Тимошенко плюс Ющенко = мінус Україна. ПІДСУМКИ РОКУ

Календарний рік починається 1 січня. Рік, що минає для України, ми відлічували б із 18 грудня 2007 р. В цей день, після небачено важкої «коаліціади», Юлія Тимошенко вдруге стала прем’єр-міністром.

І цього ж дня почалась небачено важка боротьба Президента з урядом, котра визначає наше життя і сьогодні. Рік потому важко утриматись від спокуси сказати, що вже з перших тижнів тієї боротьби проявились її визначальні риси, які у повній красі ми спостерігали пізніше.

Скажімо, хто, крім фахівців, пам’ятає зараз спробу лояльного Тимошенко Верховного суду ліквідувати тоді лояльні Банковій спеціалізовані суди? Між тим, ця історія своєрідно продовжилася в жовтні, коли вже сам Ющенко скандально ліквідував Київський адміністративний суд, який виніс неугодне главі держави рішення про неможливість чергових позачергових виборів ВР.

Деякі інші перипетії нашого життя теж ніби віддзеркалилися в цьому році: в один спосіб – на його початку, в інший – ближче до кінця.

Початок на несвіжу голову

В новий рік країна входить із бюджетом, скроєним в останні дні попереднього року. Президент багато критикує написану в надзвичайно стислі терміни «фінансову Конституцію» – але все-таки підписує бюджет за умови внесення до нього змін уже в першому кварталі.

Так починається… 2008 рік. Тобто, як ми знаємо сьогодні, 2009-й теж. Але тоді ще ніхто цього не знав.

Утім, зміни до бюджету-2008 одразу ляжуть в довгу скриню. Головне питання на початок року – розподіл влади.

Ще взимку-2007, відставши від БЮТ на дострокових парламентських виборах, Народний Союз «Наша Україна» під проводом Банкової тим не менше висуває до БЮТ вимогу за вимогою.

Серед цих умов, зокрема – зміна Закону про Кабмін, прийнятого під попередній уряд Віктора Януковича і націленого на суттєве обмеження повноважень глави держави. Разом із тим, у Ющенка твердо збираються йти далі: Банкова починає роботу зі створення «Національної конституційної Ради».

Мета – вироблення нової Конституції з найширшими президентськими повноваженнями, яка була б затверджена всеукраїнським референдумом.

Конституційна Рада під проводом самого Президента попрацює досить довго, але зовсім неплідно, і врешті-решт тихо впаде в анабіоз. Новий же закон про Кабмін БЮТ таки підтримає – аж у травні, під час чергового загострення політичної кризи. (Потім, 2 вересня, БЮТ, ПР та комуністи знову змінять цей закон, а за місяць БЮТ знову поверне все на круги своя).

У запалі боротьби початку року стає зрозумілою повна фантастичність двох дуже популярних нововведень, на яких побудували свою кампанію НУНС та БЮТ. Це – закони про скасування, відповідно, депутатської недоторканності та призову в армію.

У відповідь на перше опозиція пропонує заодно скасувати і привілеї Президента. Що ж до форсованого переходу на повністю контрактну армію, то за наполяганням НУНС цей пункт просто не входить до коаліційної угоди.

Це не заважає пізніше прибічникам Ющенка звинуватити Тимошенко в недотриманні передвиборчих обіцянок. Зафіксоване в більшості регіонів зростання числа призовників, що ухиляються від візитів до військкомату, пояснять саме впливом популістських обіцянок прем’єра.

Уже в січні взаємне несприйняття Ющенка й Тимошенко виливається в епістолярний жанр. Якнайгостріша критика уряду звучить не лише в листах Президента, але і (і все частіше) в листах голови його секретаріату Віктора Балоги. Всі ці листи, звісно, відкриті – вони публікуються на офіційному президентському сайті.

Ганебна для держави та самих дискутантів традиція, втім, починається досить невинно (але і досить характерно): Ющенко пише Тимошенко листа про необхідність створити спеціальний графічний символ для всіх матеріалів та заходів, пов 'язаних із вшануванням жертв Голодомору.

«Юліні тисячі» й інфляційні мільярди

Однією з ознак січня-лютого 2008 р. стають черги під відділеннями «Ощадбанку» по всій країні: Тимошенко, на виконання ще однієї принципової передвиборної обіцянки, починає видавати борги Ощадбанку СРСР – по тисячі гривень в руки.

