ВЕС і СЕС: перерваний прогрес

У 2015 році станції, що використовують відновлювані джерела енергії, – а це в основній масі вітрові й сонячні електростанції – виробляли лише 1% від усієї електрики в Україні. У 2021-му їхня частка становила уже 8%. Торік вона потенційно могла б дістатися й до 10-відсоткової планки, якби не війна. За оцінками Української вітроенергетичної асоціації, станом на листопад-2022 80% потужностей українських ВЕС і 30% СЕС окуповано та/або частково знищені. Позитивна новина в тому, що саме такі об’єкти можуть найшвидше відновлюватися.

Вітер на лінії фронту

 Українська влада щодо цього, можливо, навіть занадто оптимістична. «Наша мета – зосередитися на збільшенні відновлюваної та атомної генерації. До 2030 року ми додамо ще 2 ГВт атомної генерації. Відновлювана енергетика становитиме близько 30%», – заявив у січні міністр енергетики України Герман Галущенко на зустрічі з віцепрезидентом Єврокомісії Франсом Тімермансом. Дещо раніше експерт Міненерго з питань ВДЕ Владислав Максаков озвучував дещо скромнішу мету: подвоїти до 2030 р. виробництво електричної енергії з відновлювальних джерел, довівши її частку в енергобалансі до 25%. А для цього необхідне додаткове відкриття потужностей СЕС і ВЕС у межах 9-10 ГВт, що у свою чергу вимагатиме до 10 млрд USD інвестицій.

Станом на кінець 2021 року встановлена ​​потужність станцій на відновлюваних джерелах (ВДЕ) становила 9,7 ГВт, з яких 78,6% припадало на сонячні, 17,3% – на вітрові та лише 4,1% – на всі решта. Однак незважаючи на те, що за встановленими потужностями СЕС майже у 5 разів переважають ВЕС, різниця у виробництві електроенергії між ними зовсім не така разюча. У 2021 р., наприклад, сонячні згенерували тільки удвічі більше кВт/год, ніж вітрові – 7 670 млн проти 3 866 млн. Пояснюється це тим, що у сегменті СЕС працює багато дрібних, так званих «домашніх» станцій. Натомість у вітровій генерації домінують великі промислові об’єкти. Так, до початку широкомасштабної війни в Україні налічувалося 34 вітроелектростанції на 699 вітрових турбін сумарно. Середня одинична потужність турбіни становить 3,5 МВт.

Водночас якщо сонячні станції більш-менш рівномірно розподілені по всій території країни, то вітрові досі мали чітко виражений географічний зсув на південний схід – Донбас, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області. Понад 50% усіх робочих потужностей ВЕС зосереджено у цих регіонах. Відтак майже усі ці об’єкти перебувають чи певний період часу перебували у зоні бойових дій, а значна частина з них і досі знаходиться на окупованій території. Наприклад, Сиваська, Приморська, Ботієвська, Орлівська ВЕС, вітропарки «Новоазовський», «Краснодонський», «Лутугінський» та інші.

Офіційного балансу виробництва й споживання електроенергії за 2022 рік Міненерго все ще не оприлюднило. Але за статистикою ДП «Оператор ринку», річні продажі електрики, згенерованої СЕС, впали майже удвічі – до 1,6 млрд кВт/год, а згенерованої вітром – більш як удвічі, до 839 млн кВт/год.  Хоч за частками від загальних продажів їхні позиції залишилися майже незмінними. Зокрема, частка сонячної енергії зросла з 7,4% до 8%, а вітрової знизилася з 5% до 4%. Якщо ж аналізувати статистику середньодобової генерації у 2022 р., то можна підрахувати, що потужність ВДЕ-станцій упала приблизно на 30%. І причина спаду значною мірою у вітрових станціях. Ті, що опинилися на окупованих землях, практично припинили свою роботу. Але й ті, що дислокуються у прифронтових регіонах теж не завжди можуть давати енергію через пошкоджені трансформатори й лінії електропередач чи інше обладнання, через небезпеку для життя персоналу чи ускладнений доступ на об’єкти. Наразі відомо про 5 знищених вітрових турбін на Мирненській, Сиваській та Новотроїцькій станціях у Херсонській області. Але таких може бути й більше, оскільки повної інформації про те, що відбувається на окупованих територіях нема.

