Берлінський фронтир: врятувати енергетику

Попри дещо фестивальний характер міжнародної конференції Ukraine Recovery Conference (URC2024), яка відбулася 11-12 червня в Берліні, і помітний відсоток утопічних ідей, що там прозвучали, основний напрямок, на якому зосередилися зовнішні донори й українська влада було вибрано правильно. Це порятунок української енергосистеми від колапсу, зміцнення її стійкості – як уже негайно, так і в довготривалій перспективі.

Мінус 9 гігаватт

Міненерго України після берлінських зустрічей повідомило, що наші партнери з G7+  пообіцяли додаткову допомогу енергетичному сектору на суму понад 1 млрд USD. Із них 500 млн USD – це нове фінансування від США, 300 млн євро – кредитна програма від ЄБРР, решта – різні грантові внески.  Крім того, в Києві сподіаються, що до процесу долучиться і приватний капітал, не чекаючи, поки бойові дії в Україні закінчаться. «Маємо вже низку компаній, які готові заходити на український ринок й допоможуть у перспективі побудувати 1 ГВт генеруючих потужностей. Обсяг потенційних інвестицій може скласти 500-700 млн євро, –  припустила перший віце-прем’єр Юлія Свириденко. – Це тільки початок, оскільки Україна потребуватиме більше потужностей генерації. Але це дасть поштовх, щоб збільшувати ці цифри впродовж наступного періоду».

Президент України Володимир Зеленський під час свого виступу на URC2024 зазначив, що внаслідок російського терору в українській енергетиці знищено 9 ГВт генераційних потужностей. Фактично, це половина, зважаючи на те, що пік споживання минулої зими сягав 18 ГВт. «Що таке 9 ГВт? Берлін – це приблизно 2 ГВт потреби, Мюнхен – до 3 ГВт. Ми вже втратили в рази більше генерації, ніж обсяг енергоспоживання великих міст», – навів порівняння Володимир Зеленський. Сама тому, за його словами, у найближчі 3-4 місяці потрібно забезпечити швидке та недороге відновлення усіх енергооб’єктів, які можливо. І західні держави можуть допомоги у цьому аспекті не тільки грошима, а й обладнанням із їхніх електростанцій, виведених із експлуатації. Зокрема тих, що функціонували на територіях держав колишнього соцтабору ще в радянські часи.

За оцінками Київської школи економіки (KSE), станом на травень-2024, український енергосектор зазнав прямих і непрямих збитків внаслідок повномасштабного вторгнення Росії на 56,2 млрд USD, а на його повноцінне відновлення знадобиться 50,5 млрд USD. Нині повністю зруйновано Каховську та Дніпровську ГЕС, Зміївську та Трипільську ТЕС, критичних пошкоджень (понад 80%) зазнали Ладижинська, Бурштинська, Добротвірська, Курахівська, Криворізька та Придніпровська теплові електростанції. Крім того, пошкоджено приблизно половину високовольтних підстанцій передачі електроенергії, руйнування магістральних ЛЕП оцінюється в 2,1 млрд USD. Вагомою втратою для генерації є й окупація росіянами Запорізької АЕС, чий потенціал становить 6 ГВт.

За оцінками директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченка, до початку опалювального сезону критично важливо наростити генераційні потужності бодай на 2,5 ГВт. Це реально, хоча й складно: 2 ГВт – за рахунок відновлення зруйнованої енергетичної інфраструктури, решту – за рахунок закупівлі газотурбінних, газопоршневих і подібних малих електростанцій.  Але ж усі свідомі того, що Росія не припинить знищувати українську енергетику й надалі.

Не броня

Ситуація, можливо, не була б настільки критичною, якби в уряді швидше й відповідальніше поставилися до проблеми фізичного захисту енергетичних об’єктів від атак з повітря. Доручено цю справу було Державному агентству з відновлення та розвитку інфраструктури, однак взялися за неї лише літку 2023 р., коли Кабінет Міністрів виділив перше фінансування. Як стало очевидно сьогодні, виділених коштів та виконаних робіт виявилося недостатньо. І напередодні Берлінської конференції це вилилося у політичний скандал. Бо прем’єр-міністр Денис Шмигаль не погодив відрядження керівника Агентства  Мустафи Найєма на URC2024, натомість зажадав від нього звіту про проведені роботи. Найєм зі свого боку заявив про тиск і подав у відставку. З боку це видається на бажання кожної зі сторін не опинитися крайнім в очах західних партнерів. Бо який сенс вкладати кошти в енергетичне обладнання, коли є високий ризик, що воно буде знищене під час наступного нальоту.  

