Чигиринський фантом

Несподівані порухи «Енергоатому» у бік будівництва Чигиринської АЕС наштовхнулися на шквал критики з боку експертів та частини політиків. Ці наміри назвали і рецидивом совкової гігантоманії, і ширмою для списування коштів, і відірваною від реальності ініціативою. Усе, мабуть, небезпідставно. Проте «Енергоатом» витягнув старі конспекти Чигиринської АЕС не тільки за власною ініціативою, а й за наполегливими проханнями американських партнерів.

Блоків, як грибів

Зараз уже призабувся останній довоєнний візит до США президента України Володимира Зеленського у серпні 2021 р. Головним результатом цього візиту українська влада подавала підписання меморандуму між НАЕК «Енергоатом» та американською компанія Westinghouse Еlectric, у якому йшлося про будівництво в Україні 5 атомних енергоблоків моделі AP1000 потужністю 1,1 ГВт кожен. Пізніше виявилося, що мова йде навіть не про 5, а про цілих 9 таких блоків. У квітні 2024-го на території Хмельницької атомної електростанції за присутності посла США в Україні Брівджит Брінк було урочисто закладено перший куб бетону в будівництво першого AP1000. Але ж потрібно прилаштувати десь ще 8 його співбратів.

AP1000 – відносно нова розробка від Westinghouse. Лише цьогоріч компанія запустила другий реактор цього типу у США на базі АЕС Vogtle (штат Джорджия). Ще чотири  AP1000 експлуатуються в Китаї. І поки що це все. Є попередні домовленості з Болгарією та Індією, більш розпливчасті – з іншими країнами. Тому нові акціонери Westinghouse Еlectric (а з 2023 р. це канадські компанії Brookfield  і Cameco) прагнуть швидшого комерційного успіху від проєкту AP1000, у який вкладено стільки часу і грошей. Тим більше, що Cameco – ще й один із найбільших видобувників урану у світі, тож і про майбутній збут сировини треба подбати.

Відповідно до меморандуму 2021 р. будівництво 5 енергоблоків AP1000 мало б загалом коштувати 30 млрд дол, тобто приблизно 6 млрд дол за одиницю. Хоч на АЕС Vogtle, за оцінкам американських експертів, обійшлися фінально навіть дорожче, бо кілька разів довелося корегувати кошторис у бік збільшення. Для українського державного бюджету зараз ні 30, ні 6 млрд дол – це непідйомні суми. Брати ще один міжнародний кредит уряд не хоче, а самому «Енергоатому» без урядових гарантій – навряд чи дадуть. Тому в міністерстві енергетики акуратно зондують грунт під формат приватної атомної енергетики в Україні.

З іншого боку і відмовлятися від меморандуму 2021 р. офіційний Київ не хоче. Бо це й удар по престижу, і додаткова тріщина у стосунках із західними партнерами. Хоч між 2021 і 2024 роками лежить прірва, якщо ми говоримо про стан справ в енергосекторі. Зрештою, меморандум – це ще не контракт, а війна – це форс-мажор. Підстави говорити з Westinghouse про зміну параметрів співпраці є. Але Енергоатом» поки що тягне час, демонструючи паперову підготовку до майбутнього будівництва. А поки бюрократичні коліщата крутяться, може, щось з’ясується і з грошима.

Зокрема, компанія уже зробила техніко-економічне обгрунтування побудови нових енергоблоків № 5 і 6 на Хмельницькій АЕС з реакторною установкою АР1000. Тепер це ТЕО передано на державну будівельну експертизу, яка має бути завершена до 31 грудня 2024 р. Одночасно «Енергоатом» замовив геодезичні роботи, які мали б передувати  будівництву енергоблоків № 4 і 5 на Південно-Українській АЕС. Їхній термін – до 31 жовтня 2024. Після цього можна також буде переходити до підготовки ТЕО. Нарешті, у серпні поточного року Чигиринська міська рада погодилися передати «Енергоатому» більш як 38 гектарів земель на місці, де ще в радянські часи починали будувати Чигиринську атомну електростанцію.

Нетішин. Ставка на 5

З усього цього найбільш реальні обриси має поки що проєкт на Хмельницькій АЕС. Тому розглянемо його дещо докладніше.  Отже, зараз на Хмельницькій АЕС працює два блоки радянської моделі ВВЭР-1000 (правонаступником цих технологій є концерн «Росатом» із РФ). Ще під два такі ж реактори (блоки № 3 і 4) підготували будівельні майданчики у 80-х роках ХХ ст. Ступінь готовності першого з них оцінюється у 75%, другого – у 28%. До 2014 р. Україна і Росія вели тривалі переговори щодо завершення будівництва. Але зараз ці котловани просто крадуть місце. Бо встановлювати  ВВЭР-1000 уже ніхто не буде. А для АР1000 за конфігурацією вони не годяться. Тому тепер на Хмельницькій АЕС будуватимуться блоки 5 і 6 на цілковито нових майданчиках.

