С.Клименко: Ливарники спроможні збільшити обсяги виробництва в декілька разів

З початком великої війни вітчизняні підприємства ливарної галузі суттєво скоротили обсяги виробництва продукції. Наскільки сьогодні завантажені заводи, що найбільше перешкоджає їх діяльності, потенціал виробництва галузі а також про те, чому про відновлення України потрібно думати вже зараз в інтерв’ю МінПрому розповів віце-президент Асоціації ливарників України Степан Клименко.

Як в цілому війна вплинула на ливарну галузь?

Як і на всю промисловість, з великими важкими наслідками, тому що лише біля 70% потужностей на сьогоднішній день не задіяні. З різних причин – є потужності, які залишились на тимчасово окупованих територіях, у деяких підприємств пошкоджено обладнання внаслідок бойових дій, частина виробництв була вимушена релокуватись до більш безпечних регіонів. Загалом в нас з 3 млн тонн ливарних потужностей на рік станом на довоєнний час на сьогодні залишилось близько 1,5-1,8 млн тонн.

Чи відчувають сьогодні підприємства дефіцит електроенергії?

Так, звичайно відчувають. Але крім дефіциту є також питання ціни електроенергії, яка і так іноді робила продукцію підприємств неконкурентоспроможною, тому що її частка в собівартості дуже велика. Допускати таке підвищення це самому робити собі гірше. Навіть при забезпеченні Збройних сил продукцією та виробами теж є свої критерії оцінки і за рахунок підвищення цін на газ, на електроенергію, на інші складові вони роблять продукцію неконкурентоспроможного за ціновим фактором.

Українській уряд запровадив норму, згідно якої підприємства які імпортують 80% від свого споживання електроенергії не підпадатимуть під графіки відключень.

Це лягає тягарем на підприємства і знову ж таки ускладнює роботу, яка і так на сьогоднішній день за відсутності спеціалістів і так складна. Якщо раніше не було замовлень, то сьогодні навпаки – замовлення є, але їх немає ким робити.

Наскільки гостро сьогодні відчувається брак працівників?

Сьогодні не та ситуація, що можна поставити дитину п’ятнадцяти років за простий станок, який колись був там в часи Другої світової війни. З одного боку зараз все обладнання набагато більш складне, воно має великий відсоток електроніки і людей треба навчати цим користуватись. З іншого боку у ливарній галузі ківш містить 5-7 тонн металу температурою понад півтори тисячі градусів, і його потрібно повернути, його потрібно перетранспортувати. Це не може зробити підліток або жінка, потрібні міцні чоловічі руки.

До галузі потрібна бути особлива увага. Сьогодні, як ніколи, ливарна галузь має дуже велике значення для обороноздатності держави і для післявоєнного відновлення. Забезпечення спецзасобами Збройних сил, це все ливарники роблять. І якщо її не буде, треба все купувати і ми станемо більш залежними від зовнішніх факторів та партнерів.

Щодо післявоєнного відновлення, то саме ливарна галузь може закрити проблеми нестачі певної номенклатури металургійної продукції. В невеликих об’ємах ливарні мають можливість виготовляти продукцію, яка необхідна для дорожнього будівництва, машинобудування, сільськогосподарської техніки, енергетики.

Нещодавно у Верховній Раді Раді зареєстрували законопроект про економічне бронювання. Як Ви оцінюєте ці пропозиції, чи допоможе їх запровадження вирішити кадрову проблему на підприємствах?

Для ливарників це складна ситуація, для металургів теоретично це можливо, там зовсім інші обсяги, там набагато більше нулів в цифрах за об’ємами випуску продукції переводяться на гроші. А ливарники копійку до копійки зводять, аби вижити і заплатити людям хоч якусь заробітну платню і сплачувати за працівника додаткові 20 тисяч військового збору ми неспроможні.

Я розумію, що це не від гарного життя. Потрібні шалені гроші на закупку всієї продукції в наших партнерів. Але ми могли б десь в чомусь і в себе виробляти. І ці гроші залишились би в державі і були б створені і забезпечені робочі місця. І ця продукція була би в нас на передовій, у Збройних силах і були відрахування також до бюджету.

Яке зараз співвідношення продукції між внутрішнім та зовнішнім ринком?