Судячи зі звіту Держагентства з відновлення інфраструктури (який все ж таки відбувся), станом на червень-2024 завершено 82% будівельних робіт із захисту  розподільчих підстанцій НЕК «Укренерго» від БПЛА та уламків ракет у 14 регіонах. До початку опалювального сезону роботи мають бути завершені повністю, в результаті чого буде захищено 43 критично важливих елементи на електричних підстанціях. В агентстві запевняють, що захисні споруди уже виконують свою функцію й допомогли вберегти дороговартісне обладнання у Харківській, Миколаївській та Одеській областях. Інша річ, що із захистом ІІІ-го рівня, який мав би убезпечити об’єкти від прямих ракетних влучань усе значно гірше. Станом на кінець 2023 р. на ці потреби уряд спрямував лише 8,39 млрд грн, тоді як необхідно у кілька разів більше. Зокрема, щоб захистити 22 ключові підстанції, помістивши їх у спеціальні укриття, потрібно 67,6 млрд грн. Перекрити цей дефіцит за рахунок західної фінансової допомоги – одне з першочергових завдань, яке допоможе стабілізувати енергосистему. Усе решта – це робота на перспективу, коротшу чи довшу.

Мільярди на потім

До прикладу, компанії з-під егіди Міненерго на Берлінській конференції підписали 10 різних меморандумів з іноземними партнерами. Але жоден із них не є у форматі тут і зараз. Наприклад, «Укрнафта» уклала із Siemens Energy та Deutsche Bank меморандуми стосовно комбінованого виробництва електроенергії й тепла на базі газових та парогазових станцій. Компанія «Укргідропроєкт» домовилася з німецьким концерном Voith Hydro спільно працювати над будівництвом нових та відновленням зруйнованих ГЕС в Україні. Goldbeck Solar Investment GmbH задекларувала наміри встановити в Україні 500 МВт сонячних батарей, а Notus Energy Invest Ukraine GmbH – 120 МВт вітрової генерації.

Проте на реалізацію усіх цих намірів потрібен час, який вимірюється роками. І тільки Німецький банку розвитку KfW надав «Укренерго» грант на 15 млн євро, який уже завтра можна буде використати на закупівлю критично важливого обладнання та відновлення високовольтних підстанцій після російських терористичних атак. До речі, за кілька днів до Берлінської конференції «Укренерго» підписала з KfW ще й кредитну угоду з лімітом у 30,4 млн євро на  модернізацію об’єктів “Укренерго” та посилення синхронної роботи української енергосистеми з євросоюзівською ENTSO-E. Це мало б збільшити технічні ліміти перетоків електроенергії в обидвох  напрямках (чи то за імпортом, чи на експорт).

Загалом на URC2024 українська делегація повезла приблизно сотню потенційних інвестиційних проєктів. Майже кожен п’ятий має стосунок саме до енергетики. Найдорожчий із них, якщо брати до уваги приватні ініціативи, підготувала компанія ДТЕК.  У період до кінця  2026 р. вона планує спорудити дві потужні вітрові електростанції у Полтавській (на 650 МВт) і Вінницькій (на 500 МВт) областях. Сумарні витрати на їх побудову оцінюються в 1,6 млрд USD. 80% цієї суми ДТЕК хотіла б покрити за рахунок зовнішнього інвестування. Схожі, але дещо скромніші проєкти виношують й інші бізнеси. Наприклад, турецька група Guris планує побудувати дві ВЕС в Одеській області потужністю понад 500 Мвт й вартістю 1 млрд USD. Група ОККО у дві черги будуватиме вітропарк у Волинській області на 350 Мвт й вартістю 0,5 млрд USD. Підприємці з Тернополя Олександр Кришталовський та Олександр Поважний готові закладати вітрові станції в районі Радивилова (200 МВт) і Бродів (100 МВт). Очікуваний бюджет будівництва 450-500 млн USD.

Паралельно ж із підтримкою таких масштабних проєктів українському урядові варто було б поміркувати над стимулами для розвитку сотень і тисяч об’єктів малої генерації, які могли б задовільняти потреби  локальних населених пунктів чи навіть окремих підприємств або господарств. Це не захмарні і доволі швидкі інвестиції, кумулятивний ефект від яких також згладжуватиме дефіцит електроенергії на ринку. Ну, і бодай кілька додаткових систем Patriot, щоб закрити небо над найбільш важливими і вразливими енергетичними об’єктами, були б дуже доречними.

Ярослав Ярош