більше того, ключові фігури, наближені до керуючої партії, висловили бажання вести діалог з демонстрантами. Президент Абдулла Гюль, зокрема, грав заспокійливу роль державного діяча.

Дивною рисою протестів стало те, що більшість демонстрантів протиставило себе існуючим політичним партіям, у тому числі найбільшій опозиційній партії – лівоцентриській Республіканській народній партії.

У цьому сенсі Таксимський "сидячий протест" нагадує інші протести у світі, особливо у розвинених демократичних країнах, від "Захопи Уолл-стріт" до страйків у Іспанії та Італії.

Є і специфічні риси у кожного страйку. У випадку Туреччини, це протест проти патріархального способу життя.

Але демократи мають розуміти, чому протести відбуваються окремо від організованих лівоцентристських політиків. Без такого розуміння центральні ліві у Європі і в решті країн, що розвиваються, не скористаються політичним моментом.

Сучасна система виробництва, в якій інформаційні технології грають все більш визначну роль, значно відрізняється від широких коридорів фабрик, у яких народилася система профспілок і соціальна демократія.

З тим, що ВВП тепер залежить від зовсім іншого, це не дозволяє лівим партіям організувати все традиційно. Це послабило лівоцентриські партії.

Втім, інформаційні технології і всесвітні соціальні медіа надали можливість людям подолати соціальну фрагментацію через зайнятість, місце проживання і національні питання. За останні дні пости щодо подій на площі Таксим заполонили весь простір Twitter.

У цьому кутку кіберпростору знайшлося місце для всього, навіть для закликів до сектанства. Тим не менше домінує бажання особистої свободи, прийняття різноманітності, занепокоєння навколишнім середовищем, і відмова "організовуватися" зверху.

Реформістській лідер НРП Кемаль Киличдароглу швидко вловив цю динаміку: "Організатори не бажають нас бачити на перших позиціях у цій битві, і нам є чому повчитися з цих подій", – сказав він.

Тим не менше, хоча поки суспільство взяло на себе перші ролі, рано чи пізно демократичні політики мають взяти на себе процес змін. Чи то у Нью-Йорку, чи Парижі, Мадриді, Римі, Стамбулі чи Нью-Делі – почуття невдоволення і бажання змін з'явилося у суспільствах, що стають все більш нерівними, і у яких політика і бізнес непрозоро переплітаються.

Зростання безробіття серед молоді і скорочення соціальних виплат відбулося тоді, коли різними шляхами мультинаціональні корпорації офіційно запобігають сплати податків, переносячи свої рахунки у безпечні юрисдикції. У єврозоні ціни на акції падають, а рівень безробіття досяг рекордних 12,2%.

Демократична опозиція може спробувати вирішити нинішні проблеми, тільки якщо визнає необхідність зовсім інших форм мобілізації, на відміну від минулого. Вона має визнати сильне народне бажання індивідуальної автономії, більших прав для жінок і молоді, і більшої підтримки індивідуальної підприємницької діяльності. Разом з реформою соціального страхування, що зробить це ефективним.

Врешті, екологія, зміна клімату і всесвітня солідарність стануть основними темами 21 століття. На самоті нації не зможуть вирішувати ані проблеми оподаткування, ані питання викиду вуглецю.

Нова хвиля патріотизму спостерігається всюди – це відповідальність за несправедливість і нерівномірне розповсюдження, яке можна подолати за допомогою глобалізації, через людську солідарність, повагу до різноманітності і можливість працювати в обхід кордонів.

Успіх Зеленої партії Німеччини відображає акцент, який було зроблено саме на ці питання.

Події на площі Таксим специфічні для Туреччини, але сподівання, висловлені там, є універсальними. То саме стосується і виклику, що стоїть перед демократичними лівими партіями.

Кемал Дервіс, колишній міністр економічних справ Туреччини, та колишній адміністратор програми розвитку ООН, віце-президент Brookings Institution.