Захід турбують газ і чвари Ющенка й Тимошенко

Газ. Саме він турбував тих західних журналістів і аналітиків, які цього тижня писали про Україну. І не тільки через досі невирішений конфлікт між «Нафтогазом» та «Газпромом», який підвісив над нашою державою дамоклів меч припинення поставок, а й через трагедію у Євпаторії – адже саме з витоком газу пов’язували спочатку злощасний вибух.

Про те, наскільки уважно на Заході слідкували за подіями у Євпаторії, красномовно свідчить хоча б такий факт: той, хто у п’ятницю ввечері вводив у пошуковий рядок сайту газети The Washington Post слово «Україна», отримував список матеріалів, у першій двадцятці яких 19 стосувалися саме кримського вибуху.

Хоч вони й були переважно чисто описовими депешами, усе ж таки на один момент варто звернути увагу. А саме – на коментар, який супроводжував більшість із них: «Нещасні випадки, спричинені вибухами газу в часто зруйнованих житлових будинках є звичною справою в колишніх радянських республіках, особливо – зимою, коли мешканці більше користуються опаленням». Ця фраза взята із британського The Independent, але й інші видання висловлювались у тому ж дусі. І, на жаль, посперечатися із цим важко.

Та все ж-таки більше матеріалу для огляду було у тому, що стосувалося нових україно-російських газових непорозумінь. Мабуть, найзмістовнішу статтю з цього приводу опублікувало 22 грудня французьке видання Le Figaro. «Газпром» протягом усього року намагався виглядати жертвою політичної нестабільності в Україні», – писали французькі журналісти. І одразу ж після цього навели коментар Еммануюеля Ґу, фахівця з інституційної комунікації: «Росія повністю змінила стратегію у порівнянні із кризою 2005-2006 років.

В Брюсселі бачать не стільки Росію, яка перекриває українцям кран у відповідь на Помаранчеву революцію, скільки Україну, нездатну вирішити свої проблеми через політичну кризу, через яку вона проходить».

Пояснивши своїм читачам, що ані Ющенко, ані Тимошенко, думаючи про вибори, не бажають іти назустріч «Газпрому», щоб народ їх раптом не запідозрив у «слабості», газетярі процитували ще й експерта із московського Центру Карнегі Ніколая Пєтрова: «Ось де може втрутитись Євросоюз, «деполітизуючи» газовий конфлікт в очах українців. Якщо європейці хочуть бути впевненими, що матимуть газ, треба полегшити прийняття рішень українським політикам, повідомляючи громадській думці, що йдеться про економічне питання і що сплатити борги не означає піддатися Москві».

Тим часом британська газета The Daily Telegraph повідомила, що принаймні самі британці вже почали займатися саме тим, що пропонує пан Пєтров. Так, речник місцевого міністерства енергії і кліматичних змін сказав: «Ми закликаємо обидві сторони трактувати це як комерційну справу і шукати згоди».

Загалом же європейці поки що не відчувають такої загрози, щоб надто активно втручатися у газові справи братів-слов’ян. Ось як про це писало американське видання The Wall Street Journal: «Якщо би ВАТ «Газпром» рік тому погрожувало перекрити крани Україні і створити газовий альянс на зразок ОПЕК, то це викликало б паніку у західних столицях. Та

зараз, коли ціни на нафту найнижчі за чотири роки, Москві важко привернути увагу Заходу».

Окрім цін на нафту, є ще й інший фактор, який дозволяє Заходу на разі не псувати собі святкового настрою. «Посадовці ЄС кажуть, що як українці, так і європейці мають суттєву кількість газових резервів – втім, погоджуючись, що якщо ця зима буде такою ж холодною, як у 2005, що була найхолоднішою за 60 років, надійність постачань буде під серйозним запитанням», – писав The Guardian. Тим неназваним посадовцем із ЄС, радше за все, був речник Єврокомісії Ферран Тарраделлас, який якраз і виступив із подібною заявою.

«Українських» матеріалів, що не стосувалися напряму наболілої газової теми, західні видання на цьому тижні опублікували небагато. Серед таких варто виділити колонку традиційного східноєвропейського оглядача тієї ж газети The Guardian Джеймса Марсона, у якій він продовжував критику кремлівських розмов про «русофобію», що минулого тижня розпочала Іріна Філатова.