Нікудишньо поставлена організація процесу призводить до бійок та інших інцидентів у чергах; фіксується один серцевий напад зі смертельним результатом.

Прибічники Тимошенко звинувачують у всьому «стару гвардію» Януковича, що саботує процес. Тим часом Віктор Ющенко все частіше починає говорити, що саме «Юліні тисячі» провокують найпотужнішу з кінця 2004 року інфляцію.

Інфляція – головна проблема першого кварталу 2008 року, що стосується кожного в країні. Її місячний показник у лютому складає 2,7 %, у березні – вже 3,8 %. Глава уряду заявляє, що все це – результат світової інфляції, і обіцяє подолати її «за півроку».

МВФ та Світовий банк тим часом погіршують інфляційні прогнози для України приблизно до 20 % річних.

У червні інфляція таки сповільнить свій галоп. Але ще до того в країні раптом відбудеться значна ревальвація гривні: в обмінниках Києва у травні долар раптом падає з приблизно 5,05 до 4,6, а на кілька днів – навіть до 4,3 гривні за долар. Економіку лихоманить, великі експортери та громадяни, що тримають депозити в доларах, проклинають уряд і Нацбанк.

Ті так і не дають жодного зрозумілого пояснення подій.

Велике Фе приватизації

Навесні 2008 року спалахує жорстока війна на приватизаційному фронті. Власне, «бойові дії» починаються ще 21 січня, коли Ющенко ставить уряду вимогу переглянути список об’єктів приватизації на 2008 рік, вилучивши звідти такі ласі шматки, як «Укртелеком» та Одеський припортовий завод.

На Банковій вважають, що так не дозволяють продавати стратегічні підприємства бозна-кому. У Тимошенко підозрюють, що так контроль над ними зберігають для «своїх».

Експерти сходяться на думці, що в будь-якому разі палиці в колеса приватизації означають проблеми з наповненням бюджету – і, зокрема, з виплатою «Юліної тисячі».

Війна довкола приватизації триватиме довго і важко. Голова Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко – член різко опозиційної до Ющенка Соцпартії – знайде, однак, захист із боку Президента, який раз по раз ветуватиме акти уряду про зміну керівництва ФДМ.

У травні Ющенко, користуючись вчергове переписаним Законом про Кабмін, зусиллями Ради нацбезпеки та Генпрокуратури змусить відступити Тимошенко, яка спробує рішенням уряду відсторонити Семенюк. При цьому, попри численні заяви президентського оточення про злочинність дій урядовців, ніякої відповідальності ніхто нікуди не понесе.

Приватизаційні скандали між Кабміном та Банковою, між тим, спалахуватимуть раз по раз:

через спроби уряду скасувати купівлю мільярдером Ринатом Ахметовим компанії «Дніпроенерго»;

через відмову Кабміну допустити до розробки чорноморського шельфу компанію Vanco, за якою Тимошенко побачить постаті скандального бізнесмена Дмитра Фірташа та все того ж Ахметова;

через приватизацію Одеського припортового…

В підсумку план приватизації не просто не виконано, а гучно провалено, а інвестиційній привабливості держави завдано нових ударів.

Полум’яну ж Валентину Семенюк-Самсоненко (2008 року вона вдруге бере шлюб) з посади голови ФДМ врешті-решт звільнить парламент. Станеться це – с другої спроби – за 5 днів до нового, 2009-го, року…

Після чого Валентина Петрівна одразу заявить, що оскаржуватиме звільнення в суді.

Проти «Газпрому» немає прийому

Якщо в чомусь 2008 рік і «дзеркальний» своїми першими та останніми місяцями, то це – проблемами з постачанням російського газу. Чи, точніше, з його оплатою.

Ще перед Новим роком «Газпром» заявляє про борги: Україна нібито винна за листопад-грудень 2007-го 1,5 мільярда доларів. Важко не звернути увагу на те, що заявлені росіянами борги накопичені з моменту перевиборів в Україні та відставки уряду Януковича.

Скандальний посередник «РосУкрЕнерго», якого мріє прибрати зі схеми Тимошенко, за цілковитої інформаційної підтримки Москви заявляє, що через надзвичайні холоди в Центральній Азії туркменське та інше паливо заміщувалось для України російським, тож Київ має платити не по 130, а по 314 доларів за тисячу кубометрів.

Незважаючи на очевидну «дутість» цифри, українські експерти та ЗМІ змагаються в апокаліптичних сценаріях.

