О.Каленков: ГМК України – виклики і перспективи

Українські металурги поступово збільшують завантаження виробничих потужностей і за результатами цього року планують збільшити виплавку сталі на 1 млн тонн. Позитивно на галузь вплинуло зняття блокади чорноморських портів, але проблем однаково вистачає. Одна з головних – здорожчання електроенергії для підприємств. Про це та багато іншого в інтерв’ю МінПрому розповів президент Об’єднання підприємств “Укрметалургпром” Олександр Каленков.

Олександр Федорович, як Ви оцінюєте виробничі результати першого півріччя ?

У порівнянні з першим півріччям 2023 року обсяги виплавки сталі на металургійних комбінатах зросли на 37%. Щодо гірничовидобувних підприємств, то вони збільшили виробництво продукції приблизно наполовину. Це зростання відбулось завдяки тому, що наші підприємства роблять все можливе для скорочення собівартості, щоб зробити продукцію більш конкурентоспроможною на світовому ринку. Також важливим фактором, який дозволив збільшити обсяги виробництва та експорту продукції, стало відкриття чорноморських портів, хоча ставки фрахту ще залишаються високими – на початку року вони перевищували довоєнні удвічі. 

За даними Укрметалургпрому в січні-травні в Україні спостерігалось скорочення ємності внутрішнього ринку сталі. Як, на Вашу думку, необхідно його стимулювати в сьогоднішніх умовах?

Так, дійсно в нас є спад, але він досить незначний, на декілька відсотків. Водночас збільшується частка імпорту, що пов’язано, передусім, з тим, що після втрати Маріуполя ми втратили низку номенклатури продукції, яка зараз в Україні просто не виробляється. Треба за цим стежити, тому що імпортується, в тому числі, металургійна продукція, яку ми випускаємо самі, а також з інших країн, зокрема, з Китаю та Туреччини. І, більше того, завозиться продукція, яка вироблена з російських напівфабрикатів. Це велика проблема, і ми працюємо активно з парламентським комітетом з питань економічної політики, з Мінекономіки та Мінфіном для того, щоб це припинити.

Щодо стимулювання, наша галузь задіяна й у виробництві фортифікаційних споруд, і в постачанні сталі для військово-промислового комплексу, і у відновленні зруйнованого. Але головне в питанні збільшення споживання сталі – це інвестиції, а вони зараз в нашій країні, на жаль, дуже обмежені. Механізмів страхування воєнних ризиків в нас сьогодні фактично немає і, крім того, для їх ефективної роботи  потрібен дуже великий страховий фонд. Але ми всі чекаємо, що коли дійде до справжнього відновлення, споживання металу в Україні збільшиться у рази – так, вже у І півріччі поточного року, ємність внутрішнього ринку металопрокату збільшилася на 7,7% відносно аналогічного періоду 2023 р., і, сподіваюсь, така тенденція буде спостерігатися надалі.

Українські меткомбінати збільшують обсяги експорту своєї продукції. На яких ринках ми посилюємо свою присутність і чи є потенціал для подальшого зростання?

В першу чергу, на ринках країн Європейського союзу. Якщо до початку широкомасштабного вторгнення обсяг нашого експорту до країн ЄС складав, в середньому, близько третини виробленої продукції, то сьогодні це до 80%. Це пов’язане з тим, що логістика як залізнична, так і морська націлена у західному напрямку, а також тим, що ЄС лібералізував торговельну політику відносно української продукції і, звісно, ми цим скористались. Також відбувається збільшення відвантажень до країн Африки та Південної Америки.

Щодо потенціалу подальшого зростання – він є, зараз завантаження потужностей знаходиться на рівні 48,7%. Є можливість виробляти більше, але це гальмується через часто не прогнозовану та коректну державну політику. Зокрема, вартість залізничних тарифів зараз перевищила довоєнний рівень, навіть якщо рахувати в доларах. Постійно зростає вартість електроенергії, тим більш нещодавно було прийнято абсолютно необґрунтоване рішення щодо змін пропорцій імпорту для підприємств, які мають бажання безперервно отримувати електроенергію.

