Про незрілість і безвідповідальність

Точка зору

Брюс ДЖЕКСОН: Українські політики є здебільшого пострадянськими і поки що не проєвропейськими.

Президент Проекту перехідних демократій Брюс Джексон під час президентської кампанії в США був у штабі сенатора-республіканця Джона Маккейна радником із зовнішньополітичних питань. Американський політолог часто буває в нашій країні й добре розбирається як у вашингтонській, так і в київській політичній кухні. Він вважає, що в Україні багато досвідчених менеджерів, і ситуація чимось нагадує Алжир. У цій країні є багато класних футболістів, але алжирська збірна ніколи не виграє чемпіонати світу, бо національні гравці не хочуть давати пас своїм партнерам. Те ж саме відбувається в українській політиці, в якій класні гравці-менеджери грають на себе і ніколи не дають паса. До чого це може призвести і чому світ перестав реагувати на політичні кризи в Україні? Як Заходу вести цивілізований діалог з Росією? Як далі можуть розвиватися відносини між Україною і НАТО, зважаючи на небажання Німеччини підтримати надання Києву ПДЧ? Чим чиказькі хлопці, які прийдуть до адміністрації Обами, нагадують донецьких? І чому ні Гілларі Клінтон, ні Річард Холбрук не може стати держсекретарем? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Брюса ДЖЕКСОНА.

«СВІТ БІЛЬШЕ НЕ РЕАГУЄ НА ПОЛІТИЧНУ НЕСТАБІЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ…»

— Пане Джексоне, зазвичай ви приїжджаєте до України в період кризи. Що ви думаєте про нинішню політичну кризу в нашій країні? Чи є вона гіршою у порівнянні з попередніми?

— Україна завжди перебуває в кризі. Чесно кажучи, це постійний феномен. Час іде, і це стає звичним і нудним. Я маю на увазі те, що світ більше не реагує на політичну нестабільність в Україні. Це вже стало свого роду рутиною. Ця криза в будь-якому разі не є остаточною. Арсеній Яценюк став жертвою боротьби. Чесно кажучи, він є тією персоною, яку не потрібно було звільняти. Це нічому не зарадить і нічого не змінить. І, власне кажучи, це не дуже серйозно. Добра новина, що під час фінансової кризи ніхто цього не помічає. Тому події в такій країні, як ваша, повністю ігноруються. Я переконаний, на брифінгах у Білому домі чи в державному департаменті про політику в Україні навіть не згадується. Усіх турбують азійські ринки, безробіття. Тому, гадаю, в нинішньому кліматі світ не має часу, щоб звертати увагу на політичну поведінку. Президент Михаїл Саакашвілі повівся погано, російські політики кажуть погані речі. Все це ігнорується.

— А чи не загрожує нинішня криза демократії в Україні? Чи справді має рацію Генсек НАТО, який заявив у Таллінні, що немає нічого дивного в тому, що відбувається в Україні?

— Я не хотів би сперечатися з Генсеком і заявляти, що його висновок є неправильним. Звісно, це можна назвати політичним плюралізмом. Але зазвичай представницька демократія функціонує тому, що правлячий клас є підзвітним для виборців і відповідальним перед ними за свою роботу та наслідки своєї політики. Ніхто у Верховній Раді не підзвітний перед українськими виборцями. Якби вони були підзвітними, тоді в Раді не було б бійок. Це не ті дії, яких очікують люди від парламентаріїв. Це характеристика незрілої та безвідповідальної політичної номенклатури. Чесно кажучи, українці мають розсердитися і звільнити всіх їх. На мою думку, український політичний клас у такі часи повинен думати не про амбіції, а про Україну.

«…МИ ХОТІЛИ Б ПОБАЧИТИ НОВИХ ПОЛІТИКІВ»

— Тоді, можливо, Президент має рацію, намагаючись організувати чергові дочасні виборі?