Юлія Тимошенко поривається на переговори до Москви – але поїздка не відбувається. Незабаром прем’єр офіційно підтверджує, що їхати їй заборонив Ющенко.

Тим часом сам Президент 12 лютого летить до Москви, до свого колеги Владіміра Путіна, котрий добуває останні місяці на цій посаді. Особисті переговори Ющенка з Путіним тривають безпрецедентні три години.

За результатами поїздки повідомляється, що Росія згодна на погашення боргу за 2007 рік у цінах того року і на постачання газу протягом всього 2008 року по 179,5 доларів за 1 тис. «кубів».

Одночасно Ющенко заявляє, що вже з 1 січня, виходячи з цієї ціни, на Україні «висить» новий борг – у цілих 2 мільярди доларів.

Уряд та НАК «Нафтогаз» у відповідь заявляють, що платити не можуть, бо досі не підписано жодного документу про передачу відповідних обсягів палива.

Скандал триває майже місяць, причому Росія знову погрожує перекриттям «труби». Спостерігачі сходяться на думці, що Кремль б’є по Тимошенко.

Тоді ще ніхто не може передбачити, як ця історія повториться на початку жовтня, коли до Москви таки потрапить сама Тимошенко, яка проведе переговори тепер уже з прем’єром Путіним.

За результатами тих переговорів Тимошенко так само говоритиме про свої великі досягнення, як і Ющенко півроком раніше. А спостерігачі роздумуватимуть, чому Путін підіграв тепер уже українській прем’єрці…

Тільки черговий оберт «газової війни», який ми спостерігаємо сьогодні, доводить уже й найнаївнішим, що Кремль не підігрує нікому. Натомість впроваджуваний через «Газпром» курс на політичну, та й економічну, дестабілізацію України, завжди досягає чудового результату – адже на виконання цього курсу щосили працюють українські ж політики.

НАТОвп із кульками

2008 рік приносить Україні і вкрай сумнівні зовнішньополітичні результати. В першій частині року провалюється спроба зробити стрибок на амбітному євроатлантичному напрямку, досягнувши Плану дій з членства в НАТО.

Цифри соцопитувань різняться, але всі вони свідчать, що супротивників вступу до Альянсу в Україні відчутно більше, аніж прибічників. При цьому

ніякої інформаційної кампанії щодо НАТО не ведеться, якщо не рахувати опереткового засідання в палаці «Україна» та спорадичних телепередач на каналах, які ніхто не дивиться.

Натомість опозиція в лютому розпочинає потужну анти-НАТОвську кампанію, яка доходить до блокування трибуни Верховної Ради Партією регіонів та комуністами.

Напередодні саміту НАТО в Бухаресті до Києва вперше приїздить «кульгава качка» – президент США Джордж Буш. Зустрічі та розмови з американським колегою, якому влаштовують спеціальну церемонію прощання, схоже, цілковито переконують Віктора Ющенка у позитивних перспективах саміту для України.

Тим часом євроатлантисти в політичному та навколополітичному середовищі ставляться до майбутнього саміту як мінімум з обережністю. Всі згадують яскравий факт:

у той час, як проти надання Україні ПДЧ працюють десятки висококласних російських дипломатів і сотні редакцій в усій Європі, Київ протягом півроку не спромігся призначити посла у ключовій європейській країні-члені НАТО – Німеччині…

На саміті НАТО 2 – 4 квітня ПДЧ для України та Грузії відкладають на невизначений термін. При цьому якщо грузинський лідер Михаїл Саакашвілі три дні рекламує свою країну, нагадуючи про 70 % «за» вступ до НАТО на референдумі, український Президент приїздить тільки вранці в четвер.

Більше того – після саміту в ЗМІ з’являються чутки, що ображений відмовою Ющенко нібито хотів дочасно перервати свій візит…

Пік Тимошенко і Сталінград Черновецького

Протистояння Юлії Тимошенко та скандального мера Києва Леоніда Черновецького не новина ні для кого ще до початку 2008 року. Прийшовши на прем’єрську посаду, лідер БЮТ починає готувати перевибори столичної влади.

Впевненості їй додають переконливі перемоги в Києві очолюваної нею сили на парламентських виборах 2007 та 2006 рр. Тим часом, як і всі інші вороги Тимошенко, Черновецький робиться другом Банкової.

Коли Верховна Рада врешті-решт призначає перевибори київського мера та Київради на 25 травня, Ющенко до останнього критикує це рішення.