Проблема почалася ще на початку двохтисячних років, коли були загублені внутрішні ринки збуту. І ливарники почали працювати в здебільшого на зовнішній ринок. І вже тоді експорт досягав 70% і фактично ми стали експортозалежними. На сьогоднішній день в результаті російської агресії збільшився імпорт, тому що не стало підприємств, які повинні були забезпечувати нашу промисловість. Але найгірше, що зовсім відпустили ринок, почали просто закуповувати більше за кордоном, а ця імпортозалежність, звісно, губить нашого виробника.

Проблема в тому, що потрібно вже сьогодні займатися завтрашнім днем і думати про відновлення нашої держави. Для цього ми повинні зрозуміти, скільки побудувати шляхів, зокрема залізничних, скільки потрібно модернізувати рухомого складу. На один вагонокомплект йде більше 6 тонн литва, залізничний парк зношений на 70 і більше відсотків, тобто все потребує заміни. І це наш внутрішній ринок і це все ми можемо зробити своїми підприємствами. Раніше Укрзалізниця споживала до 250 тис тонн литва на рік, ремонт та будівництво автомобільних шляхів –  біля 85 тис тонн литва на рік, сільськогосподарський сектор враховуючи с/г машинобудування – біля 500 тис тонн на рік. Це все ті показники, які можуть розвинути нашу економіку і дати робочі місця і роботу нашим підприємствам.

Звісно, що на відновлення надходитиме допомога наших країн партнерів, але це будуть товарні кредити. І ми таким чином будемо в себе значить відтворювати безробіття і дефіцит бюджету і фінансувати розвиток економік інших держав і створювати там робочі місця. Для того, щоб це не сталося повинна бути продумана державна політика, повинно за те відповідати профільне міністерство Мінстратегпром.

Як на галузь вплинув закон про локалізацію, який зобов’язує виробляти частину обладнання на вітчизняних підприємствах?

Це рух в дуже правильному напрямку з метою, щоби підприємства виготовляли продукцію в першу чергу для власних потреб і для імпортозаміщення. Це стимулює і роботу і розвиток нашої промисловості, і в тому числи і ливарної галузі. Всі закони, які спрямовані на покращення ситуації в промисловості підтримуються и приймаються промисловцями.

На Вашу думку, повинна бути створена програма державного відновлення, яка б максимально залучала вітчизняної вітчизняні підприємства?

Обов’язково. Ті підприємства, які працюють на території України, повинні працювати в правовому полі держави, працювати на зміцнення обороноздатності, на забезпечення потреб держави. Але це не значить, що потрібно втручатись в їх господарську діяльність. Потрібно зробити державну програму і показати ті напрямки і покажіть той потяг, який буде розвивати промисловість. А промисловці, підприємці, керівники, власники вони самі розберуться в своїй господарській діяльності. Ви виробіть правила поведінки на території України і не важливо це державне підприємство чи приватне, чи з іноземними інвестиціями. В першу чергу підприємство, яке знаходиться на території України, повинно працювати і жити по законам України.

На тих потужностях, що в нас є ми могли б збільшити обсяги виробництва в декілька разів, якби не було такого бюрократичного, незрозумілого на сьогоднішній час протистояння. Навіть, я скажу, незрозумілої бюрократії. Наприклад, те що необхідно для спецвиробів, які сьогодні нагально потрібні і їх не вистачає.

Який Ваш прогноз виробництва підприємств ливарній галузі на цей рік?

Цього року обсяги виробництва у ливарній галузі збільшаться. По-перше, за рахунок зростання виробництва спецвиробів для підвищення обороноздатності нашої держави. Вони ростуть завдяки ініціативі власників та керівників підприємств і вже проходять необхідні бюрократичні етапи.

Наступний напрямок це сільське господарство. Працює багато підприємств, які виробляють литво для забезпечення потреб сільгоспвиробників. І також сьогодні в нас, як би не було, працює машинобудування. Вони не такі великі та могутні, як раніше, але виробляють чимало продукції. яка потребує також литва. Крім того, багато наших ливарних підприємств, які зарекомендували себе з хорошої точки зору для іноземних замовників, не зважаючи на складну ситуацію і на ті ризики, які на сьогодні виникають, наприклад, складна логістика, продовжують спілкуватися і замовляють у нас литво.

Через це ми очікуємо збільшення. Прогнозувати важко, але сподіваємось, що цього року виробимо 380-400 тис тонн литва. Обсяги не дуже великі, враховуючи той факт, що колись в нас було й більше мільйона тонн, наприклад, до війни 550-650 тис тонн, але у порівнянні з минулорічними 300 тис тонн матимемо зростання.

Василь Январьов