Україну чекає чергове підвищення ставок акцизів.
В такий спосіб уряд хоче компенсувати можливий недобір бюджету від оподаткування доходу громадян та підприємств, які через погіршення економічних умов в поточному році зароблять менше, і відповідно сплатять менше податків.
Але в Україні не стільки п’ють та палять, щоб забезпечити відчутне зростання доходів бюджету. Підвищення акцизів на споживчі товари вже втрачає економічну обґрунтованість та тільки стимулює тіньовий сектор.
Ще при підготовці Податкового кодексу урядовців часто критикували за бажання включити важелі ручного управління податками, передусім процесом розрахунку їх ставок. Але опозиція на той час намагалася завалити весь кодекс, не заглиблюючись в його зміст, тому серйозної фахової дискусії не відбулося.
Серед найбільш незрозумілих норм було включення до закону механізму щорічного перегляду ставок акцизного податку.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІХ ПКУ уряд щорічно до 1 червня має вносити до парламенту проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок оподаткування (в тому числі ставок акцизів), визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін чи індексів цін виробників промислової продукції.
На перший погляд, видається, що така норма була абсурдною, оскільки простіше було б вписати механізм автоматичного коригування ставки на інфляцію і уникати щорічної тяганини щодо зміни ПКУ.
Але діючий механізм, хоч і є більш затратним, проте є більш привабливим для уряду ‑ він отримав можливість маніпулювати ставками у вигідному напрямку.
По-перше, КМУ може обрати більш сприятливу для нього динамку цін: якщо фактичне зростання цін вище закладеного показника в бюджеті, то він закономірно орієнтується на реальну картину.
Проте може трапитися так, як в поточному році, коли реальна інфляція – точніше та, яку розраховує Держстат – є нижчою від прогнозованою. В такому випадку, уряд воліє індексувати ставки на показник планової інфляції.
По-друге, нинішній режим індексування ставок дозволяє враховувати лобі окремих галузей. Наприклад, в випадку автоматичного розрахунку ставок, акцизи на паливо щорічно зростали б досить високим темпом, а особливо, якщо орієнтуватися не на ІСЦ, а на зростання цін в цій галузі: чим більше трейдери підвищували б ціни, тим більш високий податок вони б сплачували.
Зараз же галузь працює за плаваючим механізмом визначення розмірку ставок. Якщо ціни на нафтопродукти зростують – ставка падає і навпаки.
Але за існуючої моделі регулювання ставок уряд в будь-який момент взагалі може відмовитися від зростання акцизів на нафтопродукти, посилаючись на чергові домовленості.
По-третє, ручне управління акцизними ставками дозволяє взагалі відійти від економічної обґрунтованості, тобто інфляції, і піднімати їх в довільному порядку під приводами зобов’язання перед ЄС чи необхідності добудувати дитячі лікарні.
Всі названі недоліки ручного адміністрування акцизами дуже гостро проявилися в поточному році. Хоч і з запізненням, але уряд подав до парламенту законопроект з "коректними" розрахунками ставок акцизного податку (№ 2442а від 01.07.2013).
Формально КМУ виконав повністю вимоги законодавства.
По-перше, підвищення ставок в ньому ґрунтувалося на інфляції.
По-друге, вони мали набрати чинності з 1 січня 2014 року. Власне, дискусійною в урядовому законопроекті була лише норма щодо відмови від підвищення акцизів на пальне і автомобілі.
Уряд прокоментував цю ініціативу не зовсім зрозуміло: оскільки індекси споживчих цін визначаються до показників у національній валюті, то ставки акцизного податку на нафтопродукти та автомобілі, які визначені у євро, варто залишити без змін.
Очевидно, заморожування акцизів на фоні зростання цін на пальне, продиктовано неекономічними чинниками.
Тим не менш, в цілому урядовий проект був підготовлений відповідно до Податкового кодексу. Однак, 3 липня з’явився альтернативний законопроект, розроблений вже бюджетним комітетом (2876-д від 03.07.2013).
