Переможець виборів опиниться на чолі старіючої країни з наростаючим соціальним невдоволенням і падаючою продуктивністю праці.
Є старе прислів’я про те, що порядок не треба наводити – його треба підтримувати. Якщо Німеччина буде продовжувати у тому ж дусі – відмовлятися помічати і врегульовувати дрібні питання – їхнє накопичення призведе до появи серйозних проблем протягом наступних десятиліть.
Старіння населення, зростання соціального невдоволення, малі інвестиції в інфраструктуру, падаюча продуктивність праці, виснаження основних ринків збуту, дорога енергетична реформа – ці та інші фактори уже досить довгий період часу не отримували достатньо уваги з боку влади.
І краще б наступний канцлер знайшов час, що їх розв’язати, бо інакше ситуація може погіршитися і стати небезпечною.
Країна старіє
Федеральна республіка Німеччина знаходиться на справжній демографічній бомбі.
Починаючи з 1970 року індекс народжуваності не перетинав позначку 1,4 – у той час як для нормального відтворення населення ця цифра повинна бути як мінімум 2,1 (середня кількість дітей на одну жінку репродуктивного віку).
Так, наприклад, тільки минулого року, за даними німецького Інституту статистики (Destatis) у країні померло 869 582 чоловік, а народилося лише 673 570 немовлят. Внаслідок цього, німці – найстаріша нація у Європі.
Усього лиш 13,5% усього населення ФРН – молодші 15 років, у той час як 20,4% з 81,8 мільйонів німців мають більше 65 років.
Таке старіння нації уже зараз достатньо сильним тягарем лежить на державних витратах, бо на утриманні держави знаходяться 2,3 мільйона пенсіонерів (у віці більше 75 років). Це цифра, яка у 2030 році може досягти і 3,4 мільйона. Таке зниження "життєвих сил нації" гальмує також і економічний розвиток, бо підприємства просто не в стані віднайти необхідних працівників.
Імміграція не в змозі самостійно врівноважити наслідки низького індексу природнього відтворення населення, перестерігає Destatis. Бо, незважаючи на велику кількість бажаючих скуштувати кращого життя в Німеччині, дуже мало з них осідає на постійне місце проживання.
Наприклад, у 2011 році, до ФРН імігрувало 958 тисяч чоловік, але, протягом того ж періоду, країну покинуло 679 тисяч.
Проте таке серйозне позитивне сальдо не може заспокоювати – воно стало наслідком сьогоднішньої економічно-фінансової кризи, яка змусила багатьох іспанців, португальців та греків податися за кордон на заробітки, щоби дати змогу своїм родинам вижити на батьківщині.
Страйки частішають
Робітники і службовці серйозно починають думати, що безмовно гнуть спину уже занадто багато часу. І в останні роки все голосніше і голосніше дають про себе знати. Перелік компаній, яких торкнулися страйкові рухи, невпинно зростає – "Люфтганза", "Амазон", "Дойче Пост","Коммерцбанк", "Кока-Кола".
Якщо у 2012 кількість працівників, що брали участь у страйках, складала 180 тисяч чоовік., то всього лиш за один рік вона збільшилася більш ніж у шість разів і досягла позначки в 1,2 мільйона.
За розрахунками Інституту соціальних і економічних наук (WSI) кількість робочих днів, втрачених внаслідок цих конфліктів, за один лиш цей рік зросла більш, ніж удвічі – з 304 тисяч минулого року до 630 тисяч цього року.
Ринковий тиск внаслідок проведеної реформи (яка називається Hartz IV), що лібералізувала ринок праці у Німеччині, тиск з боку своїх роботодавців, що змушені під час кризи видавлювати з робітників усе більше і більше – усе це призвело до того, що 25% робітників і службовців ФРН згідно зі стандартами офіційної статистики вважаються бідняками.
Величезна кількість таких полишених самі на себе працівників звертається сьогодні до організацій, що здатні захистити їхні інтереси – в результаті чого відбувається серйозне переформатування усього профспілкового руху.
А це у свою чергу може призвести до серйозного погіршення довготривалого балансу між профспілками і керівництвом компаній – балансу, який завжди був одним зі стержнів усієї німецької економічної моделі.
Інфраструктура деградує
Вражаюча цифра. "З 1999 року в Німеччині накопичилося інвестиційне відставання, яке зараз наближається до 1000 мільярдів євро", – наголошує Marcel Fratzscher, президент Берлінського Інституту економіки (DIW).
Рівень інвестицій в інфраструктуру у ФРН сьогодні знаходиться на позначці у 17% від ВВП, хоча ще у 1999 році цей показник сягав 20%. Таке падіння тягне за собою серйозні наслідки для щоденного життя населення.
Так, для підтримання у належному стані своїх 650 тисяч кілометрів автомобільних доріг і 40 тисяч кілометрів залізничного полотна, Німеччина повинна була б витратити на 4 мільярди євро більше протягом 2006-2011 років.
