Третій Президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв ще просто фізично не встиг набути такої популярності, як його попередник. Можливо, він так її ніколи і не набуде – особливо, якщо загальним місцем так і залишиться думка, що він є усього-навсього «улюбленим ведмедиком» Владіміра Путіна. Та чи справді психологічний профіль Мєдвєдєва відповідає образу маріонетки? Це – одне із запитань, на які ми намагатимемося відповісти нижче.
Вже у першому наближенні можна виявити глибинну відмінність між Владіміром Путіном та Дмітрієм Мєдвєдєвим. В той час, як перший – імпульсивний та вибуховий візуал, другий – доволі спокійний та зважений кінестет. Вже самі пози пана Мєдвєдєва та невелика кількість жестів і тілесних «демонстрацій» вказують на те, що світосприйняття його будується насамперед через почуття.
Про це ж саме говорять і характерні рухи очей, які у російського переважно президента проходять по нижній лінії. До «почуттєвої зони», що знаходиться в області правого нижнього кута очей, він найчастіше звертається, шукаючи відповіді на поставлені йому запитання. До образного ж мислення вдається порівняно рідко.
Мовлення Дмітрія Мєдвєдєва ще краще характеризує його як кінестета. Він розповідає насамперед про своє «відчуття», а не про своє «бачення», як Путін. Росію він характеризує як «жорстку президентську республіку, з дуже серйозними повноваженнями президента» (в той час, як візуал сказав би про «яскраво виражену президентську республіку» і про «широкі» повноваження). Влада у його моделі світу «укріплюється», а не «поширюється» чи «збільшується», і навіть успіх – «хороший», а не «великий».
Дуже красномовним був епізод під час першого візиту лідера РФ у Вашингтон, коли під час прес-конференції він сказав, що «не буде виступати так емоційно», як президент Саркозі. Річ у тім, що Ніколя Саркозі якраз – насамперед візуал, і «емоційність» його виступів саме на цьому і побудована. Мєдвєдєв же дав зрозуміти, що така поведінка йому непритаманна, що й зрозуміло – почуттєве світосприйняття схиляє його до більш спокійних виступів.
З цього загального спостереження випливає перший висновок: будучи кінестетом, Дмітрій Мєдвєдєв обробляє інформацію дещо повільніше від Владіміра Путіна і потребує більше часу на роздуми.
За природою своєю він більше схильний до рефлексії, аніж до активних і не надто продуманих слів та дій. Можливо, саме тому ми ще не чули з його вуст слова «мазурик» чи погроз фізичною розправою у туалеті.
Тут до слова треба зауважити і те, що глава російської держави не гребує і подекуди частими звертаннями до інтелектуального «внутрішнього діалогу», про що свідчать рухи очей у лівий нижній кут і значна кількість характерних слів: «проінформувати», «подумати», «сенс» ітд. Ця особливість гарно доповнює його образ рефлексивної людини.
З невербальних сигналів Мєдвєдєва цікаво виділити й ті, що свідчать про його не надто велику внутрішню відкритість по відношенню до співрозмовників. Так, помітно, що дуже рідко демонструє він співрозмовникам відкриті долоні, жестикулюючи ними переважно на той самий манір, що й Віктор Ющенко – тильною стороною.
Аналіз основних фільтрів сприйняття сучасного російського президента також дозволяє виділити суттєві відмінності між ним та його попередником. Мабуть, найсуттєвіша з них стосується референтності, тобто стратегій збору інформації і її оцінки. Ми вже писали про те, що Владімір Путін – особа, що «все добре знає сама», демонструючи майже граничну схильність до внутрішньої референтності (за принципом «ми порадились, і я вирішив»).
А от у Дмітрія Мєдвєдєва з цим фільтром сприйняття (чи то пак метапрограмою) все помітно м’якше. Звісно, не настільки, щоб говорити про повну зовнішню референтність (таких людей на посаду Президента рідко коли обирають), та все ж…
Можна, до прикладу, звернути увагу на те, що Мєдвєдєв рідко коли звучить зовсім вже безапеляційно. Навпаки, свої твердження він доволі часто супроводжує словами «мені здається» чи «наскільки я знаю», а це – далеко не те саме, що «я певен» чи «я знаю». Ба більше, не гребує він і посиланнями на інші джерела чи навіть прямими запитаннями – так, можна навести його ж звертання до одного з чиновників під час візиту на авіаносець Кузнєцов: «Так я розумію, Владіміре Сєрґєєвичу?». Додамо хіба, що це запитання було зовсім не риторичним, як у Путіна, а цілком запитальним. Та й узагалі під час цього візиту він неодноразово коректував свої слова після «консультацій» зі сторони.