Гірше того – саме за сприяння Президента в Раді провалюється закон про вибори столичного голови в два тури.

Президент Ющенко, щоправда, старається дистанціюватись від дивакуватого мера. Так, 14 березня Ющенко «тимчасово» відсторонює Черновецького від посади і призначає комісію з розслідування його діяльності. Утім, комісія досить лояльна.

Сумніви тануть, коли, незважаючи на заяви Ющенка про нібито існуючу домовленість щодо «єдиного кандидата» з БЮТ, стає відомо, що Банкова приховано стимулює похід в мери знаменитого боксера Віталія Кличка.

Всі розуміють, що кандидат від БЮТ – права рука Тимошенко Олександр Турчинов – та боксер, який досі не відзначився в державній діяльності, поодинці знищать всі надії на зміну столичної влади.

Саме в цей час, однак, Юлія Тимошенко перебуває на своєму піку-2008. Критика з боку непопулярного Ющенка сприймається як безглузде присікання і викликає лише співчуття до неї; рейтинги стабільно показують, що прем'єрка в популярності обганяє і свого заклятого попередника Віктора Януковича.

Тимошенко яскраво відзначає свої 100 днів і вирішує будь-що йти «на Київ».

А вже за кілька тижнів столицею гуляє фраза, нібито сказана Ющенком у вузькому колі: «Київ повинен стати для Тимошенко Сталінградом».

За результатами виборів, на які йде 70 кандидатів у мери та 37 партійних списків до Київради, Леонід Черновецький вдруге стає мером із 37,7 % голосів та майже вдвічі збільшує свою фракцію в Київраді. Його рецепт – медіа-ресурс, помножений на використану ще за першого пришестя в мери «мережеву технологію», плюс лояльність Президента.

Разом із тим, ці вибори вперше демонструють всій країні недалекоглядність Юлії Тимошенко, котра виявилась «під Сталінградом» без союзників, ресурсів, а головне – нових ідей.

На відміну від столичних виборів-2006, які відвідали під 70 % виборців, в цих бере участь лише трохи більше половини. Тобто Київ «з тельбухами» віддають Черновецькому менше 20 % киян, і це теж стає наслідком протистояння Президента з главою уряду.

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Найголовніша проблема, яка стає все очевиднішою протягом 2008 року – все більша недовіра українців не просто до політиків, а до найважливіших інститутів держави і навіть суспільства.

Чи не єдиний факт першої половини року, висвітлений і сприйнятий цілком в позитивному світлі – перемога Володимира Кличка над росіянином Султаном Ібрагімовим, що дозволило братам Кличкам зосередити в своїх руках всі чемпіонські пояси у надважкій вазі.

Сьогодні мало хто (окрім можновладців, яким усе одно ніхто не вірить) згадає ще якісь позитиви тих часів.

Хоча у травні, наприклад, Україна вступає до Світової організації торгівлі. Однак цей стратегічно позитивний прорив зведено нанівець тим, що закони «під СОТ» приймаються похапцем.

І ні Президент, який узагалі-то любить поговорити про СОТ, ні уряд не приділяють достатньої уваги роз’ясненню становища – на відміну від лівих, котрі проти самої ідеї, проросійських сил (Росія зацікавлена увійти до СОТ першою – це питання тарифних переваг) та лобістів різних галузей з олігархічних кіл.

В лютому 2008 року відбувається стовідсоткова українізація кінопрокату в Україні. Кінопрокатники заперечують з різним ступенем активності, стверджуючи, що це різко зменшить їхні прибутки.

Пізніші дослідження, всі без винятку, покажуть, що в цілому по Україні ці пророцтва не справджуються:

кількість відвідувачів у кінотеатрах зростає після лютого так само бурхливо, як і до.

Але «українізація» вводиться в дію фактично без попередження (рішенням Конституційного суду) і вже тим більше без обговорення. Ліберали від економіки обурені тим, що держава перекладає свої функції (озвучення, дубляж або титрування) на кінопрокатний бізнес; ліберали від політики стурбовані правами російськомовних громадян.

Зайве казати, що активна меншість останніх здіймає потужну хвилю невдоволення, що вкотре не надто позитивно відображається на іміджі України в світі…

Нарешті, в травні-червні відбувається акція загальнодержавного масштабу, яка виявляється досить успішною попри всі намагання політиків її зіпсувати. Утім, це – останній такий випадок у цьому році.