Політикам до вподоби обіцяти кращі часи попереду. Але зараз багато хто сіє похмурі очікування. У новорічному зверненні до народу німецька канцлерка Анґела Меркель сказала, що 2012-й буде важчим для єврозони, ніж 2011-й. Французький президент Ніколя Саркозі говорив про «рік усіх можливих ризиків». А за тисячі кілометрів індійський прем’єр-міністр Манмоган Сінґх попередив своїх співвітчизників, аби ті не сприймали швидке зростання країни як належне.
Читайте також: План порятунку Європи
З одного боку, песимізм дещо перебільшений. Найгірших наслідків кризи, наприклад, розвалу єдиної європейської валюти або різкого економічного спаду в Китаї, можна уникнути. Остання статистика, особливо показники щодо перспектив світового виробництва, які перевищують очікування, аж ніяк не свідчить про різкий економічний спад. Ситуація в Америці, ймовірно, виявиться кращою, ніж прогнозується. Загальні наслідки мають бути млявими, не катастрофічними: обсяг світового виробництва може зрости на 3% – це найнижчий показник з 2009 року і значно нижчий за середній минулого десятиліття.
Та з іншого – невтішні попередження доречні, і вони неабияк засмучують. Одна з причин таких похмурих прогнозів полягає у тому, що політики, особливо на Заході, мало старатимуться допомогти (і можуть цим нашкодити) своїм економікам. Насправді майбутнє могло би бути кращим.
Почнімо з Європи – найслабшого гвинтика у всесвітньому двигуні. Єврозона вже майже напевне потрапила в рецесію, яка на думку більшості, аналітиків, має бути короткою і поверховою: група прогнозистів, яких регулярно опитує The Economist, вважає, що обсяг виробництва знизиться у 2012 році на 0,5%. Незначний економічний спад означатиме, що європейські політики, хоч і не надто спритно, усе ж крокують до вирішення боргової кризи; Європейський центральний банк (ЄЦБ) знизить ризик боргової катастрофи завдяки тому, що нещодавно надав банкам ліквідність на три роки, а вплив жорсткої фінансової економії на економічне зростання буде нетривалим і незначним.
Ці надії можуть виявитися й недоречними. Непевність щодо майбутнього єврозони досі актуальна не в останню чергу через те, що її політики більше зосереджуються на запобіганні майбутньому марнотратству, ніж на підтримці постраждалих економік сьогодні. Попри вливання ліквідності від ЄЦБ, банки, схоже, не дуже хочуть купувати багато державних облігацій. А оскільки самим тільки Італії та Іспанії пролонгувати необхідно понад Ђ150 млрд ($195 млрд) боргу за перші три місяці цього року, занепокоєння з приводу суверенних боргів, імовірно, поглибляться. Укорінюється порочне коло зі слабкого економічного зростання, дедалі більшого дефіциту і посилення заходів економії. Досить глянути на Іспанію, де новий уряд повідомив, що дефіцит бюджету 2011 року буде гіршим, ніж очікувалося (8% ВВП, а не 6%), і відразу оголосив про нові скорочення державних видатків та підвищення податків для компенсації. Якщо ці обмежувальні сили живитимуться самими собою, економічний спад Європи може бути жахливим.
Відтак єврозона є найзловіснішою тінню, що нависла над світовою економікою, але вона не єдина. Постраждати можуть країни, що розвиваються. Очевидно, що охолоджується зростання китайської економіки. І навіть якщо Пекін послабить макроекономічну політику достатньо спритно, аби уникнути різкого спаду економіки, – а на те схоже, – зростання цього року навряд чи перевищить 8%. Сповільнення зростання в Китаї підриває ціни на сировину, чим шкодить експортерам Латинської Америки. Якщо додати до цього внутрішні проблеми (Індії, наприклад, світить великий бюджетний дефіцит, зниження довіри і висока інфляція) та пульсуючі наслідки кризи євро (які сильно вдарять по зростанню Східної Європи і Туреччини), цілком можливо припустити, що зростання країн, які розвиваються, сягне близько 5%. Такий показник став би найнижчим за десятиліття, якщо не брати до уваги світовий спад 2009-го.
Якщо й варто чекати приємних несподіванок, то, напевне, від США, однак вони можливі скоріше як результат того, що майбутня реальність перевищить надзвичайно низькі нинішні очікування від найпотужнішої економіки світу, а не різкого зростання американської економіки. Професійні економічні віщуни погоджуються з тим, що 2012-го ВВП Америки підвищиться на 2%, що нижче за мінімальний темп і значно менше, ніж необхідно для скорочення безробіття.
Цей прогноз може виявитися занадто песимістичним. На відміну від Європи, Сполучені Штати пом’якшили політику жорсткої економії завдяки тимчасовому продовженню пільг на податок на прибуток. Борговий тягар населення скоротився, ринок житла демонструє ознаки стабільності, а ринок праці – іскорки життя. Але американські перспективи, як і європейські, затьмарює політична непевність. Пільги на податок на прибуток діятимуть довше всього на два місяці, а це означає, що решта року буде позначена фінансовими перепалками, оскільки влада не зробить нічого, щоб навести порядок у середньостроковому фінансовому безладі США чи вирівняти величезні збільшення податків та обмеження державних видатків, які за чинним законодавством світять у 2012 році. Це рецепт того, як знищити довіру і відлякати інвесторів.
Історія вчить нас, що після фінансових криз наступають роки економічної млявості. Але не всі нинішні страждання виправдані. Немає підстав для такої незрозумілості майбутнього єврозони і фінансового паралічу Америки. Європейцям не потрібно поглиблювати проблеми периферійних економік ще жорсткішою економією. Доречнішим тут буде виваженіший підхід із більшим фінансуванням і великою кількістю структурних реформ. Невмілі політики поклали великий тягар на плечі центробанків, яким тепер доведеться вдаватися до численніших нетрадиційних заході в на кшталт валютного стимулювання (quantitative easing). Це полегшить агонію, але не компенсує помилок політиків. Схоже, що в 2012-му вони пожинатимуть плоди власної інертності.