— З американської точки зору, в Україні уже було чимало виборів і кожного разу до влади приходили ті ж самі люди, кожного разу не змінювався результат. І якщо ще раз їх проводити, то, мабуть, отримаємо знову той самий результат і новий період нестабільності.

Ми знаємо, що Україна може провести вільні й чесні вибори. Ми це бачили майже кожного року. Питання в іншому: чи може політична еліта, перебуваючи при владі, керувати результативно, здійснювати необхідні зміни та реформи. А цього ми не бачимо. Можливо, зараз усі дивляться з очікуванням на президентські вибори, які мають відбутися 2010 року. У будь-якому випадку ми хотіли б побачити нових політиків. У багатьох партіях є чимало таких людей, які талановитіші, ніж перше покоління політиків. Українські політики є переважно пострадянськими і поки що не проєвропейськими. А це прийде зі зміною покоління.

— На вашу думку, як краще розв’язати нинішню політичну кризу: переформувати коаліцію чи все-таки провести дочасні вибори?

— Я був великим прихильником того, щоб Америка перестала говорити іншим народам, як керувати демократією, яка правильна коаліція, як правильно робити те чи інше. Ми не даємо таких порад Франції, тому я не розумію, чому ми маємо їх давати Україні. До речі, ніхто нас і не запитує. Я також помітив, що часом поради не є добрими. (Сміється.) Я думаю, що кращий спосіб допомогти Україні — це дати можливість українським виборцям зробити вибір і жити за цим вибором, а не слухати порад американців чи росіян, що треба робити. Я думаю, що в Україні має бути сформовано коаліцію, а якщо вона розвалиться, то треба формувати нову коаліцію та уряд або проводити нові вибори. І саме політичному класу потрібно це вирішувати. Ющенко вирішив — нові вибори. Добре. Якщо ні, то ні. Але він повинен дотримуватися чогось одного. Я особисто бачу, що нинішня виборча ситуація є нестабільною. Тому потрібно, щоб було сформовано велику коаліцію.

— Пане Джексон, ви, мабуть, зустрічалися тут, у Києві, з представниками Партії регіонів і БЮТ. Чи отримали ви пояснення, чому вони не хочуть створити широкої коаліції?

— Вони не можуть терпіти одне одного. І навряд чи цьому зарадять нові вибори. Якщо ви пригадаєте змагання сенатора Маккейна і сенатора Обами під час президентських виборів — це була боротьба ідей. У них були різні ідеї щодо Іраку, економіки, податків. І американський народ зробив вибір на користь ідей. В Україні ніколи не говорять про ідеї, лише про особистості. Тут вибори більше нагадують конкурс краси. І відбувається боротьба особистостей, а не ідей.

«ЯКЩО ВИ ПОВОДИТЕСЯ, ЯК ДИТИНА, ТО Й З ВАМИ ПОВОДЯТЬСЯ, ЯК З ДИТИНОЮ»

— Ви сказали, що у світлі нинішньої кризи Україна перебуває фактично на краю міжнародної політики. А якою бачитиме роль чи місце України майбутня адміністрація США? Чи буде вона більше заангажована на співпрацю з Україною, як прогнозують деякі експерти?

— Я не казав, що Україна перебуває на краю міжнародної політики. Я сказав, що поведінка України маргіналізувала її. Якби Україна діяла нормально, то з нею обходились би як з нормальною європейською державою. Зважаючи на її розміри, позицію, географічне розташування, ресурси, вона була б однією з провідних європейських держав з відповідною роллю. А якщо ви поводитеся, як дитина, то й з вами поводяться, як з дитиною.