Для свого погляду Марсон обрав трішки інший ракурс: йому не сподобалось, що критику в бік Кремлю російські політики чомусь асоціюють з критикою Росії загалом. У якості однієї із ілюстрацій він використав і Україну: «Українська Помаранчева революція постійно замальовується Кремлем (і деякими фантазерами на Заході) як проамериканська і антиросійська. Вона не була такою. Це був протест проти вульгарної спроби корумпованого режиму вкрасти вибір, спровокованої «політтехнологами», що користалися підтримкою з Кремлю. Вересневе опитування показало, що 88% українців мають позитивні почуття до Росії. Це – важливий нюанс, і він демонструє, що бути проти Кремлю – не те саме, що бути антиросійським».

Говорячи про українсько-російські відносини, можна згадати й про нову заяву головного слідчого російської прокуратури Алєксандра Бастрикіна, що на боці Грузії у серпні воювали й іноземці, у тому числі – українці. Вона не пройшла непоміченою, наприклад, у Чехії, громадяни якої теж потрапили у «список друзів Грузії». Тож чеська газета MF Dnes оприлюднила реакцію голови однієї із гуманітарних організацій Шімона Панка, який назвав цю заяву Бастрикіна «частиною традиційної російської пропаганди» і додав: «Брехня практично стала частиною російської зовнішньої політики, для них це, фактично – нормальний стратегічний спосіб досягнути переваги».

А ось майже єдиним західним виданням, яке ще взагалі цікавилось нашими внутрішніми політичними чварами, була польська Gazeta Wyborcza. Щоправда, писали поляки про них все менш і менш стримано, вже не соромлячись підбирати гучні епітети і називати речі своїми іменами. Ось – добірка деяких цитат із цієї чільної польської газети:

«Такого ще не було навіть в Україні: прем’єр відкрито звинувачує президента у шахрайстві на декілька сотень мільйонів доларів». (22 грудня);

«Політики говорять про кризу майже щодня, але, здається, не усвідомлюють ваги цієї проблеми. Президент Віктор Ющенко і прем’єр Юлія Тимошенко не обмежують себе у взаємній критиці з приводу кризи, але жоден із них не має рецепту, як із неї вийти. Їх метою є передусім президентські вибори, що відбудуться в Україні наступного року». (22 грудня);

«Найдивніше те, що паплюжать один одного, з формальної точки зору, союзники». (23 грудня);

«Економічна криза, в якій знаходиться Україна, призвела до того, що обидві сторони війни на горі звинувачують одна одну у вже зовсім божевільних намірах». (24 грудня).

Насамкінець звернемо ще увагу на дві додаткові краплини, що на цьому тижні поповнили океан негативного іміджу українців у Чехії. Перша із них просочилася із статті у газеті MF Dnes, у якій розповідалося про нову махінацію, яку вигадали іноземці, щоб отримати водійські права у Південній Моравії. Метод полягає ось в чому: оскільки, проживши в Чехії рік, кожен водій має право на місцеві права, якщо принесе у мерію аналогічний документ із своєї рідної держави, то багато хто просто приносить будь-який фальшивий папір – у розрахунку на те, що чеські чиновники не розберуться. Такі «маленькі комбінатори», писала газета, прибувають «особливо з України».

Другим випадком, коли чехи українців згадали незлим тихим словом, було інтерв’ю нового керівника чеського «Утворення для виявлення організованої злочинності» Роберта Шлахти. Згадка промайнула ніби між іншим:

«За рік у нас крадуть приблизно 27 тисяч автомобілів. Є тут такі групи, котрі одного разу вкрадуть авто тут, а завтра воно вже, наприклад, в Україні».

Якщо брати таку фразу окремо, то їй можна було і взагалі не надавати жодного значення, проте у контексті загального образу наших співвітчизників у Чехії вона стає набагато більш промовистою.

У будь-якому випадку, наскільки б добре не було розкручене оце колесо негативного іміджу українців за кордоном, саме по собі воно б не крутилося. Мабуть, і ми самі так чи інакше допомагаємо йому продовжувати свій рух.