Існує старий жарт про професію економіста: якщо ви поставите трьом економістам одне й то саме питання, ви отримаєте три різні відповіді.
Саме цей анекдот згадали минулого тижня, коли Нобелевською премією з економіки нагородили трьох економістів, двоє з яких, Шиллер і Фама мають конфліктуючі погляди на роботу фінансових ринків.
На перший погляд, думка Шиллера про роль "ірраціонального достатку" на фондових ринках і ринку нерухомості не співпадає з дослідженням Фами, яке демонструє, що на цих ринках новини швидко відображаються на ціні.
У якому ще виді науки люди з абсолютно протилежними поглядами отримають премію?
"Потрібно запровадити політично збалансовані нагороди також у фізиці, хімії і медицині", – жартома пропонує соціолог Кейран Хілі.
Але розбіжності, якими майорять заголовки газет, у результатах досліджень цих нобелевських лауреатах зовсім незначні у порівнянні з ґрунтовними спільними міркуваннями щодо економічних питань.
Хвилює те, що скептики почали висловлювати тези про те, що економіка – це незрозуміла наука, псевдо-наука, чиї постулати не можуть стати корисною основою для винесення політичних рішень.
Такий погляд несправедливий і не підтверджений. Він висуває перед економікою серйозніші вимоги, ніж перед іншими емпіричними науками, наприклад медициною.
Правда, що відповіді на багато масштабних макроекономічних питань, як то причини рецесії чи зростання, залишаються ілюзорними. Але з цієї точки зору, виклики, що стоять перед економістами, не відрізняються від тих, з якими стикаються медики.
Працівники сфери здоров'я більше століття працювали над тим, щоб зрозуміти, як дієта і спосіб життя впливають на здоров'я і старіння, і вони досі не знайшли конкретної відповіді.
Деякі дослідники кажуть, що нам треба їсти більше шоколаду та пити вино і каву. Інші рекомендують протилежне. Але мало хто висуває претензії медицині у тому, що вона не є наукою, і що лікарі не мають робити висновки, виходячи з найкращих існуючих доказів.
Так само і перед економістами стоять виклики – основною причиною більшості розбіжностей, як і в інших подібних науках, є обмежена можливість проводити експерименти.
Якби ми могли зробити вибірку політичних рішень і прослідкувати, що трапиться з економікою і життями людей, нам би вдалося точно зрозуміти, як працює економіка і як покращити політику. Але практична і етична ціна таких експериментів виключає такий підхід.
Звичайно, нам не хочеться створити ще цілу купу фінансових криз, щоб зрозуміти, як вони працюють.
Тим не менше, економісти в останній час намагаються подолати ці виклики, розробляючи інструменти, які наближують наукові експерименти до реального життя, щоб отримати відповіді про те, як працює та чи інша політика.
У минулих століттях більшість видатних економістів були переважно теоретиками, наприклад, Пол Кругман та Джанет Єллен, чиї моделі лягають в основу економічного мислення.
Сьогоднішні видатні економісти – переважно емпіристи, це Девід Кард з Каліфорнійського університету і Естер Дюфло з Массачусетського університету технології, які тестують старі теорії і формулюють нові, які засновуються на доказах.
Такий тип емпіричної роботи в економіці можна порівняти іх "мікро" прогресом у медицині, як наприклад, дослідженням лікування серцевої хвороби, який призвів до зростання тривалості і якості життя, у той час як "макро" питання про те, що впливає на здоров'я, залишилися без відповіді.
Подивіться на політично окрашене питання про те, чи покращує зменшення виплат з безробіття рівень безробіття в країні.
Близько десятка економічних робіт проаналізували це питання, порівнявши рівні безробіття у штатах, які продовжили виплати з безробіття, з тими штатами, в яких виплати припинилися.
Ці дослідження подібні до тих, в яких деякі групи отримують лікування, а контрольні групи не отримують.
Такі дослідження говорять про те, що продовження виплат з безробіття збільшує середню кількість годин, які люди витрачають не на роботу, принаймні на тиждень.
Деякі економісти беруть висновки з цих досліджень і впроваджують їх у політику, щоб отримати наукове підтвердження.
Найнещодавніший приклад стосується отримання медичного страхування у Орегоні. У 2008 році у штаті Орегон вирішили продовжити державну програму страхування для малозабезпечених громадян. Але фінансування вистачило лише на обмежену кількість осіб.
Разом з економістами-дослідниками, штат розробив лотерею, за якою деякі особи отримували страховку, а інші – ні.
Таким чином відбувся експеримент в результаті якого виявилося, що ті, хто отримав страхування, частіше зверталися до лікарів, у них у сім'ях знизилося фінансове напруження і покращився добробут. Це дозволяє зробити більш широкі висновки для державної політики.
Навіть якщо такі експерименти неможливі, завжди можна використати державні дані, щоб відповісти на політичні питання.
У проведеному автором дослідженні, аналізувався вплив вчителів молодших класів на доросле життя дітей.
На перший погляд здається, що майже неможливо ізолювати конкретний вплив вчителя третього класу на учня. А як щодо інших факторів, які також у цей же час могли вплинути на дитину?
Втім, авторам вдалося розробити методи ідентифікації виключно впливу вчителя, порівнюючи подальшу поведінку однокласників досліджуваного учня в межах школи.
Наприклад, уявімо, що чудова вчителька викладає у третьому класі певної школи у 1995 році, але потім вона йде у декретну відпустку.
Враховуючи те, що декретна відпустка – це виключно випадкова подія, можна порівняти результати успішності учнів у 1995 і 1996 роках, виокремивши ефект від якості вчителя на результати навчання учнів.
Проаналізувавши інформацію по 2,5 мільйона учнів, було з'ясовано, що висококваліфіковані вчителі значно підвищують навчальну успішність учнів, а також покращують відвідуваність, це дає змогу учням більше заробляти і знижує ризик вагітності у підлітковому віці серед учениць.
Такі масштабні результати дають змогу політкам предметно покращувати якість вчителів у школах.
Це не аномальні приклади. І з тим, як зростає наявність інформації, економіка може продовжувати ставати емпіричною наукою.
Наразі дуже невідповідально і просто використовувати розбіжні погляди серед економістів щодо купки складних питань з метою ігнорування ключового взаєморозуміння, яке дає можливість впливати на політичні рішення на основі практики, а не ідеології.