Щодо майбутньої адміністрації, то нас турбують зовнішні перепони для інтеграції України в світову систему. Одну з основних проблем було усунуто в останні місяці. Це дивовижно, але за останні шість тижнів Європейський Союз вийшов з пропозицією підписати з Україною нову Угоду про асоціацію. Через деякий час на рівні Ради Європейського Союзу буде ухвалено стратегію Східного партнерства, що є винятковим для України, яка визнається як перша серед рівних з демократичних країн у Східній Європі. Зараз також між Києвом і Брюсселем готується угода про зону вільної торгівлі. ЄС допоміг Україні за шість тижнів отримати позику в МВФ на суму 16 млрд. доларів. Це найбільша кількість заходів, які Євросоюз зробив стосовно однієї країни за 15 років. Це вражаюче відкриття дверей з боку Європи для України. НАТО поступає подібним чином і переглядає свої інституції, щоб без зайвої політизації зробити їх доступнішими для України. Якщо Україна асоційована з ЄС, то чому б їй не бути асоційованою з НАТО? З іншого боку, у США немає заперечень, щоб Україна розвивала відносини і з ЄС, і з Росією. Якщо НАТО стане великою проблемою, не турбуйтеся, ми змінимо його. Якщо Європа відкриє двері — відповідь буде «так».

Якщо говорити про зовнішні чинники, то Україні немає на що скаржитися. Увага зараз зосереджується на тому, коли ми побачимо еквівалентну політичну зрілість, щоб Україна скористалася всіма наданими можливостями.

«…НАМ ПОТРІБНА НОВА ВЕРСІЯ ПДЧ»

— Зрозуміло, що найближчим часом на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО Україні не світить отримання ПДЧ, зокрема, і через розпад коаліції, яка подала на початку року відповідне прохання. Що в даному випадку потрібно робити обом сторонам: Києву і Брюсселю?

— Що стосується ПДЧ, то питання не в тому, чи хоче цього Україна та Грузія, а в тому, що Європа думає з цього приводу. Тобто це проблема Європи, а не Києва. Ми й раніше казали, що Україна вже давно кваліфікована і готова до того, щоб отримати ПДЧ. Можлива небезпека полягає в тому, що вона надто кваліфікована. Україна співпрацює за НАТО на щоденній основі. Можливість отримання Україною і Грузією ПДЧ засмутила росіян та німців. І донедавна ми не сприймали цю критику серйозно. Я думаю, що німці обрали зручну позицію. Саакашвілі сказав, що ПДЧ фактично є статтею 5 і надає гарантії безпеки. Але це не так. Для того, щоб це зобов’язання виконувалося, потрібна ратифікація сенатом. По-друге, німці вірять, я вважаю — щиро, що ПДЧ є гарантією швидкого отримання членства в НАТО. Це не так. Росія вважає, щиро або ні, що ПДЧ є свого роду передовою лінією стримування або оточення Росії. А це зовсім не так. Якщо 160 млн. людей, а це чверть євроатлантичного населення, не розуміє, про що говорить Вашингтон, то в американській столиці потрібно говорити чіткіше та ясніше. Ми повинні виправити значення наших слів, зробити їх транспарентними для країн, які бояться сусідів, що хочуть отримати вигоду від членства в НАТО.

Сьогодні існують серйозні аргументи, що надання ПДЧ Україні та Грузії не зробить ці країни стабільнішими, ба навпаки — більш нестабільними, що призведе до погіршення відносин з Росією. У Криму можуть виникнути протести. А надання ПДЧ призначено не для того. На мою думку, не обов’язково говорити про ПДЧ. Наприклад, це можна назвати асоційованим членством — і буде така ж сама програма. Ми вже називали відносини партнерством, спеціальним партнерством. Що стосується НАТО, то Ющенку це подобається, Тимошенко — ні. Януковичу, здається, байдуже.

— Але Тимошенко за НАТО, вона лише заявляє, що членство може бути тільки після референдуму.

— Якщо брати ПДЧ, План дій та будь-які відносини чи то з ЄС, чи то з НАТО, то мова йде про те, щоб іти до школи. Якщо діти не хочуть іти до школи, то навіщо це робити? Ми хотіли б побачити більше ентузіазму чи захоплення. Адже потрібно зробити багато роботи, якщо йдеться про вдосконалення і реформування країни. Це може забрати десять років, і саме тому вимагає політичних зобов’язань.

