Поки американський Конгрес роздумує над тим, чи дозволити американцям військову інтервенцію в Сирію, його члени мають не забувати про одну базову правду.
В той час, як президент Сирії Башар аль-Асад постійно використовує силу, щоб залишитися при владі, США та інші держави Середнього Сходу і Європи ділять відповідальність за перетворення Сирії на поле вбивств.
Ці держави на чолі з США явно прагнуть насильницького повалення Асада. Без їхнього втручання його режим найбільш ймовірно залишиться репресивним. І саме через їхнє втручання Сирія стала місцем масових вбивств і деструкції.
Більше ста тисяч осіб загинуло і було знищено багато культурної і археологічної світової спадщини.
Громадянська війна у Сирії відбулася у дві фази. Перша фаза, що тривала майже з січня 2011 року до березня 2012 року, в основному стосувалася внутрішніх відносин. Коли в Єгипті та Тунісі розпочалася Арабська весна у січні 2011 року, протести також захопили і Сирію.
На додаток до важкого життя через брутальний режим, сирійці ще потерпали від масштабної засухи і зростаючих цін на продукти харчування.
Протести перетворилися на військове повстання, коли частина сирійської армії покинула лави режиму і створила Вільну сирійську армію.
Сусідня Туреччина, мабуть, була першою іноземною країною, яка підтримала повстання, надавши притулок повстанським силам уздовж кордону з Сирією. У той же час насильство зростало, смерність поки що хиталась в межах десяти тисяч, а не десятків тисяч.
Друга фаза розпочалася, коли США допомогли організувати велику групу країн на підтримку повстанців. На зустрічі міністрів іноземних справ у Стамбулі першого квітня 2012 року США та інші країни заявили про активну фінансову і логістичну підтримку Вільної армії Сирії.
Що найважливіше, тоді ще Держсекретар США Гіларі Клінтон оголосила: “Ми вважаємо, Асад має піти”.
Це пряме твердження без чіткого роз’яснення, як досягти цієї мети, було зроблено для підігрівання військового розвитку подій і підвищення рівня смертності у Сирії, в той час як США наполегливо продовжували відстоювати своє “авторитетне” невтручання.
Тоді, як і тепер, США заявляло про те, що вони виступають в інтересах народу Сирії. Це дуже сумнівно. США дивиться на Сирію виключно через призму Ірану, намагаючись скинути Асада з метою позбавити іранських лідерів важливого союзника в регіоні, ще й такого, що межує з Ізраїлем.
Тож намагання на чолі з США у Сирії бильше сприймаються як проксі-війна з Іраном – цинічна стратегія, яка втім веде до масштабного зростання насильництва.
Некерований рух уряду США від потенційного посередника і миротворця до активного прибічника повстання у Сирї був передбачуваною некерованою помилкою.
Це поставило США в ефективну опозицію миротворчій ініціативі ООН на чолі з колишнім Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном, чия позиція була закликати до припинення вогню після обговорення політичних змін. США витіснили цей процес, підтримавши військове повстання і наполягаючи на негайному відстороненні Асада.
Важко зрозуміти цей промах. Навіть якщо США в кінцевому рахунку прагнули змістити Асада з посади, їх прямолінійні дії зміцнили супротив Асада і його двох прибічників у Комітеті безпеки ООН, Росії і Китаю.
Крім того, що ці дві країни мають власні інтереси в регіоні, вони зрозуміло не підтримують ідею зміни режиму за американським сценарієм у Сирії. Росія вважжає, що намагання Америки негайно відсторонити Асада підриває мир. І в цьому Росія права.
Насправді, Росія грала на диво конструктивну роль певний час, хоча і сприяла затриманню Асада при владі, скоріш за все навмисно.
Росія, намагаючись прпинити війну, шукала прагматичний підхід, який би захистив її торгові інтереси в Сирії і її морську базу в порті Tartus.
Росіяни відкрито підтримували мирні ініціативи Аннана. Втім, з тим як США та інші почали фінансувати повстанців, Росія і Іран почали постачати більше зброї і більш професійного обладнання прибічникам режиму.
Тепер, коли стало відомо про використання хімічної зброї, мабуть урядом Сирії, а може й двома сторонами, США знову посилили тиск.
Знову знехтувавши співпрацею з ООН, США оголосили про свій намір безпосередньо втрутитися, випустивши бомби на Сирію з метою нібито попередити майбутнє використання хімічної зброї.
Мотивація Америки не зовсім зрозуміла. Мабуть, і не існує базової логіки у міжнарожній політиці США, а лише недбалість.
Якби існувала логіка, навіть слабка, США би зосередились навколо Ізраїлю і Ірану, а не Сирії самої по собі. У світі існує стільки диктаторів, яких США навіть не намагається відсторонити від влади. Багато з них навіть є близькими союзниками США.
Тож чому США продовжують підтримувати смертельні повстання і громадянську війну, яка продовжує небезпечно розвиватися, і навіть досягла використання в атаках хімічної зброї?
Простими словами, адміністрація президента Барака Обами успадкувала неоконсервативну філософію зміни режиму на Середньому Сході. Домінуюча ідея полягає у тому, що США і їх близькі партнери мають право обирати, хто керує в регіоні.
Асад має піти не тому, що він авторитарний, а тому що він дружить з Іраном, що, з точки зору США, Ізраїлю, Туреччини і деяких інших країн затоки, робить його регіональною загрозою.
По суті, США мають потрапила в пастку, задовольняючи вузькі національні інтереси цих країн, зокрема непереконуючого погляду Ізраїлю на власну безпеку і опозиції сунітів шіїтському Ірану. Але у довгій перспективі відрив американської зовнішньої політики від міжнародного права ні до чого, крім як нових війн, не призведе.
Американці мають відступити. Пряма атака США на Сирію без підтримки ООН, більш ніж ймовірно розпалить ворожнечу в регіоні, ніж вирішить проблеми в ньому. Такий розвиток подій на руку Британії, де парламент прийняв рішення не брати участь у військовому перевороті.
США краще б зосередились на тому, щоб довести існування хімічних атак ООН, закликати Комітет безпеки засудити винних, і повідомити про такі порушення Міжнародний кримінальний суд.
Крім того, адміністрація Обами має спробувати налагодити роботу з Росією і Китаєм щодо розробки Конвенції про використання хімічної зброї. Якщо США цього не вдасться зробити дипломатичними і відкритими засобами, тоді Росія і Китай залишаться у світовій ізоляції щодо важливого питання.
У більш широкому сенсі США треба припинити використовувати такі країни, як Сирія та інших сусідів, проти Ірану. Якщо США припинить фінансову і логістичну підтримку повстання і закличе інших зробити те саме, це не вирішить проблему авторитаризму у Сирії і не допоможе вирішити американські проблеми в Ірані, але це припинить або значно зменшить масштабне вбивство і розруху в самій Сирії.
А також це дозволить відновитися миротворчому процесу ООН за умови співпраці США і Росії для стримування насильства, що триматиме Аль-Каїду в страху. І у довгій перспективі принесе прагматичне рішення щодо глибоких внутрішніх змін у Сирії.
Так само може відновитися пошук модус вівенді між США та Іраном, коли відновиться сподівання на те, що новий президент привнесе зміни до міжнародно політики.
Час для США допомогти припинити вбивства у Сирії. Це означає відмовитися від фантазії, що вони можуть і мають право визначати, хто керує на Близькому Сході.
Джеффрі Д. Сакс – професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті. Є спеціальним радником Генерального секретаря з Цілей розвитку тисячоліття в Організації Об'єднаних Націй.
Переклад – Реальна Економіка