Наприкінці грудня 2023-го  «Енергоатом» закупив у Westinghouse Electric Company перше обладнання для енергоблоку №5. Вартість контракту –  437,5 млн дол, з яких 350 млн дол – саме устаткування, решта – послуги. Очевидно, йдеться про комплект, який Westinghouse уже виготовив, але так і не встановив. Воно кілька років зберігалося на складах у Південній Кароліні. Ще у 2021 р. американці показували його голові «Енергоатому» Петрові Котіну. Тепер ось продали. Закупівля вже готового обладнання для реакторного острова може і здешевити сам проєкт, і пришвидшити час будівництва блоку №5 на Хмельницькій АЕС. Інша річ, наскільки Київ може бути впевнений у його безпечності.

Але принаймні, коли йдеться про 5-й блок ХАЕС, то  ризики тут супроводжуються й потенційними комерційними вигодами. Зокрема, терміни будівництва й введення в експлуатацію можна втиснути у 3-4 роки. Здобувши додатковий 1 гігаватт потужності для національної енергетичної системи. Це приблизно 5% (а може, й дещо більше) від її нинішньої генераційної здатності. Крім того, Хмельницька АЕС найбільш інфраструктурно готова до розширення. Вона може як живити українських споживачів, так і напряму постачати електроенергію на ринки ЄС. Для цього між українським Нетішиним і польським Ряшевом прокладено нову ЛЕП на 440 кВ. Один із бізнес-планів побудови на хмельницькій станції нових атомних блоків передбачав, що вони будуть виділені в окрему структурну одиницю, яка працюватиме суто на експорт. Можливо, цей план ще не втратив актуальності.

З огляду на всі ці «за» і «проти» розширення потужностей Хмельницької АЕС є виправданим кроком. Але далі завдання стануть ще складнішими, а їхня доцільність сумнівнішою. Навіть із блоком №6 на ХАЕС можуть виникнути додаткові труднощі через обмеженість земельної ділянки і водних запасів поблизу. А з проєктом Чигиринської АЕС і поготів. Єдине, що в ньому хороше – це місце.

Орбіта. Планета Зеро

Майданчик під будівництво нової атомної станції було обрано в СРСР ще на початку 80-х років минулого століття на березі Кременчуцького водосховища, яке мало забезпечувати потенційно потужну АЕС, на 4000 МВт, достатньою кількістю води. Крім того, станцію задумали на порівняно близькій відстані від великих промислових вузлів України – Кременчука, Дніпра, Кривого Рогу, щоб оптимізувати логістику розподілу енергопотоків. Однак аварія на Чорнобильській АЕС поставила хрест на цьому проєкті. Зараз на цьому місці (яке в «Енергоатомі» все ще пафосно називають містом Орбіта) залишилося лише кілька закинутих фундаментів і кілька багатоповерхівок для персоналу та погана дорога до ближнього села Вітове Чигиринського р-ну Черкаської обл.

Тобто на відміну від Хмельницької АЕС, де американські модулі інтегрують в існуючу інфраструктуру, під Чигирином усе доведеться зводити з нуля. А тому постає логічне питання: чи потрібно? За два з половиною роки повномасштабної війни Україна внаслідок російських ракетних атак втратила, згідно з найбільш поширеною оцінкою фахівців, приблизно 70% своїх потужностей з генерації, які сумарно становили 51 ГВт. Частину незворотньо, але більшість усе ж підлягає відновленню. Окремі потужності (зокрема, Запорізька АЕС) захоплені нині росіянами. З іншого боку, споживання електроенергії теж істотно скоротилося: у промисловості – майже у 2 рази, для потреб населення – більш як на 20%. За оцінками Національного банку, до кінця 2024 р. й упродовж 2025-го, дефіцит електроенергії становитиме в середньому 5-7% від потреби, але в пікові періоди чи в гостродефіцитних регіонах може сягати й 25-30%.

Тому стратегія на найближчі роки мала б зводитися не до відновлення усієї генерації в довоєнноому масштабі, а до відновлення тих сегментів, де це можна зробити швидше, і де надійніше. Атомне енергетика не зовсім підпадає під перший критерій, але точно підпадає під другий. АЕС – це об’єкти, які найкраще захищені від російських повітряних атак. До 2022 р. вони вже генерували понад 50% енергії в Україні. І значною мірою завдячуючи їм, держава пережила два опалювальні сезони без катастрофічних блекаутів.

Проте будівництво блоків-тисячників АЕС – це інвестиції, розраховані на довгу перспективу. І доки ми не розуміємо, яким буде енергобаланс України після завершення війни (а зараз ми цього не можемо прогнозувати з об’єктивних причин), братися за побудову нової АЕС – це намарно дратувати суспільство і давати надії інвесторам, які, можливо, не будуть виконані. Зрештою, у портфелі компанії Westinghouse є й розробка, яка була менше цікаві Україні у 2021-му, але може видатися більш доречною у 2024-му. Мова йде про малі атомні модулів на 300 МВт  під назвою АР300. По суті, це мінімалістична копія АР1000. З огляду на нижчу ціну, більшу маневреність та коротші терміни запуску їх варто розглядати як непогане доповнення до розбудови Хмельницької АЕС, Нюанс лише в тому, що американська компанія виготовила поки що тільки експериментальну установку  АР300. У промисловому користуванні її ще ніхто не пробував.   

Ярослав Ярош