Проєкт Ердогаз

Публікації ТЕК Теми дня
Проєкт Ердогаз

Хитрий лис Реджеп Ердоган продовжує стригти дивіденди на російсько-українській війні та міжнародній ізоляції РФ. 19 жовтня президент Туреччини оголосив про досягнення з Москвою домовленості щодо створення на турецькій території потужного газового хабу, звідки ресурс подаватиметься за різними напрямками на європейський ринок. Мова йде до певної міри про альтернативу підірваному «Північному потоку». Але насправді для Ердогана не має аж такого важливого значення – буде чи не буде реалізовано цей проєкт. Для нього хаб – це насамперед приманка, завдяки якій ще кілька років можна буде доїти російський природний газ за невисокою ціною. А це у свою чергу дає істотну конкурентну перевагу турецькій економіці. Особливо на тлі західних економік, які уже вступили в зону супердорогих енергоносіїв.

Чому газовий хаб – це фікція?

Що ми маємо зараз? Із Росії в Туреччину, перетинаючи Чорне море, ведуть дві магістральні газові труби. «Блакитний потік» з актуальною потужністю 16 мільярдів кубометрів на рік запущено ще на початку 2000-х, і він орієнтований у першу чергу на забезпечення внутрішнього турецького ринку. «Південний потік» запрацював у 2020 році. Він удвічі потужніший – 32 мільярди кубометрів річно. І він використовується переважно для експорту російського газу до держав Півдня Європи й Угорщини. Обидві ці транспортні системи сходяться на європейській частині Туреччини в районі міста Люлебургаз. Саме там і пропонує Ердоган влаштувати новий хаб. Але треба розуміти, що наповнити його нічим.

По-перше, чинні нитки обидвох «потоків» у 2021 році працювали майже на 100% своєї потужності. Щоб наростити обсяги транспортування потрібно прокладати нові труби по дну Чорного моря. Технологій для цього нема ні у «Газпрому», ні у турецьких компаній. А залучати європейських підрядників (наприклад, тих, що будували «Північний потік») перешкодять санкції.

По-друге, ініціатива потребує й розширення транспортної інфраструктури для передачі газу з ямальських родовищ до компресорної станції біля Анапи, яка обслуговує «Турецький потік». Зрештою, реконструювати доведеться і саму КС. Власне це найпростіше завдання. З ним росіяни можуть впоратися й самотужки.

По-третє, серйозний хаб потребує наявності у своєму складі підземного сховища газу. ПСГ «Сіліврі» біля Стамбула може прийняти 2,6-2,8 мільярда кубів у свої надра. Цього недостатньо, щоб оперувати великими обсягами газу, зокрема на піках оживання. Тож турецька компанія Botas уже анонсувала плани з розширення об’єму сховища на 2 мільярди кубометрів.

По-четверте, якщо на момент імовірного запуску хабу в роботу Росія й надалі перебуватиме під санкціями, Євросоюз чи США можуть накласти заборону на придбання цього ресурсу. Як через події в Україні, так і через ризик змішування газу з різних джерел і маніпуляцій з його походженням. Інакше кажучи, на ринок може просочитися російський або іранський газ, який Туреччина продаватиме під виглядом азербайджанського, середньоазійського чи близькосхідного ресурсу чи якогось власного бленду. Зрештою, зараз питання стоїть, чи взагалі не зупиниться робота «Турецького потоку», оскільки 29 вересня уряд Нідерландів достроково відкликав експортну ліцензію компанії South Stream Transport B.V., яка є оператором газопроводу і має нідерландську реєстрацію. Компанія подала уже звернення на поновлення ліцензії, але навряд чи отримає позитивну відповідь, оскільки відкликання відбулося у рамках чергового, вересневого, пакету санкцій ЄС проти РФ.

По-п’яте, загальна вартість витрат на створення хабу, навіть у разі подолання усіх технологічних і політичних перешкод, перевищить 10 мільярдів USD (і це за найскромнішими підрахунками). Чи то економіці Росії, яка виснажується війною і санкціями, чи то економіці Туреччини, якій ніяк не вдається вгамувати інфляцію, складно буде назбирати стільки грошей.