Інвестиційний магніт і «зелений тариф»

За оцінками Української вітроенергетичної асоціації, в зоні активних бойових дій перебувають активи ВДЕ вартістю у понад 5,6 млрд USD, а в сусідніх регіонах — ще на 3,6 млрд USD. Найбільші власники об’єктів «зеленої енергетики» України нині стали й основними бенефіціарами цих втрат. Зокрема, дві найбільші ВЕС країни – Ботієвська й Приморська, які зараз знаходяться на тимчасово непідконтрольній території Запорізької області, належать холдингу ДТЕК Рината Ахметова. У цій же області змушені були частково припинити генерація низка сонячних станцій, які знаходяться у руках сім’ї Ростислава Шурми, заступника керівника офісу президента. Наприклад, найбільша в Україні СЕС у Токмаку спочатку потрапила під обстріл «Градів», а згодом по частині модулів ще й переїхався танк. Один з найбагатших депутатів Верховної Ради Максим Єфімов частину своїх ВДЕ-активів втратив ще у 2014 році, оскільки його ВЕС на той час працювали у Луганській області й Криму. У 2022-му під обстрілами чи окупацією опинилися ще кілька його вітрових проектів на Донеччині й Півдні України. Більшість із них він розвивав у партнерстві з Оленою Гайдук, дружиною одного із засновників корпорацію «Індустріальний союз Донбасу» чи Едуардом Мкртчаном, сином іншого засновника ІСД. У Миколаївській області, в зоні тривалих бойових дій опинилися ВЕС шведського бізнесмена Карла Стурена. Його компанія «Віндкрафт-Україна» є другою у державі після ДТЕК за обсягами вітрової генерації. І це ми навели історії лише найбільших гравців галузі.   

Проте у процесі повоєнного відновлення саме об’єкти відновлюваної енергетики можуть опинитися в авангарді. По-перше, тренд глобальної декарбонізації буде вагомим аргументом, щоб залучати для них донорські кошти. По-друге, в останні роки перед повномасштабною війною притік інвестицій у цей сегмент ПЕК був вищим, ніж в енергетику, що працює з викопними джерелами. За період 2011-2021 років тільки прямі іноземні інвестиції у сектор ВДЕ (без урахування коштів українських вкладників) перевищили 12 млрд USD. Частка іноземних інвесторів у встановленій потужності таких електростанцій на кінець 2021 р. сягала понад 35%. Причому серед тих, хто фінансував будівництво вітрових та сонячних електростанцій в Україні були як приватні бізнеси, так і авторитетні міжнародні інституції, як-от Європейський банк реконструкції та розвитку, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Американська міжнародна фінансова корпорація розвитку тощо.

Згідно з прогнозами Української вітроенергетичної асоціації, у 2022 році в Україні мало бути введено в експлуатацію ще 800 МВт нових вітроенергетичних потужностей (тобто удвічі більше, ніж за попередній рік). Усі ці проєкти уже були так би мовити на низькому старті, оскільки компанії отримали дозволи на приєднання до енергомережі й уклали договори купівлі-продажу електроенергії за «зеленим» тарифом. Зрозуміло, війна перевела їх у статус відкладених, але не похованих. Наприклад, у сегменті сонячної енергії позитивний сигнал надійшов зі Львівської області, де компанія «Енергоінвест» на початку 2023 р. ввела в експлуатацію  нову СЕС потужністю 1 мВт і планує відкрити ще дві такі ж. Є сенс уточнити, що ця компанія належить батькові нинішнього голови Львівської ВДА Максима Козицького. Але сам прецедент відкриття нових об’єктів відновлюваної енергетики навіть в умовах воєнного стану обнадіює.

Натомість насторожує можливість скасування «зеленого тарифу» на ВДЕ-електроенергію, про що дедалі частіше говорять в урядових та парламентських колах. Колізія в тому, що ще у 2020 році уряд  підписав меморандум про взаєморозуміння з інвесторами в ВДЕ, в якому гарантував незмінність збереження «зеленого» тарифу до 31 грудня 2029 р. З іншого боку, 31 грудня 2022 р. закінчився термін, коли новозбудована станція могла б отримати «зелений тариф», згідно з Законом України «Про альтернативні джерела енергії». Таким чином, складається ситуація, що будувати нові ВЕС і СЕС стає не так привабливо, оскільки вони будуть менш конкурентними, порівняно зі старими станціями, які працюють за вигіднішим «зеленим тарифом».

Водночас і власники старих СЕС та ВЕС опиняються в невизначеній ситуації, коли є ризик, що їм змінять умови роботи на ринку, про які було домовлено раніше. Навряд чи створення ще й такої зайвої турбулентності на енергоринку є доцільним в умовах гострого дефіциту генераційних потужностей. Саме тому оператори ВДЕ-сегменту вважають найбільш оптимальним кроком пролонгувати довоєнний статус-кво до завершення війни, а вже після цього розпочинати дискусію про майбутнє «зеленого тарифу».  

Ярослав Ярош