Операція спасіння: як виживають українські банки?

Незважаючи на спроби банкірів зобразити гарну міну при поганій грі, банківська система все ще знаходиться у кризовому становищі.

Звичайно, може здатися, якщо хвиля масових банкрутств залишилась у 2009 році, вкладники не пікетують Національний банк і банки знову почали показувати прибутки – за підсумками 2012 року система вперше з 2008 року продемонструвала позитивний фінансовий результат, складнощі та проблеми залишились позаду.

Але ситуацію, в якій знаходяться банки, можна вважати оптимістичною лише на перший погляд.

Критичний стан кредитного ринку, накопичена девальваційна напруга, недовіра з боку інвесторів та низькі рейтинги країни – всі ці фактори значно знижують стійкість банківської системи до негативних впливів, та змушують банкірів шукати нові шляхи виживання, розвитку та утримання ринкової долі.

Масова втеча

Далеко не всі банки витримали випробування кризою, і деякі власники фінансових установ обрали найбільш очевидний шлях: продати збиткові та неперспективні активи тим, хто готовий інвестувати у них з надією на повернення вкладених грошей та зростання ринку у майбутньому.

За останні три роки рішення залишити ринок прийняли щонайменше 20 банків. Причому, серед таких "втікачів" надзвичайно велика кількість банків-нерезидентів, про що красномовно говорить падіння частки іноземного капіталу до рівня 2006-2007 років.

Співвідношення іноземного та вітчизняного капіталу у банківській системі України, %

Джерело: НБУ

Така поведінка іноземців є зрозумілою. Їх масовий прихід на український ринок, коли частка капіталу нерезидентів у вітчизняних банках зросла з 9,6% на початку 2005 року до 35% на 1 січня 2008 року, був пов’язаний з бурхливим розвитком валютного кредитування.

Враховуючи низьку вартість ресурсів завдяки материнським структурам за кордоном, іноземні банки в Україні були дуже успішними. І бурхливе зростання української економіки у 2005-2007 роках створило ілюзію вічного підйому, що дуже приваблювало іноземців, які платили за банки у 2-3 рази більше їх реальної вартості.

Дійсно, тоді банківський сектор здавався дуже ласим шматком: за підсумками 2006 року чистий прибуток української банківської системи становив 4,14 мільярда гривень, у 2007 році – 6,62 мільярда гривень, а в 2008 році – 7,3 мільярда гривень.

Однак після рецесії роздуті кредитні портфелі замість доходу стали генерувати збитки, а валютна паніка пов'язана з різким зростанням курсу долара сформувала високу частку проблемної заборгованості, що досягала за різними оцінками від 50 до 80%.

І хоча останні кілька років банки займалися активною "чисткою" токсичних активів, далеко не всім вдалося впоратися з цим завданням.

Відтак, власники-нерезиденти готові продавати свої банківські активи в Україні з величезними збитками. Головне – позбавитись бізнесу, якій за лічені роки став обтяжливою ношею.

Витрати "мінус"

Що треба робити, коли прибуток знижується, а інструментів стримування його падіння немає? Найпростіше – скорочувати витрати.

Перша хвиля економії пройшла по вітчизняній банківській системі ще у 2009-2010 роках. Не навчені раціонально мотивувати своїх працівників банки роздували преміальні менеджерам.

Тому в першу чергу скорочення торкнулося як фінансового стимулювання персоналу – заробітна плата знизилась в середньому на 20-30%, так і його кількісного складу. Крім того, економія позначилась й на офісних мережах банків.

Згідно статистики Національного банку, у 2009 році банки закрили 222 філіали, у 2010 році – ще більше ніж 350 офісів. Та це виявилось тимчасовою мірою, тому що після невеликої перерви банки знову зіткнулися з питанням економії.

Але якщо тоді "зрізати" невиправдані затрати було легко, то сьогодні, коли бюджети й так зведено до мінімуму – робити це значно важче. Тому затягування пасків знову торкнулося філіалів та відділень, кількість яких у 2012 році зменшилася на 458, що призвело також і до звільнення працівників.

Скорочення торкнулося й рекламних бюджетів. Причому, це не означає, що реклами стало менше. Вона сконцентрувалася не на іміджевій, а продуктовій складовій з більш чіткою сегментацією клієнтів.

Крім того, реклама змістилася у дешеві сегменти, такі як Інтернет. Також банки стали більше звертати уваги на програмне та технічне забезпечення своїх процесів. З одного боку це додаткові інвестиції, з іншого – централізація управління, обліку, а відтак, зниження витрат на персонал.

Вигідні інновації

Скорочення офісних мереж зовсім не означає, що банки перестали цікавитись охопленням все більшого числа клієнтів. Змінилися лише шляхи залучення, де все більш значущу роль відіграють дистанційні канали обслуговування – internet та mobile banking.

