В Україні досі нема прозорої і зрозумілої схеми, як чинити з конфіскованими активами агресора. Про це пише МінПром у статті “Інфіковано Лукойлом“.
Ще торік за клопотанням Генеральної прокуратури було накладено арешт на рахунки і приміщення пов’язаної з російським “Лукойлом” компанії “Карпатнафтохім”, а також на 100% корпоративних прав на підприємство вартістю понад 2,3 млрд грн, які нині належать зареєстрованій у Нідерландах компанії Karpaty Chemical B.V. У жовтні ці права були передані в управління державного агентства АРМА. У грудні т. в. о. голови АРМИ Дмитро Жоравович зізнався, що у його відомства нема достатнього інструментарію, щоб ефективно управляти цим активом.
У будь-якому разі відновити роботу “Карпатнафтохіму” в такому форматі, як було раніше, неможливо. Навіть коли настане мирний час. Підприємство занадто глибоко було втягнуте у кооперацію з російським і білоруськими партнерами – від отримання звідти дизпалива (як сировини) до збуту на тамтешні ринки готової продукції. Натомість його зупинка ставить під ризики роботу тих же “Карпатсмол”, Калуського трубного заводу і його торгового дому “Євротрубопласт” (зокрема й у разі, якщо ці підприємства буде повернуто в державу власність України), а також Калуської ТЕЦ, яка пов’язана з “Карпатнафтохімом” технологічними комунікаціями й закупівлею технічної солі. Не кажучи вже про можливе загострення екологічних проблем у регіоні.
Тому, щоб не стріляти собі в ногу, у таких кейсах, як із “Карпатнафтохімом”, доцільно не зволікаючи запроваджувати певну модель на кшталт санації чи зовнішнього управління – щоб і бізнес міг функціонувати, і гроші не витікали до держав-агресорів. На жаль, за більш як рік повномасштабної війни законодавчо таку модель не прописано. Хоч калуський хімічний гігант – не єдиний об’єкт, де її можна було б застосувати.