Чому Москва й Анкара роздмухують фікцію?

Таким чином, анонсований турецький газовий хаб у значній мірі є фікцією. Але ця фікція потрібна нині двом сторонам – і Москві, й Анкарі. Для Росії тут радше важить пропагандистський ефект. Мовляв, хоч хтось готовий мати з нами справу і підписуватися під спільні грандіозні прожекти. Крім того, треба ж показати публіці, що тотальна втрата «Газпромом» свого одвічного ринку збуту в Європі – це нічого страшного; ось уже й вимальовується заміна.

Натомість в Ердогана наміри набагато практичніші. Він нарешті дочекався моменту, коли може починати диктувати ціну на газ росіянам. У 2022 році Туреччина перетворюється на найбільшого експортера російського газу і найбільшого його транзитера. Ще торік безумовним лідером закупівель була Німеччина, куди пішло більш як 23% від усього трубопровідного експорту «Газпрому». Показник Туреччини 13%, а Білорусі, що стала третьою, – 9%. Зараз надходження до Німеччини звелися до нуля. Оскільки спочатку Польща закрила транзит, заморозивши газпромівські активи в країні, а нещодавно підірвався й «Північний потік». Також від російського газу відмовилася (добровільно чи вимушено) ще низка держав ЄС, чиї обсяги імпорту співмірні з турецькими.

Тож нині у «Газпрому» лишилося лише два напрямки – через Україну і Туреччину. І добові обсяги помпування на них майже зрівнялися. Через українську ГТС у вересні проходило в середньому трохи більше 40 млн кубів газу на добу, через турецьку – трохи менше від цього обсягу. Але турецький транзит суттєво важливіший для Москви, бо від нього залежить енергозабезпечення найбільш лояльних до Кремля держав Європи – Угорщини, Сербії, Греції, Болгарії.

Користаючи зі скрутної ситуації «Газпрому» Анкара уже висловила дві вимоги, в яких їй навряд чи зможуть відмовити. Це 25-відсоткова знижка закупівельної ціни для турецької державної компанії  Botas. І це відтермінування принаймні частини виплат за вже отриманий російський газ і за той, що ще буде спожито взимку. На підтримку обидвох прохань в Ердогана є серйозні аргументи. Чому, наприклад, у Китай «Газпром» продає природний газ за 250-300 USD за тисячу кубометрів, а продажі в Туреччину намагається прив’язувати до європейських цін? Чому Угорщині уже дозволили відтермінувати розрахунки, а застосувати аналогічний підхід до стратегічного турецького покупця ще вагаються?

Зі свого боку Анкара теж начебто готова іти на поступки, які насправді не надто й можна вважати поступками. Про гіпотетичний газовий хаб уже писали вище. Інша буцімто поступка – готовність оплачувати частину придбаного газу в рублях. Хоч для Туреччини це, може, й вигідніше: купувати за слабкі ліри слабкі рублі, а не тверду валюту.

Як може спрацювати газовий козир Ердогана?

За інформацією Bloomberg, Туреччина хотіла б відкласти розрахунки з «Газпромом» аж до 2024 року. За цей час партія Ердогана спробує виграти парламентські вибори у країні, а він втретє стати президентом. Обидві події заплановані на червень 2023-го. Щоб із переобранням не виникло зайвих проблем, чинному президенту варто трохи оживити турецьку економіку. Станом на початок вересня турецька ліра знецінилася відносно долара на 30%, порівняно з торішнім значенням, а дефіцит торгівельного балансу зріс удвічі, перевищивши 11 млрд USD. Додатковим ударом стало скорочення туристичного потоку і з РФ, і з України упродовж цього курортного сезону. Соціологічні опитування показують, що якби опозиція виставила проти Ердогана єдиного кандидата, то чинний президент міг би й програти. З єдиним кандидатом, щоправда, наразі сутужно. Та й сам Реджеп Ердоган ще має трохи часу, щоб виправити становище. Зокрема, за рахунок дешевих енергоносіїв.