Саме метапрограма референтності, до речі, і є ключовою для відповіді на запитання «чи може бути Дмітрій Мєдвєдєв чиєюсь маріонеткою?». З вищевказаного можна зробити висновок, що це – не виключено.
Сучасний керівник Росії набагато більше видає в собі людину, здатну прислухатися і навіть слухатися, аніж той же-таки Владімір Путін. Та нагадаємо, що мова йде про психологічний профіль людини, а не про претензію на знання реального стану справ.
Далі варто відзначити очевидну схильність Мєдвєдєва до приєднання, що робить його доволі приємним співрозмовником і радше зручним партнером. Гостра конфронтаційність, притаманна Путіну, для нього нехарактерна. Наприклад, під час інтерв’ю, коли йому задають запитання, Мєдвєдєв часто киває на знак згоди і навіть іноді посміхається до співрозмовника.
——————————————————————————–
——————————————————————————–
Путінський агресивний погляд з-під лоба також не в його стилі – замість нього бачимо погляд прямий, іноді навіть характерну для людей низького зросту ледь закинуту назад голову і погляд зверху-вниз.
Що відрізняє президента РФ не лише від його попередника, а й від основної маси людей на пост-радянському просторі, так це його схильність до позитивної мотивації. Простіше кажучи, йому цікавіше йти до бажаного, аніж від небажаного. Принаймні, саме такий висновок можна зробити не лише з того, як він формулює свої цілі та завдання (частка розмов про проблеми, які потрібно вирішувати, тут значно менша від загальної норми), а й, зокрема, із його ставлення до фінансової кризи, у якій він силкується побачити позитивні моменти.
Ці дві характеристики – радше позитивна мотивація і певна схильність до приєднання – дозволяють говорити про Дмітрія Мєдвєдєва як про лідера більш миролюбного, аніж Путін, який краще підходить на роль керівника часів розвитку і відносного миру, а не часів кризи чи війни.
Щоправда, такий висновок може викликати цілком справедливу іронію, якщо згадати, що саме за президентства Мєдвєдєва Росія проявила неабияку агресивність у Грузії. Можна хіба що припустити, що головним ідеологом цих дій був не Дмітрій Анатолієвич, або згадати прислів’я про тихе болото…
Виділимо також і відносну незалежність російського президента від процедур – нерідко він спрямовує свій погляд у бік можливостей. Коли він читає промови з листка, то залюбки від нього відривається; під час вже згаданого візиту на авіаносець Кузнєцов пропонує морякам задавати не лише підготовані запитання, але й ті, що виникають спонтанно, по ходу; коментуючи свою ініціативу внести зміни до Конституції РФ, наполягає на необхідності переглядати політичну систему, залишаючи незмінними лише основні соціальні принципи. Для юриста і чиновника це вже – не абищо.
Врешті-решт, скажемо декілька слів і про орієнтацію ДАМ у часі. Він сам неодноразово підкреслював, що сприймає себе як послідовника Владіміра Путіна і збирається розвивати саме його політику і реформи. У той же час, ця орієнтованість на минуле охоплює невеликий відрізок часу – до 10 років. В решті речей його увага спрямована на теперішнє і майбутнє, на те, що треба зробити і чого хочеться досягнути, і це надає його особистості такого собі «сучасного» відтінку.
Яку ж загальну постать ми можемо побачити з усього вищенаведеного?
Перш за все – постать людини м’якшої, позбавленої тих гострих граней, які ми нещодавно відзначали у Владіміра Путіна. Людини, менш войовничої за своєю природою, зате більше схильної до співпраці і командної гри.
У людини з таким психологічним профілем не має виникати труднощів із тим, аби прийняти роль другого чи навіть третього номера. У цьому сенсі Дмітрій Мєдвєдєв – політик сучасного і навіть майбутнього, хоч і не позбавлений радянського нальоту.
З іншого боку, не варто потрапляти в пастку омани через його позірну врівноваженість та безконфліктність. Коли потрібно, Мєдвєдєв може бути дуже вагомим, рішучим і твердим. Залишається лише відкритим запитання – коли потрібно кому?