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у вересні 2013 року майже 50% дорослого населення України користувалися Інтернетом.

Таке проникнення дозволяє банкам, ліквідовуючи дорогі в утриманні та дуже часто збиткові фізичні офіси, залучати клієнтів "он-лайн" та прививати їм культуру безготівкових платежів, особливо враховуючи кроки НБУ у напрямку відлучення українців від готівки.

Статистика готівкових та безготівкових операцій в українських банках

Джерело: НБУ

Звісно це не означає, що весь калейдоскоп банківських послуг можна перенести у віртуальний простір, хоча б через законодавчі обмеження. Але те, що повсякденні операції завдяки "інтернет-банкінгу" може здійснювати майже кожен клієнт – дійсно факт. Це простіше, швидше та дешевше.

Причому, банки навіть навмисно підвищують тарифи на касове обслуговування для того, щоб стимулювати клієнтів до "он-лайн" розрахунків. І у найближчому майбутньому дистанційні канали будуть тільки посилювати свою присутність.

Зміна пріоритетів

Українські банки у більшості своїй формувалися як універсальні установи, що намагалися обслуговувати роздрібних та корпоративних клієнтів. Але ця модель поступово почала давати збій і "рітейл" для багатьох банків виявився збитковим.

Це спричинило відмову від цього напрямку з боку одних банків, та мінімізацію роздрібного напряму іншими.

Причому, першим, хто на власному досвіді "обпікся" на обслуговуванні пересічних громадян, виявився ІНГ Банк Україна, який, почавши розвивати цей напрямок майже напередодні кризи, у першому півріччі закрив мережу із 23 відділень.

Півтора роки потому, восени 2011 року, роздрібний бізнес продав шведський SEB Банк – зараз Фідобанк, яким володіє колишній голова Укрсиббанку Олександр Адарич та у листопаді 2011 року згорнув Swedbank, який зараз належить бізнесмену Миколі Лагуну.

А через пів року на аналогічний крок відважився голландський Credit Europe Bank. Наразі велика кількість банків визнає, що вести роздрібний бізнес, особливо в умовах падіння платоспроможного попиту з боку українців, важко, тому він втрачає свою привабливість навіть для крупних банків.

Наприклад, Промінвестбанк ще рік тому планував розширювати присутність "рітейлу" у своєму портфелі, але виважено оцінивши перспективи та ризики, відмовився від такої думки.

Маржа на комісіях

Якщо у період бурхливого зростання кредитування банки заробляли здебільшого на процентних операціях, то зараз, коли кредитний ринок "лежить", левова частка заробітку генерується комісійними доходами, які збільшуються за рахунок декількох факторів.

По-перше, вартість банківських послуг росте. Не всіх, але тарифи на відкриття та ведення рахунків, випуск та обслуговування платіжних карт, на трансакції та отримання готівкових коштів ростуть.

По-друге, банки все активніше "пересаджують" клієнтів на пакетне обслуговування, що є схожим з моделлю роботи операторів мобільного зв’язку. Вносячи фіксовану абонплату клієнт банку отримує певний набір сервісів.

З одного боку це коштує для нього дешевше, ніж платити за кожну послугу окремо. З іншого, банк надає більше послуг і отримує більш високі заробітки.

ТОП-15 банків за розміром комісійних доходів станом на 1 жовтня 2013 року, мільярдів гривень

Джерело: НБУ

Легкі гроші повертаються

Безумовно, відмовитись від кредитування повністю банки не можуть. Відтак, спостерігаючи за проблемами автомобільного ринку та стагнацією ринку нерухомості, кредитори звернули свою увагу на сегмент дрібних позик, захопившись кредитуванням побутової техніки та портативної електроніки, меблів, одягу та взуття, будівельних матеріалів та навіть послуг.

Цей напрямок, зрозуміло, не дозволить отримати якісний середньо- та довгостроковий портфель кредитів, але формує помітні обсяги. Згідно з даними Нацбанку, на початок жовтня обсяг споживчих кредитів, виданих українськими банками, склав 135,1 мільярда гривень, що на 9% більше кінця 2012 року та складає 80% всіх кредитів, які отримали фізичні особи.

Крім того, беззаставні кредити мають надзвичайно високу маржу: реальні проценті ставки за такими позиками можуть досягати 40-50% та вище, що дозволяє банкам отримувати чималі прибутки.

Але треба розуміти, що разом із цим банк бере на себе чималі ризики неповернення. А враховуючи величезні обсяги – ці ризики концентруються по всій системі, та здатні у найближчому майбутньому поставити її стабільність під загрозу.

Павло Харламов