Першим важливим елементом повернення довіри є тепла зима. Ердоган уже провістив важкий опалювальний сезон у Європі й запропонував європейцям зимувати у Туреччині, бо тут проблем з обігрівом не буде. Зараз для турецьких домогосподарств кубометр газу коштує майже в 10 разів дешевше, ніж для британських чи навіть грецьких. Але таке можливо тільки завдяки масованим урядовим дотаціям. Торік таку допомогу отримували майже 4 мільйони домогосподарств у Туреччині. Декому компенсували до 80% вартості спожитого ресурсу. Уряд Ердогана витратив на це понад 100 мільярдів лір, що й стало одним із чинників стрімкої інфляції. Повторити дотаційний номер цьогоріч Анкарі буде складно без російських знижок та відтермінувань.

Другий елемент плану – наростити турецький експорт і за рахунок цього поправити торгівельний баланс. Дешеві енергоносії даватимуть турецьким виробникам суттєву конкурентну перевагу. Або ж принаймні допоможуть їм подолати нинішню кризу. Візьмемо до прикладу чорну металургію, яка забезпечує приблизно 30% експортних надходжень країни. У 2021 році Туреччина виплавила рекордні для себе обсяги сталі – 40 млн т. Але за  три квартали поточного року обсяги виробництва в галузі приблизно на 9% відстають від торішнього графіка. До того ж, із 1 жовтня у країні на 50% виросли тарифи на електричну енергію та газ для промислових споживачів. Крім того, серйозних проблем завдають турецьким сталевиробникам російські колеги, які постачають товар на місцевий ринок за демпінговими цінами, адже на більшість інших ринків їх не пускають санкції. За серпень компанії з РФ майже удвічі збільшили у Туреччині продажі гарячекатаного плоского прокату.

Водночас якщо енергоносії для турецьких метккомбінатів подешевшали б бодай на 25%, це допомогло б їм витіснити напівфабрикат російського походження всередині каїни і краще закріпитися на зовнішніх ринках (таких як сталевої арматури у США та ЄС, оцинковки та іншої сталі з покриттям у Європі та ін.). Про повторення рекордних надходжень 2021 року від сталевого експорту Анкарі годі мріяти: четвертий квартал для місцевого ГМК, за оцінками ринкових гравців, може бути навіть складнішим за три попередні. Але з початку 2023 року є очікування більш позитивної динаміки. ЄБРР, скажімо, у вересні істотно переглянув свої прогнози щодо росту економіки Туреччини. Якщо у травні він давав не більше ніж 2% росту ВВП за 2022 рік, то зараз підняв ставку до 4,5% у поточному  році і до 3,5% у наступному.

Але поки тривають перемовини між Botas і «Газпромом», у публічному просторі з великою ймовірністю можна очікувати збільшення проросійської риторики у висловлюваннях турецького офіціозу як стосовно енергетичних, так і політичних питань. Хоч не менш імовірно, що після червня 2023 року тема нового газового хабу буде спущена на гальмах.         

Ярослав Ярош

Новини

23 Грудня 2023

США почали термінові переговори з союзниками про передачу заморожених активів РФ Україні

Загарбники продовжують перешкоджати роботі МАГАТЕ на ЗАЕС

22 Грудня 2023

Порти Великої Одеси обробляють понад 900 вагонів із зерном щодня

Японія зменшила внутрішнє споживання сталі на 3,9%

В Україні за рік підключено понад 1100 нових зелених електростанцій

Румунський виробник сталі збільшує завантаження домни №5

Ворог обстріляв шахту на Донеччині: є загиблі

Уряд продовжив дію пільг на ввезення дронів

Турецькі металурги виробили 30,05 млн тонн сталі

НБУ готує новий механізм врегулювання військових ризиків

У порту Риги запустили регулярний контейнерний потяг 

Ціни на нафту зростають, Brent торгується вище 80 дол/барель

Black Iron оновить пропозицію щодо Шиманівського залізорудного проекту

Єврокомісія відправила в Україну ще 500 електрогенераторів

Санкції зірвали запуск найбільшого у росії заводу з виробництва скрапленого газу

На кордоні з Польщею продовжують стояти майже 4 тисячі вантажівок

ВСІ НОВИНИ ⇢