Економія по-українському

Як би не говорили оптимісти, що світова криза Україну обійде — цього не трапилося. І ось тепер ми всі сидимо і, як це властиво українцям, міркуємо про те, що треба було зробити місяць тому, щоб уникнути таких важких для країни наслідків. А перше, що необхідно було зробити — об’єднати зусилля. Розв’язати проблему можна тільки при дійсному бажанні її розв’язати. І коли вирішується доля подальшого процвітання чи, навпаки, кризи, то натомість безлічі політичних забарвлень має з’явитися всього два кольори — жовтий і блакитний — кольори нашої держави. Потрібно зібратися разом ученим, аналітикам, політикам і виконавцям і вирішити, що потрібно зробити, щоб уникнути поглиблення ситуації. Але, як виявилося, наше суспільство не може навіть елементарного — домовитися. Криза йде повним ходом і що відбувається насамперед? Керівництво нашої держави вирішує розпочати економити. Тут необхідно зазначити, що зробити це треба було ще в 1990-х, але і зараз також було б непогано. І розпочати економію вирішили з чого? Так, якраз із вчених і вирішили! І дійсно, навіщо державі такий тягар як 100 вчених у сфері політичного і економічного аналізу, які й так отримують мінімальну зарплату? І ось знов виявляється суто українська риса — економити не на тому, де це реально потрібно, а на тому, що згодом може знадобитися. Ми часто руйнуємо старе, не побудувавши нового, вносимо радикальні зміни, не продумавши наслідків, говоримо про рівність, принижуючи тих, хто стоїть нижче , ми вирішуємо все поміняти і вертаємося туди, звідки почали.

Усі великі держави насамперед розв’язували свої фінансові проблеми за рахунок скорочення витрат на утримання державного апарату і, частково, додаткових соціальних виплат. В Україні все відбувається точнісінько навпаки. Керівництво країни скорочує мінімальні витрати з метою зекономити великі гроші. Але чудес не буває, і навряд чи скорочення більше 25% наукових співробітників розв’яже проблему економії бюджету. Проблеми потрібно розв’язувати, враховуючи безліч нюансів і наслідків. Для цього й існують науково-дослідні інститути, які цілий рік розробляють нові підходи, стратегії та рішення, але до яких фактично ніхто не прислухається. Наша практика – в серйозному розрізі з теорією. І в цьому наша головна проблема.