Наскільки збільшило вартість електроенергії для підприємств рішення уряду про збільшення норми імпорту до 80% ?

Почати треба з того, що в нас безперервний цикл виробництва, тому ми не можемо вимикати, а потім вмикати обладнання металургійних підприємств. Такі відключення призведуть до колосальних економічних втрат, і потім треба буде вкладати десятки мільйонів доларів, щоб перезапустити виробництво. Крім того, це призведе то технологічних аварій та екологічних катастроф. По-іншому ми просто не можемо існувати – нам або треба зупиняти підприємства з усіма негативними наслідками, зокрема й для економіки країни, або отримувати електроенергію та працювати.

Але при цьому Міненерго, Укренерго та всі інші, хто ініціював запровадження цієї норми, вирішили зіграти на цьому – якщо підприємство бажає отримувати безперервні поставки електроенергії, йому потрібно збільшити частку імпортної електроенергії. І вона дорожчає, оскільки треба платити за перетин при імпорті електроенергії. Крім того, виник ажіотажний попит у країнах, що межують з Україною. Як наслідок зростання вартості електроенергії у нас на 10%.

Врешті-решт, це тиск на собівартість, ще один фактор, який робить нашу продукцію неконкурентоздатною. Треба враховувати те, що металургійні підприємства останні 2,5 роки мають величезні збитки. У 2022 році підприємства були завантажені в окремі місяці на 10-15%, але вони все одно працювали, сплачували заробітну плату. Тому збитки на деяких підприємствах – десятки мільярдів гривень щороку. Враховуючи, що зараз обмежені можливості у залученні кредитних коштів, підприємства можуть реально опинитись на межі зупинки.

А нещодавно з’явилась ще ініціатива обʼєднати тарифи на розподіл 1 та 2 класів промислових споживачів електроенергії…

Ця новина взагалі шокувала всіх – і хіміків, і виробників цементу та будівельних матеріалів, і багатьох інших. Розділ споживачів електроенергії на різні класи існує в Європі та інших розвинених країнах. Часто там існує по три класи споживачів, а в деяких країнах навіть більше. В Україні лише два. Чому існує це розділення? Тому що набагато дешевше і вигідніше продавати електроенергію вищої напруги – не потрібно витрачати кошти на додаткове обладнання, на зменшення напруги і, до речі, нести при цьому зменшенні зайві втрати електрики.

Бажання зрівняти класи є просто намаганням зняти ще більше грошей з промисловості. Для гірничо-металургійного комплексу це додаткові витрати 3 млрд грн на рік, для всієї промисловості загалом – 5-6 млрд грн. Наслідком цього буде скорочення обсягів виробництва та експорту, втрата робочих місць, зменшення відрахувань до державного бюджету і, відповідно, неможливість продовження допомоги Збройним Силам України.

Днями голова Укрзалізниці повідомив про плани компанії “гармонізувати” тарифи, що дасть їй можливість зібрати додаткові 3-4 млрд грн. Чи необхідно це проводити сьогодні і яке бачення у металургів щодо тарифної політики?

Існуючі на сьогодні тарифні класи є недосконалими. Ми виступаємо за те, щоб залізничний тариф був економічно обґрунтованим з розумінням того, що для перевезення різних вантажів собівартість не є однаковою.

Одна справа, коли вантажі відправляються ритмічно, навіть кожну добу, в одному або у двох різних напрямках і цілими ешелонами. І інша річ, коли збирається від одного елеватора чи піщаного кар’єру до іншого по три-п’ять вагонів, їх везуть на сортувальні станції, а потім вже до споживачів. І функціонування всього цього господарства – сортувальних станцій, відповідних депо і так далі, не можна розмазувати по всьому ринку. За це мають платити ті, хто отримують вигоду від цього.