Скоріш за все, саме він буде прийнятий. Окрім того, що в ньому відкориговані ставки, він містить одну важливу новацію. Нові акцизні ставки мають набрати чинності з 1 числа місяця, що настає за місяцем, в якому буде цей закон буде опублікованим, крім ставок акцизного податку на алкогольні напої, що маркуються марками акцизного податку, які зміняться з 1 числа третього місяця.
Документ пропонує підвищити акцизи на пиво та алкоголь на 4,8%, а на сигарети ‑ на 11,6%. Невідомо, коли буде прийнятий цей закон, але його розробники розрахували, що вже в цьому році він принесе більш ніж 1 мільярд гривень до бюджету, що свідчить про те, що прийняти його мають вже в поточному році.
Відсутність економічного обґрунтування та порушення принципу стабільності оподаткування було замінено формулюванням благородної мети такого кроку.
Депутати обіцяють, що отримані від цього кошти на фінансування охорони здоров’я та Національної дитячої спеціальної лікарні "Охматдит". Можливо в даному випадку така мета виправдовує хаотичне зростання акцизів, але існує ризик, що в майбутньому така практика буде поширена, а податки підніматимуться для фінансування інших статей бюджету, які й так повинні бути профінансовані бюджетним коштом і без окремих підвищень акцизів та податків.
Власне, в Міністерстві податків і зборів вже визріла ідея втричі підняти ставки акцизу на пиво, а також віднести його до алкогольної продукції і ввести акцизну марку. Такі новації можна обґрунтувати необхідністю збільшення фінансування районних поліклінік, і навряд чи хтось з депутатів висловиться проти.
Але проблема полягає в тому, що акцизна політика держави стає дедалі менш ефективною.
По-перше, підвищення акцизів на алкоголь та тютюнову продукцію, яке відбувається також в контексті зобов’язань України перед ЄС з метою зменшення контрабанди, навпаки лише стимулює розвиток тіньового сектору.
Нагадаємо, що через значну різницю ставок акцизів на ці групи товарів, ціни на продукцію українського і європейського виробництва різняться в рази, тому в західних регіонах України контрабанда алкоголю і цигарок є чи найприбутковішою діяльністю.
ЄС і Україна сподіваються, що підвищення акцизів дозволить зрівняти ціни, що зменшить потік контрабанди. Проте в останній час в східноєвропейських країнах контрабандний український алкоголь і цигарки все частіше зустрічаються без акцизних марок, а це свідчить про формування цілих тіньових кластерів в галузі, які нелегально виробляють продукцію на експорт.
Іншими словами, підвищення акцизу на цю продукцію змусило контрабандистів розвивати власні потужності з виробництва нелегальної продукції. Політика підвищення акцизів вже не впливає на їхні прибутки.
По-друге, на найближчих ринках пивоварної продукції (Росія і ЄС) відсутня практика маркування, тому впровадження її в України загрожує тому, що ця галузь ввійде в стагнацію. Вже сьогодні ціна пива в країнах-конкурентах є нижчою від української навіть попри значний розрив між рівнями доходів.
По-третє, Україна беручи приклад з європейських країн в намаганні збільшити податки на споживання, де акцизи формують до 25% доходів бюджету, дещо спотворила структуру податкового навантаження на різні групи товарів.
В ЄС найбільші доходи становлять акцизні податки з енергоносіїв. А в цих галузях в Україні діє досить потужне лобі, яке блокує ініціативи щодо зростання ставок податку.
Як наслідок, Україна постійно посилює фіскальний тиск лише на алкоголь та тютюн.
Безумовно, це не найгірший для економіки метод мобілізації додаткових доходів бюджету, проте виявляється, що в Україні не так багато п’ють і палять, щоб компенсувати втрату доходів бюджету від економічної рецесії.
