У найсмішнішій книжці про брідж, написаній Сімоном, гравцям радять прагнути "не найбільш кращого результату з можливих, а найкращого результату, можливого" з цим партнером.
Ця порада стосується і теми довгостраждальних стосунків Ізраїлю і Палестини з врегулювання миру, яку тільки що відновив Держсекретар США Джон Керрі.
Найкращий з "можливих результатів" був запропонований ООН у 1947 році. Палестина, яка тоді знаходилася під мандатом Британії, мала бути розділена на дві приблизно рівні за розміром держави.
Ізраїль це визнав, а палестинці – ні. З тих пір палестинська держава так і не була встановлена.
У послідуючих війнах Ізраїль захопив всі землі, що належать Палестині, зокрема західний берег річки Йордан і територію Газа, які зараз наповнені мільйонами палестинських біженців.
З моменту заснування Палестинської держави на західному березі і в секторі Газа Пактом 1993 року в Осло, "місцеві фактори" ще більше піддали сумніву її існування.
Частина західного берегу була безпосередньо відрізана ізраїльтянами, або захоплена ізраїльськими поселенцями.
Палестинській владі надали 25% автономії на несуміжних ділянках.
Непросте завдання Керрі полягає у тому, щоб змусити палестинців погодитися на меншу державу, ніж вони хочуть.
А ізраїльтян – на меншу державу, ніж вони мають, помістивши під контроль ситуацію на "окупованих територіях", щоб уряд прем'єр-міністра Ізраїлю Бенжаміна Натаньяху був задоволений новим статус-кво.
Тому вмовляння Керрі у першу чергу націлені в бік палестинців.
За його стратегією, треба підкупити палестинців, надавши їм 4 мільярди доларів, аби вони підтримали "тимчасове" рішення
Це має спрацювати. Президент Палестини Махмуд Аббас може купитися на гроші. Йому зараз 78, і він той президент, якому терміново потрібна держава.
Уряд Натаньяху також може, ймовірно, погодитися на палестинську "єдність" на 75% західного берега, за умови що Ізраїль буде тримати ситуацію під контролем.
Ініціатива Керрі точно би мала більше шансів, якби він міг викласти більше грошей на стіл.
Одним зі способів це зробити, це задовольнити вимогу палестинців на "право повернення" собі земель ізраїльтян в обмін на компенсацію.
Під час саміту 2000 року ізраїльтяни пропонували 30 мільярдів доларів з міжнародних фондів для виплати біженцям.
Згадавши про пропозицію Ізраїлю, Керрі міг би чітко поєднати економічне стимулювання з виконанням головної палестинської вимоги.
Тим не менше, навіть маючи зайві гроші, жодна сторона не визнала би таку копію двох держав, якої насправді не існує.
І хоча така угода вирішила би питання безпеки для Ізраїлю, це поклало би край надіям релігійних екстремістів і сіоністів на проект Великого Ізраїлю.
І хоча Аббас, навівши косметичні зміни, може погодитися на статус-кво, більшість палестинців визнають їх шахрайськими.
Мирова угода не є безнадійною. Треба погодитися щодо обсягу території, яку треба залишити для палестинської держави.
Враховуючи, що ізраїльський уряд ніколи не поступиться західним берегом, адже там поселення найбільш щільні, треба запропонувати іншу землю Ізраїлю у якості компенсації. Ієрусалім треба буде поділити, і встановити адміністрацію ООН на святій землі, і потрібно підписати угоду про необхідність контролю з Йорданією.
Але навряд чи така угода випливе з сучасних раундів переговорів. Більшість ізраїльтян і звичайно теперішній уряд переконані, що палестинців треба силою змусити перестати вбивати євреїв.
"Як ми можемо вирішити суперечку між нашими екстремальними моралями за відверто аморальних обставин? Дуже просто: ми занурюємось у протиріччя", – вважає письменник Урі Авнері.
У Рамаллі більше прагнуть миру, ніж у Тель Авіві. Але Аббас має власні непримиренні сили у вигляді ХАМАСу, який правив на території сектору Газа з 2006 року, і чия прихильність до насильства віддзеркалює позицію Натаньяху "впровадження миру через силу.
Тож справжнє рішення про створення двох держав вимагає зміни ставлення і лідерства з боку двох сторін.
З ізраїльського боку це означає менш параноїдальний погляд на палестинців, і визнання того, що поведінка ізраїльтян протирічить сучасній етиці.
Колишні суперечки не можуть бути легітимною основою для сучасного правління. Тому всі цивілізовані країни відмовились від права керувати через насильство.
Палестинська сторона, зі свого боку, має визнати, що ізраїльтяни житимуть поряд, і що від економічної співпраці з ними можна мати користь.
Обидві сторони потребують сильних лідерів, які здатні йти на ризик заради миру, навіть на ризик бути вбитим. Врешті, звичайні солдати ризикують життям, то чому б політичним лідерам, які можуть зробити набагато більше користі чи добра, також не піти на це?
Але зовнішній тиск ладний додати нові фактори. ХАМАС вважає, що лише насильство може створити справжню палестинську державу, тож Ізраїлю варто боятися третьої інтифади.
Таке народне повстання буде жорстоко подавлене, що у короткій перспективі примирить дві сторони і зменшить у довгій перспективі підтримку Америкою Ізраїлю.
Тиск до змін також може прискорити ситуація на Середньому Сході, яка може зачепити західний берег і сектор Газа.
Все більш нестабільний арабський світ навколо, можливо, підштовхне ізраїльтян встановити мир на своїй маленькій території і не впускати всередину навколишній хаос.
Скоріш за все, результатом сьогоднішнього дипломатичного шквалу стане вигадка, яка допоможе обом сторонам дійти до "найкращого можливого рішення".
Наприклад, вигадати інший маршрут до статусу двох держав, визначивши план для встановлення палестинської держави, з умовою для ХАМАСу приборкати прояви насильства.
Ізраїльтяни нічого особливо не виставлять в умови. А Аббас заявить про те, що мир веде до багатства.
І розпочнеться кволий процес встановлення миру – більше самого процесу, ніж миру, поки він не наштовхнеться на черговий пропускний пункт.
Роберт Скідельскі, член Палати Лордів Великої Британії, почесний професор політекономії в університеті Уоріка.
Роберт Скідельскі
