Світ рятує економіку. Клімат почекає

На другому світовому саміті щодо збереження екології, який відбувся у мексиканському Канкуні, більшість країн довела, що вміє домовлятися.

Втім, лише з другорядних питань. Хоча таких гострих пристрастей, як 2009 року у Копенгагені, коли через питання зменшення викидів країни опинилися на межі міжнародного скандалу, вдалося уникнути, це питання не було вирішено і зараз.

За підсумками зустрічі було ухвалено низку другорядних міжнародних договорів: про збереження тропічних лісів, відновлення ґрунтів після ерозії, створення міжнародного фонду мінімізації наслідків глобального потепління.

На це вже не можна не реагувати. Щороку від респіраторних захворювань, які викликаються забрудненим повітрям, помирає більше 2 мільйонів людей. Тому країни домовилися зберегти рівень глобального потепління на межі 1,5 градуса.

За інформацією NASA, такий рівень збільшення температури вже зафіксовано, і для його зниження потрібні великі кошти. У Канкуні ж домовилися лише проте, що не треба допускати зростання температури на 3-4 градуси, бо буде катастрофа.

Пояснення, чому не було прийняте рішення про скорочення викидів парникових газів, просте: зараз країни починають відроджувати економіки. Вони нарощують темпи промислового виробництва, тому не хочуть і розмовляти про скорочення викидів, а от вирішити проблему лісів чи створити фонд із змін клімату – цілком можливо.

Питання, як країни регулюватимуть викиди після 2012 року, коли закінчиться дія Кіотського протоколу, було відкладено до саміту 2011 року у Північній Африці.

Копенгагенська травма

Переговори восени 2009 року у столиці Данії залишили у світової громадськості стійкий присмак розчарування. Країни настільки пересварилися, що навіть не уклали фінальне комюніке. Надії на нову демократичну адміністрацію США не справдилися.

У передвиборній програмі Барак Обама часто згадував нову екологічну доктрину, яку він розробить, ставши президентом. Однак, прийшовши до влади, він зменшив витрати департаменту з енергетики на переоснащення ТЕС на 12 мільйонів доларів.

До того ж, програма Джорджа Буша з побудови нових атомних реакторів була згорнута. Нарешті, на зустрічі у Копенгагені Обама гарно розповідав про технології майбутнього, проте відмовився зменшувати викиди в атмосферу вже зараз.

До переговорів в Канкуні ситуація ще більше погіршилася, адже владу у палаті представників США захопили республіканці. Саме вони відмовилися голосувати за скорочення викидів на 20%, вважаючи, що такі умови послаблять їхню економіку.

За словами провідного аналітика Ради з міжнародних відносин Майкла Леві, ситуація до Канкуну ставала ще більш похмурою. У Вашингтоні подейкували, начебто фінансування американської допомоги країнам, що розвиваються, під загрозою.

Раніше Вашингтон пообіцяв виділити незаможним країнам 8 мільярдів доларів, проте наразі більша частина цієї суми залишається лише декларацією.

Водночас комісар ЄС з навколишнього середовища Коні Хаадегард заявила, що 7,2 мільярда доларів, які обіцяв зібрати ЄС рік тому на такі ж цілі, теж треба розглядати як майбутні транші, адже гроші в умовах світової кризи надходять повільно.

Були й позитивні сигнали. США відмовилися від буріння на шельфі, хоча для цього знадобилася найбільша екологічна катастрофа в історії країни – розлив нафти у Мексиканській затоці, на ліквідацію наслідків якої піде до 10 мільярдів доларів.

До того ж, аномальна спека у Росії і країнах колишнього СРСР зробила їх більш поступливими у питанні клімату. Москва навіть запропонувала створити спеціальний фонд з протидії наслідкам стихійних лих при СНД.

І, нарешті, вчені довели, що кілька острівних держав Океанії через підвищення рівня моря за 20-30 років остаточно підуть під воду. Серед них буде і острів Науру. Там живе більше 10 тисяч людей, які назавжди стануть біженцями.

Бокові домовленості

Лідери країн, які зібралися у Канкуні, розуміли: потрібно зрушити проблему з мертвої точки. Для цього вони прийняли парадоксальне рішення – відмовилися обговорювати питання парникових викидів і квот взагалі. Звичайно, воно порушувалося на конференції, проте не стало основним. Організатори розуміли: воно усіх розсварить.

Спочатку учасники взялися за вирішення проблеми вирубки тропічних лісів, через що зменшується кількість кисню в атмосфері, та за утворення міжнародного фонду для країн, які постраждають від зміни клімату. Це особливо актуально, якщо пригадати повені у Пакистані, які коштували 100 мільйонів доларів міжнародної допомоги.

Країни домовитися створити організацію під егідою ООН, яка допомагатиме державам, що потерпають від стихійних лих. Втім, в експертів постає питання, чи буде цей механізм ефективним. Створити його – це лише півділа. Головне – налагодити надходження коштів та контроль за витратами.

Найяскравішим прикладом став землетрус на Гаїті, коли США відмовилися допомагати острівній країні, посилаючись на розкрадання коштів.

Ще одним доказом такої позиції стала реакція кількох сенаторів-республіканців на рішення виділити країнам, що розвиваються, разом із світовим співтовариством 100 мільярдів доларів до 2020 року. Вони запропонували витратити ці гроші на зменшення дефіциту державного бюджету.

Обамі буде важко домогтися свого. Експерти вважають, що він програв проміжні вибори у Конгрес саме через неувагу до внутрішньої політики.

Динозавр повертається

Україна другий рік поспіль отримала звання "динозавра". Її позиції, за словами координатора програми із зміни клімату Національного екологічного центру Христини Рудницької, з 2009 року суттєво не змінилися.

Представники уряду, як і раніше, наполягали на збереженні 1990 року як базового за рівнем викидів та зменшенні їх об'єму на 20% до 2020 року, що фактично означає зростання на 75% від сьогоднішнього рівня.

Це обіцяє гарні прибутки для важкої промисловості, яка може торгувати невикористаними квотами. Згідно з Кіотським протоколом, Україна може викинути 922 мільйони тонн вуглецю на рік. Насправді ж, за даними центру, рівень викидів в Україні наполовину менший. Отже, можна продати 450 мільйонів тонн викидів на рік.

Деякі українські підприємства уже впроваджують енергозберігаючі технології для скорочення кількості викидів, щоб можна було торгувати кіотськими квотами та окупити власні витрати на енергозбереження.

Серед таких проектів – утилізація шахтного метану, комбіноване виробництво тепла і струму, енергозбереження, розвиток альтернативних джерел енергії, збір метану з полігонів твердих побутових відходів, зміна технології виробництва цементу.

Олеся Стародубцева