Повертаючись до ПДЧ, хочу відзначити, що, на мою думку, цей формат відносин надто старий, оскільки був задуманий 1999 року. Нам потрібна нова версія ПДЧ. Був інтенсифікований діалог, потім постінтенсифікований. НАТО має бути готовим дати зацікавленим країнам те, що вони хочуть: діалог, інтенсифікований діалог, такий чи інший План дій. За останні роки ми мали 15 планів дій. Але генсеку не потрібно постійно запитувати глави держав чи давати ПЗМ, діалог чи План дій. Це марна трата часу. Натомість Генсеку потрібно працювати з Україною стільки, скільки потрібно. І тоді, коли український народ буде готовий, виносити це питання на розгляд Північноатлантичної ради.

«…РОБИТИ СТАВКУ ЛИШЕ НА ЄС — ЦЕ НЕПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР»

— У Німеччині та Франції мені довелося чути поради деяких експертів, що Україна повинна більше працювати з Європою, і менше — з США. Як ви оцінюєте такі пропозиції?

— Неможливо знайти кого-небудь в Європі, хто б не вважав, що ЄС і США доповнюють одне одного. Їх не можна розділити. Це одна євроатлантична система, одна євроатлантична цивілізація. ЄС діє ефективно разом із США, тим часом як США не можуть обійтися без ЄС. Тому дискусії йдуть лише про компліментарність, взаємозалежність. І про це нагадала світова криза. Якщо Америка або Європа зазнають невдачі, то не зможе вийти з кризи ні Америка, ні Європа. Ми всі це розуміємо. Тому не є виправданою ідея євроатлантичної держави, наприклад, України, робити ставку тільки на Брюссель чи тільки на Вашингтон. Це не має стосунку до реальності, і така тактика не буде спрацьовувати. Вам потрібно мати в якості партнера і США, і Європу. Наприклад, якщо згадати ситуацію на Балканах, жодна сторона: ні Європа, ні США не могли справитися самостійно. Я думаю, що робити ставку лише на ЄС — це неправильний вибір.

«ЯКЩО РОСІЯ УВІЙДЕ ДО СКЛАДУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ, НАСЛІДКИ БУДУТЬ ЖАХЛИВИМИ…»

— Деякі експерти вважають, що Росія, запропонувавши створити нову систему колективної безпеки від Ванкувера до Владивостока, насправді намагається тим самим розірвати трансатлантичні зв’язки. Що ви думаєте з приводу російських пропозицій?

— Якщо дивитися на еволюцію Росії від 7 до 30 серпня, то політика Вашингтона і Брюсселя полягала в тому, щоб покарати Москву за непропорційне використання сили проти Грузії. Але у вересні, з початком фінансової кризи, політика щодо Росії розвернулася на 180 градусів. Я сподіваюся й молюся, щоб Росія та її економіка не зазнала колапсу. Бо це викликало б великі проблеми, зокрема, і для України. Зараз усі хочуть мати з Росією справу і бажають, щоб вона була в безпеці. Європа і США хочуть наблизитися до Росії і залучити її до торгівлі. Росія була руйнівною силою у євроатлантичних відносинах останні декілька років. На мою думку, цей період підійшов до кінця. Можна в якості метафори навести приклад європейського вантажного судна, на якому ненавидять повара-українця, першого помічника капітана-росіянина. А ті обидва ненавидять один одного. Але коли корабель зазнає аварії від торпедного нападу, то всі на кораблі стають найкращими друзями. Для того, щоб відродити економіку, політику, потрібна участь кожного: ЄС з населенням 500 мільйонів, Росії з населенням 160 мільйонів та України з населенням 46 мільйонів. І нинішня криза змушує до того, що задля виживання система має ставати ще інтегрованішою.

— Чи не краще було б також запросити Росію до НАТО, і тоді без проблем будуть вирішені такі питання, як вступ України та Грузії до Альянсу?

