Щось жахливе трапилося з Республіканською партією. Я не маю на увазі погану економічну доктрину. І навіть егоїзм і особисті інтереси. Зараз я говорю про стан розуму, який отримує задоволення від нанесення подальшої шкоди і так постраждалим.
Причиною для такого висновку став жахливий закон про аграріїв, який минулого тижня пройшов у Парламенті.
Десятками років аграрний закон складався з двох основних частин. Одна частина стосувалася субсидій для фермерів, інша – забезпечувала пайками їжі американців, які були у скруті.
Здавна субсидії допомагали багатьом бідним фермерам, і весь закон можна було назвати допомогою тим, хто її потребує.
Однак з роками дві частини проекту розпалися. Субсидії фермерам стали сприйматися хибно, і пішли на користь великим корпораціям і окремим підприємцям.
В той час як харчові талони стали важливою частиною програми соціального захисту.
Отже, республіканці голосують за збереження аграрних субсидій навіть на вищому рівні, ніж запропонував Сенат та Білий Дім, і повністю викреслив харчові пайки з закону.
Щоб повністю зрозуміти, що тільки що відбулося, послухайте риторику консерваторів, яким часто доводиться виправдовувати припинення програм соціального захисту.
Зазвичай кажуть так: “Ви особисто можете вільно допомагати бідним. Але держава не має права забирати у людей гроші і віддавати їх біднішим”. Часто в цьому місці вони додають: “у людей, які готові взятися за зброю”.
Тим не менше віднімати гроші у людей, що готові взятися за зброю, і віддати їх агробізнесу і багатіям – цілком нормально.
Супротивними харчових пайків не цитують ліберальну філософію. Вони натомість цитують Біблію.
Республіканець Стівен Фінчер від Теннесі, наприклад, цитує Новий Заповіт: “Той, хто не хоче працювати, не має їсти”.
Справедливо, особливо якщо врахувати, що сам пан Фінчер особисто отримав мільйони доларів аграрних дотацій.
Враховуючи цей чудовий подвійний стандарт, я думаю слова “лицемірство” недостатньо. На цьому тлі говорити про факти і цифри якось недоречно. Але я думаю, ми мусимо.
Отже, кількість харчових пайків дійсно зросла в останні роки. Якщо у 2007 році лише 8,7% населення отримувало продуктову допомогу, то останні дані кажуть про 15,2%. Тут, однак, немає ніякої загадки. Соціальна програма допомагає сім’ям в біді. Останнім часом немало сімей потрапило в біду.
По суті, програма відслідковує, де відбувається найбільше зростання безробіття, або де люди втомилися шукати роботу. Такий відсоток людей зріс з 8% до Великої Рецесії до 17% на початку 2010 року.
Дійсно, рівень безробіття потроху скорочується з того часу, а продуктові пайки продовжують збільшуватися. Але природно, цей взаємозв’язок не зовсім прямий. Також правда, що деякі сімї змушені користуватися харчовою допомогою тільки через різке скорочення допомоги з безробіття.
Якщо подивитися на проблему теоретично, з іншого боку, то виходить, що безробіття росте через державні програми допомоги, які дозволяють людям не працювати.
Польові кухні спричинили Велику Депресію? Єдина відповідь – ви, мабуть, жартуєте?
Ви дійсно вважаєте, що американці насолоджуються життям за 134 долара на місяць, що становить середню допомогу по програмі?
Однак давайте зробимо вигляд, що все це серйозно.
Якщо рівень зайнятості падає через те, що державна допомога дозволяє людям сидіти вдома, тоді має діяти закон попиту і пропозиції: відсутність людей на робочому місці має спричинити нестачу працівників і зростання зарплат, особливо серед низькооплачуваних працівників, більшість з яких отримують допомогу.
В реальності, звичайно, зарплати падають або не ростуть – і особливо це стосується тих людей, які отримують харчову допомогу.
То що ж відбувається? Мова йде про расизм? Звичайно, деякі ще уявляють, як на подарований талон молодики ідуть купувати собі стейк, як це було за часів Роналда Рейгана.
Але зараз отримувачі талонів не є переважно латиносами. В Теннесі, на батьківщині пана Фінчера, кількість тих, хто отримують допомогу, дорівнює 63%. Тож мова не йде про раси.
То що це тоді? Якимось чином одна з наших крупних партій заразилася патологічним презирством і пихатістю, обзиваючи всіх у біді – “лузерами”. Якщо ви американець і потрапили у біду, ці люди вам не допоможуть. Вони тільки підставлять вам ніжку.
Я цього до кінця не розумію. Але за цим жахливо споглядати.
Пол Кругман