Наслідок: 20% "автобанівм і 40% доріг федерального значення потребують термінового ремонту. Берлін не повинен забувати про очевидні речі: інфраструктурні інвестиції сьогодні – прибутки завтра.
"Двошвидкісна" продуктивність праці
Якщо робітники і службовці з промислового сектору економіки працюють у Німеччині швидко і добре, то працівники сфери послуг – значно менш ефективні.
Така дихотомія між різними секторами економіки – промисловістю і сферою послуг – призводить до того, що за показником виторгу на одного працівника за той самий період часу Німеччина зі своїми 181 тисячами євро знаходиться далеко позаду інших країн ЄС.
Наприклад, у Франції цей показник дорівнює 183 000 євро, в Італії – 204 тисячі, Ірландії – 224 тисячі, Швейцарії – 230 000. А найбільш продуктивною європейською економікою є… Бельгія – 239 тисяч євро в середньому на одного працівника. То чого ж тут комплексувати перед німецьким "гігантом" ?
Небезпека "тотального експорту"
Один приклад прекрасно ілюструє ризики, які нависли над німецькою економікою. Група Фольксваґен збільшила свої продажі у Китаї на 19,4%.
Вісім марок основного європейського автовиробника (Volkswagen, Audi, Seat, Skoda, Bentley, Bugatti Lamborghini et Porsche) уже за перший квартал показали цифру у 1,17 мільйона проданих автомобілів – цифру, яка перевищує кількість проданих авто у самій Європі.
Фольсваґен – не єдиний німецький гігант, який залежить від хорошого стану деяких віддалених ринків. Відсоток експорту по-відношенню до валового внутрішнього продукту (ВВП) Німеччини підскочив з 18,9% у 1993 році до 41,3% у 2011.
"Протягом останніх десяти років за рахунок позитивного сальдо експорту-імпорту Німеччина нагромадила не багато не мало, а 1500 мільярдів євро" – підкреслює Eric Rugraf в аналітичній записці, опублікованій Інститутом з вивчення економічних політик у Європі (OPEE).
Ясно, що ця "заначка" допомогла німецькій економіці значно краще за інші європейські країни пережити кризу. Але сьогодні така залежність Німеччини від експорту викликає легке занепокоєння.
Песимістів, які передбачають катастрофічні наслідки для німецької промисловості, коли лопне китайська бульбашка – не бракує.
Тому що навіть легеньке уповільнення росту азійських і бразильської економік уже зараз має серйозні наслідки на експортні показники Німеччини, які трохи зменшилися у травні – на 2,4%. Але таке невелике зниження може бути індикатором значно довшого негативного циклу.
Зелена енергетика коштує дорого
Тривожний сигнал надійшов у травні від Міжнародної енергетичної агенції (AIE), яка видала звіт, у якому прямо і недвозначно висловила занепокоєння перенесенням енергетичними концернами вартості закриття атомних станцій на кінцевого споживача.
Агенція, яка є структурною одиницею Організації зі співробітництва і розвитку в Європі (OCDE) зазначає, що роздрібна ціна кіловата електроенергії в Німеччині – одна з найвищих у ЄС, незважаючи на те, що оптова ціна – досить низька.
Середня німецька родина платила у 2011 році в середньому 0,253 євро за кіловат. У Бельгії, скажімо, ціна кіловата складала 0,214 євро, середня ціна для єврозони – 0,187 євро (дані Eurostat). Родина з трьох осіб, таким чином, в середньому витрачає на електроенергію в Німеччині 83 євро на місяць.
А ще ж згадаймо оцінки Берлінського інститут економіки (DIW), який вважає, що енергетичні гіганти мають інвестувати 20 мільярдів євро на рік протягом наступних 10 років щоби компенсувати зупинку своїх атомних станцій.
Для пришвидшення розвитку відновлювальної енергетики, яка мала би забезпечувати до 40% виробництва електроенергії в Німеччині у 2020 році (сьогодні – 17%), Берлін мусить зі свого боку витратити абсолютно божевільні суми грошей на інфраструктурні проекти.
Так, наприклад, для прокладання 4 000 кілометрів високовольтних ліній електропередач, потрібних для транспортування струму, виробленого вітряками на Північному морі на південь країни, федеральний уряд мусить витратити 56 мільярдів євро протягом 9 років (дані Німецького енергетичного агентства Dena).
І переважна більшість цих витрат буде перекладена на плечі кінцевого споживача.
Німецьке енергетичне агентство вважає, що вартість кіловата електроенергії до 2020 року може піднятися ще на 20%.
Німецька федерація промисловості (BDI) висловлює ще більш песимістичні прогнози – за їхніми даними, підвищення ціни одиниці електроенергії ще до кінця 2018 року становитиме цілих 30%.
Для споживачів таке зростання означатиме 33 мільярди євро додаткових витрат. Підприємства самі по собі візьмуть на себе три четвертих цього зростання. І як у таких умовах забезпечувати зростання економіки країни?
Фредерік Терін