— Від самого початку ніхто не виключав, що Росія може стати членом НАТО. Але завжди говорилося, що стандарти не можуть змінитися. Ви повинні розділяти цінності Заходу і бути готовими їх захищати. Росія ніколи не говорила, що вона розділяє західні цінності. Вона має зовсім іншу концепцію демократії, інші погляди щодо свободи преси. В Росії думають, що неурядові організації і цивільне суспільство є небезпечним, й тому мають бути контрольованими. Питання щодо членства Росії в НАТО непогане в теорії. Погано те, що на практиці Москва не хоче вступати до Альянсу. Я не думаю, що росіяни знають, чого хочуть. І якщо Росія увійде до складу європейських інституцій, наслідки будуть жахливими.

— Але ж росіяни запропонували створити нову систему колективної безпеки і хочуть стати активним партнером. Крім цього, російському керівництву легко змінити громадську думку…

— Якщо нові пропозиції є серйозними, ми їх обговорюватимемо. Медведєв заявляв, що він серйозний у своїх пропозиціях. Тим часом у держдепартаменті кажуть, що нові пропозиції придумані Глібом Павловським. Але давайте глянемо на дії Росії в минулому. Москва попросила створити раду Росія— НАТО, ми погодилися, вона ж потім відмовилася використовувати цей орган. Крім цього, Росія призупинила участь у Договорі про звичайні озброєння в Європі. Також існує невдоволення Росії щодо діяльності ОБСЄ. Росіяни також ветували будь-які резолюції щодо розв’язання заморожених конфліктів. Ви хочете таку країну запрошувати до міжнародної організації? Їй потрібне лише право вето з будь-яких питань. Ми від самого початку говорили: ніхто не може мати права вето щодо суверенного права інших держав.

ПРО ДІАЛОГ ТА НЕСПРОМОЖНІСТЬ ДОНЕСТИ ІНФОРМАЦІЮ

— Яким чином може бути налагоджено цивілізований діалог між Заходом і Росією, щоб було зрозуміло всім росіянам, чого хоче Захід, що слід розуміти під діями чи акціями Заходу?

— Є хороший фільм про в’язницю на півдні Америки. Там один із в’язнів сказав: ми тут через неспроможність донести інформацію. Як сприймати заяву російського президента Дмитра Медведєва, який у своєму посланні Думі заявив про намір встановити ракети в Калінінградській області? Це сталося через дві години після обрання президентом США сенатора Барака Обами. На щастя, таку заяву було проігноровано. Про що йшлося в ній: зверніть на нас увагу! На мою думку, впродовж 17 років після розпаду Радянського Союзу ми проводили неправильну політику щодо всього слов’янського світу. Це ізоляція Сербії з населенням 7 млн. осіб, ігнорування Кучми в Україні. Ми так і не вибачилися за звинувачення Кучми у продажі радарів «Кольчуга» до Іраку. Ми були неправі. Але ми не визнали цього. Ми втратили багато років. Ми не спромоглися наблизити Росію до Європи.

Зараз у США думають над тим, як знайти нові ідеї щодо підтримки демократії, наприклад, в Україні. Чи використати німецьку ідею економічної і торгової взаємозалежності або французького дещо тісного залучення і розробки розумного залучення Росії? Я думаю, що найкращим способом для початку є економічна область. Битви в ООН щодо Косово, суперечки щодо міжнародного права є теологічними. З ними не можна багато зробити. Вони не принесуть результату. Тому потрібно повертатися до основ. Потрібно починати з енергетичної взаємозалежності і ринку капіталів, інтеграції на Донбасі товарів і великого західного капіталу. І вони мають рухатися у транспарентний спосіб.

— То чого слід очікувати від нового президента?

— Обама, перш за все, приїде в Європу, щоб почути ідеї від європейських союзників. Утім, хочу зазначити, що американський народ обрав сенатора Обаму як наступного президента не для того, щоб вибачитися перед Європою. Нам, американцям, потрібен новий лідер. Обама намагатиметься заохотити не лише вищий політичний клас, але й парламентарів, громадянське суспільство і редакторів газет протягом наступних чотирьох-шести місяців відвідати Сполучені Штати. Це буде час для впливу, визначення напрямів, залучення. І всі є відкритими до нових ідей. Ми сподіваємося, що до квітня або червня ми побачимо початок нового конструктивнішого діалогу з Росією.

