Закон про промислове забруднення – бомба сповільненої дії під українськими заводами

Закон про промислове забруднення – бомба сповільненої дії для української промисловості. Таку думку висловив Дмитро Олійник, голова Ради Федерації роботодавців України (ФРУ).

16 липня поточного року ВР прийняла в цілому законопроєкт №11355 «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення». Він має забезпечить виконання євроінтеграційних зобов’язань України в частині імплементації Директиви 2010/75/ЄС та переходу на інтегрований дозвіл і нормативи викидів відповідно до НДТМ (найкращі доступні технології).

Закон, зауважує Дмитро Олійник, міг би бути стовідсотково підтриманий бізнесом та місцевими громадами. Проте для екологічної модернізації української промисловості нардепи передбачили набагато менше часу, ніж є навіть у ЄС. Йдеться передусім про ч. 5 ст. 29 нового закону, згідно з якою оператори установок, що мають намір вивести установку з експлуатації, можуть це зробити у строк, який не може перевищувати 10 років з дня набрання чинності цим законом.

Таким чином, підкреслює голова Ради ФРУ, фактично наразі бізнесу в умовах війни, загальної невизначеності та відсутності фінансування пропонують взяти зобов’язання за 10 років повністю перебудувати підприємства або їх закрити.

«При цьому, крім гасел та рамкових норм, законопроєкт взагалі не має жодної конкретики. Неясно, де, на яких умовах та коли український бізнес зможе отримати доступ до фінансування – наприклад, у формі кредитування, держпідтримки чи грантів, необхідних для будівництва нових сучасних потужностей», – зазначає Дмитро Олійник.

Він додає, що неясно, як вести це будівництво під час воєнних дій, дефіциту електроенергії та її високої вартості, а також безпекових ризиків для виробничих майданчиків.

Дмитро Олійник нагадує, що пройшло більш як 14 років, відколи почала діяти відповідна директива ЄС, і в Європі досі є установки, які отримують відступи та продовжують працювати за застарілими нормативами викидів (не НДТМ). Водночас європейські промисловці отримують підтримку держави та пільгове фінансування для масштабної модернізації.

Великі бізнес-асоціації, зазначає він, неодноразово звертались до екологічного комітету ВР із проханням збільшити строк такого спецдозволу хоча б до 15 років, проте безрезультатно. У підсумку замість консенсусу отримали «цвях в домовину» для значної кількості великих промпідприємств (коксохімічні заводи, машинобудування, енергетика, цементна та хімічна промисловість), які опинились під прямим ударом тотального закриття вже за 10 років. Більшість з них знаходиться на сході та у центрі України, на прифронтових територіях.

Замість того, аби сфокусуватися на підтримці української промисловості, створенні та збереженні робочих місць в Україні, резюмує Дмитро Олійник, екологічний комітет та ті, хто підтримав цей законопроєкт при голосуванні, підклали бомбу сповільненої дії. Законодавці фактично поставили у невизначеність велику кількість місцевих громад, для яких велика промисловість часто виступає містоутворювальною.