Великі перевізники промислових вантажів, які возять стабільно щодоби, щосезону в кількох напрямках, повинні мати реальну собівартість, а не середню температуру по палаті. Тоді всі побачать, що собівартість перевезення залізної руди, наприклад, від підприємства до західного переходу чи до порту на в рази нижча, ніж перевезення вагону з піском від кар’єру на до якогось суміжного об’єкту.

У європейських країнах, що не сегментують споживачів на класи, на постійні перевезення в декількох напрямках цілими маршрутами йдуть знижки. Іноді ці знижки дуже значні. Тому заяви про те, що Укрзалізниці все одно що перевозити – тону руди, вугілля чи зерна – економічно необґрунтовані. Це, знову ж таки, свідчить про те, що вкотре хочуть субсидувати інші перевезення за рахунок промисловості.  

Наскільки гостро стоїть проблема дефіциту робітників на підприємствах? Яка, на Вашу думку, має бути ідеальна схема бронювання співробітників і як Ви ставитеся до запропонованих планів з економічного бронювання?

Сьогодні на підприємствах ГМК, які всі є стратегічними для української економіки, заброньовано до 50% трудового колективу. Призвано до війська понад 20 тисяч працівників, це 15% у середньому від усіх зайнятих. Закрити вакансії дуже важко, тому що чимало чоловіків не хочуть реєструватися, ховаються і влаштовуються на роботу по різним дрібним майстерням, ресторанам і кафе, не надаючи своїх даних і перебуваючи поза моніторингом ТЦК. А на великому підприємстві нашої галузі є велика вірогідність, що видадуть повістку на наступний день після влаштування на роботу. У цьому є абсолютна несправедливість. Це призводить до того, що нам не вистачатиме працівників й надалі, а забирають, найчастіше, важливих спеціалістів.

Щодо економічного бронювання, зараз називають різні цензи, зокрема, 35 тис. грн. У нас завжди були зарплати вищі, ніж у середньому по промисловості, і ніж в середньому по країні, але загалом нижчі 35 тис. грн. Специфіка полягає в тому, що на підприємстві працюють різні люди з різною кваліфікацією. Для того, щоб працювала людина, у якої зарплата вища за 35 тис. грн, також працюють ще десятки людей підтримуючого персоналу, у яких кваліфікація і, відповідно, зарплата менші. Але якщо цих людей мобілізують, то робітник з зарплатою в 35 тис. грн просто не зможе працювати.

Якщо рахувати економічну ефективність на одного працівника, це треба робити не тільки по зарплаті та сплаченим з неї податкам, а ще дивитися на ситуацію глобально. Але я, якщо чесно, не думаю, що ці новації пройдуть – вони дуже погано сприймаються суспільством з етичної точки зору, як такий собі відкуп від армії.

Якою має бути державна політика щодо підприємств металургії в умовах довгої війни?

До промисловості має застосовуватись однакова політика, заснована на тому, що працюючі підприємства дають можливість функціонувати всій економіці країни. Тим більше такі ємні галузі, до складу яких входить багато інших підгалузей. Завдяки кожному нашому підприємству мають можливість працювати сотні, а то й тисячі суміжників, які постачають усі можливі комплектуючі, матеріали тощо. ГМК дуже зав’язаний на логістиці – величезний обсяг вантажів Укрзалізниці, перевалка в портах, це також наші підприємства оплачують. Ось цей мультиплікаційний ефект повинен враховуватися, і тому все має бути зроблено для того, щоб промисловість продовжувала працювати.

На це повинна бути спрямована державна політика. Треба працювати над тим, щоб собівартість не зростала для підприємств. І треба доносити цю позицію до наших урядовців. Сьогодні ми всі знаходимось в одному човні.

Який Ваш прогноз виробництва сталі у цьому році?

Нагадаю, що у минулому році завантаження потужностей у нас було на рівні 39,1%, а зараз, як я вже казав, майже половина. Беручи до уваги постійні обстріли виробничої інфраструктури російськими терористами, можна припустити, що у 2024 році виплавка сталі перевищить 7,2 млн тон.

Василь Январьов