— І цей діалог налаштовуватиме Гілларі Клінтон, яку називають одним із ймовірних кандидатів на посаду держсекретаря?

— Я був радником Маккейна із зовнішньополітичних питань і не думаю, що можу давати поради майбутньому президентові щодо того, кого брати до свого кабінету. Втім, хочу зазначити наступне. Ми вже маємо два сенатори у виконавчій гілці влади: це президент і віце-президент. Це більше, ніж коли-небудь було в нашій історії. І якщо розглядати кандидатури Джона Керрі, Гілларі Клінтон, Ела Гора, то всі вони не мають управлінського досвіду. У них персонал сягає шести-семи чоловік. Вони нічого не знають про те, як управляти великими міністерствами чи департаментами. Більше того, такий вибір може дестабілізувати Конгрес. У демократів зараз 56 місць у сенаті. Навіщо їм зменшувати своє представництво на чотири сенатори? Тому я не думаю, що названі вище сенатори отримають роботу у виконавчій гілці влади. До того ж, слід нагадати, що сенатор Обама йде у Вашингтон, щоб реалізувати зміни. І було б занадто іронічно, коли б 47-річний афроамериканець став на посаді президента вирішувати працевлаштування клубу літніх білошкірих американців. А для цього як раз і є сенат. Цим людям за 60 років, їм пора йти на пенсію. А мета президента — створювати більше робочих місць. Він обраний, щоб принести зміни для американського народу і привести з собою новий клас керівників. Він має обрати людей, з якими йому буде комфортно.

Сенатор Обама є дуже дисциплінованим та елегантним політиком. Водночас існує традиційний протокол сенаторської люб’язності. Звісно, на знак пошани він повинен згадати своїх колишніх колег як потенційних кандидатур на посади в його адміністрації. Однак згадування сенатора Лугара, Керрі, Гора, Гілларі Клінтон — а всі вони видатні сенатори — не означає, що він їх візьме на роботу.

«ОБАМА ШУКАЄ (НА ПОСАДУ ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ. — АВТ.) «ЯЦЕНЮКА» ЧИ «ЄХАНУРОВА», А НЕ «ЮЛЮ»

— А чи не може стати держсекретарем Ричард Холбрук? Його кандидатура також називалася.

— Звісно, так і було. І цю кандидатуру здебільшого називав сам Холбрук. Я знаю його і погоджуюся з ним майже з усіх питань. Однак є лише одна рок-зірка в адміністрації Обами — це сам Барак Обама. Проблема з Діком (Холбруком. — Авт.): якщо йому дати будь-яку роботу, він вважає себе президентом. Але у нас є дві особи в адміністрації: Обама і віце-президент Джо Байден, який є головою сенатського комітету у закордонних справах. Їм не потрібна ще одна рок-зірка в державному департаменті, а потрібна людина, яка виконуватиме інструкції президента. Я б порадив Обамі обрати на цю посаду людину, яка відповідає його стилю, є тихою і спокійною. Іншими словами, Обама шукає «Яценюка» чи «Єханурова», а не «Юлю». Якщо ви є молодим і наївним президентом, тоді вам потрібен Сайрус Венс. З іншого боку, Обамі не потрібен наставник. Я думаю, свідченням цього є його перший вибір на посаду керівника адміністрації Емануеля, який є дисциплінованим, спокійним і водночас досить жорстким.

Мені здається, що для нормалізації відносин з Європою (а це є один з головних пріоритетів президента) потрібна інша людина, не Холбрук. Він одразу розпочне сварку в Європі.

— Його ще називають бульдозером…

— Це так. Якщо треба було б послати людину вести переговори з Мілошевичем, то для цього чудово підійшов би Холбрук. Але якщо необхідно підбирати людину, яка вестиме переговори з канцлером Ангелою Меркель, президентом Саркозі чи паном Путіним, то, на мою думку, стиль Обами не полягає в тому, щоб уразити американських виборців. Він холоднокровний, спокійний, дисциплінований і вдумливий. Я вважаю, що він підбиратиме людей, які матимуть подібні характеристики. Саме тому він зацікавлений у міністрі оборони Роберті Гейтсі, бо він професіонал, спокійний, не робить багато хвиль.

Гадаю, що Обама шукає людей з економічним бекграундом. І я думаю, що вперше за багато років є важливішим призначення міністра фінансів, ніж державного секретаря. Не думаю, що Обама і Байден сумніваються, що їм робити у зовнішній політиці. Їм потрібна допомога щодо економічного відродження, що є більш важливим. Емануель на запитання, хто буде держсекретарем, сказав: ми не поспішатимемо. В адміністрації є від шести до восьми тижнів, щоб ухвалити рішення щодо складу кабінету. Скоріше, про це буде відомо лише на початку наступного року.

Сто відсотків названих прізвищ у якості претендентів на посади в новому кабінеті живуть на відстані двох миль від Білого дому. Вони відомі мас-медіа. Але кожного разу, коли формувалася нова адміністрація, у її складі з’являлося 70 відсотків людей, які до того не були відомі публіці. Чиказькі політики мають найудосконаленішу політичну культуру. І я думаю, що половину місць в адміністрації займуть люди із Заходу, невідомі міжнародним мас-медіа. Безсумнівно, що до адміністрації потрапить від п’яти до семи осіб з Інституту Брукінгза. Але переважна більшість прийде з Чикаго, а не Вашингтону.

— А чим відрізняються чиказькі хлопці?

— Чикаго чимось схожий на Донецьк. Чиказькі хлопці є жорсткими і серйозно ставляться до бізнесу. Вони знають профспілки і співпрацюють з ними. Також добре працюють з округами і є дуже добрими політиками. Вони дисципліновані, мовчазні, поводяться спокійно та впевнено. Вони не романтики щодо світу.

— Що далі збирається робити Маккейн?

— На мою думку, американський народ вдячний, що у нього був вибір між двома дуже добрими чоловіками. Маккейн, попри поразку, залишиться у пантеоні героїв Америки. На мою думку, після двомісячного перепочинку він повернеться до сенату і стане таким видатним сенатським лідером, яким у часи Другої світової війни був сенатор Вандерберг, зокрема, у питаннях зовнішньої і безпекової політики. Я думаю, що у цьому Маккейна підтримає Обама.

Новини

15 Липня 2024

УЗ не надаватиме 30% знижки на перевезення до портів Дунаю

Китайська економіка у І півріччі зросла на 5%

Ініциатива обʼєднати тарифи на розподіл електроенергії є обманом промислових інвесторів – Кисилевський

Vale і BHP розділять витрати на відшкодування збитків, які пов’язані з обвалом греблі у Бразилії

АМКР закликав уряд не допустити уніфікації тарифу на розподіл електроенергії

За 5 місяців імпорт товарів перевищив експорт на $10,7 млрд

Виробництво сталі в Китаї в першому півріччі знизилося лише на 1,1%

Україна планує долучитись до розмінування Чорного моря

Металургійні підприємства Туреччини імпортували з України 694,14 тис тонн залізної руди

Світовий обсяг виробництва нержавіючої сталі зріс на 5,5%

За шість місяців через українсько-польські переходи передано понад 11 млн тонн вантажів

Росіяни планують обробити близько 300 тис тонн вантажів в Маріуполі

Укренерго планує викупати електрику у бізнесу, який побудує децентралізовану генерацію

Rio Tinto побудує в Австралії дві нові СЕС

Поблизу Лейпцига запустили в роботу наймасштабнішу сонячну електростанцію

Україна збільшує експорт металопрокату

ВСІ НОВИНИ ⇢