Р.Іллічов: Українська промисловість цього року може збільшити обсяги на 100 млрд грн

За даними Держстату у 2022 році  промислове виробництво в Україні скоротилось майже на 37%, але цього року промисловість збільшить обсяги, причому у деяких сегментах це можливо зробити у рази. Які кроки необхідно здійснити для цього і яким є стратегічний шлях розвитку вітчизняної промисловості у інтерв’ю МінПрому розповів генеральний директор Федерації роботодавців України Руслан Іллічов.

Як українська промисловість пройшла перший рік війни. Які ключові проблеми ви можете назвати?

Левова частка проблем це – наслідки війни і умовно їх можна поділити на декілька моментів. Перший це скорочення внутрішнього споживання в Україні, що призвело до  скорочення обсягів виробництва компаній, які працювали переважно на внутрішньому ринку. Як приклад, вітчизняні сільгоспмашинобудівники через російську агресію проти України втратили в середньому до 70% внутрішнього ринку у порівнянні з довоєнними показниками.

Далі, звичайно, це руйнування великої кількості підприємств, в першу чергу, на територіях, де велися бойові дії, знищення сотень промислових підприємств на тимчасово окупованих територіях. Як приклад – знищення підприємств металургійного сектору в Маріуполі.

Релокація близько 800 компаній з одного боку стала порятунком для багатьох компаній, а з іншого створила великі виклики для бізнесу, який повинен на новому місці відновлювати свою діяльність. Хоча в цілому, програму релокаціі ми, як бізнес, оцінюємо позитивно.

Звичайно, в перші місяці війни були розірвані майже всі ланцюжки  постачань як всередині України, так і назовні. Ми миттєво отримали величезні проблеми з логістикою. Далі була паливна криза. Все це, звичайно, негативно відобразилось на роботі економіки і перш за все, – промисловості.  

Крім того, Уряд  та НБУ за самого початку ввів досить жорстке валютне регулювання, було запроваджено систему критичного імпорту майже на всі товарні позиції. Потрібно було в ручному режимі включати в цей перелік необхідну сировину та комплектуючі для виробництва.

Масштабний дефіцит електроенергії вересень – грудень минулого року так само призвели до скорочення виробництва. Але незважаючи на величезні втрати, я можу сказати, що українській бізнес та промисловість, –  економічний фронт втримали!

Звичайно, ми могли б рік потому говорити, що ті чи інші дії влади в економічному плані могли бути більш ефективними. Так, були і помилкові на наш погляд рішення – наприклад – зняття податків на імпорт. Але враховуючи те, що ніхто не знав, як управляти економікою в військовий час, я вважаю, що члени Уряду та влада на місцях намагалися бути максимально ефективними. В будь- якому випадку, прямий телефонний зв’язок та контакти з членами КМУ та главами ВЦА у нас були з першого дня війни.

Українська промисловість показала фантастичний запас міцності! В мене є багато прикладів, коли промислові підприємства ФРУ прямо з коліс включалися в виробництво продукції для потреб ЗСУ, ремонт техніки, допомогу в логістиці, відновлення енергосистеми, працюючи майже цілодобово на Перемогу з перших днів війни. Я пам’ятаю, як мої колеги за лічені тижні розгортали виробництво десятків тисяч бронежилетів. Згадайте, як чітко та системно працював комунальний сектор, енергетики, приватні заклади медицини. В мене є приклад, коли в Чернігові в облозі, під обстрілами підприємство на генераторах продовжувало виробляти продукцію для державного енергетичного підприємства. Таких прикладів можу навести сотні.

Майже всі наші власники підприємств залишились в своїй країні або в перші дні повернулися додому до своїх підприємств та колективів. Все це дало нам змогу втримати виробництва та стабілізувати роботу. Більш того, на минулому тижні у нас була зустріч з першим віце прем’єр міністром  України Юлією Свириденко, і засувалося, що кожен з 30 власників бізнесу за столом не просто працює, а продовжує інвестувати в виробництво. Це дійсно надихає.

А якщо говорити про сьогоднішні ключові виклики?

Їх звичайно багато. Для промисловості  – це відсутність доступного кредитування.  Облікова ставка в 25% – це вбивство реального сектору економіки. Більш того, на час війни нам потрібно впровадити дуже простий та зрозумілий механізм заохочення інвестицій та капіталовкладень, для всіх, хто сьогодні продовжує інвестувати в виробництво. Сьогодні, по суті, надання стимулів  обмежено лише індустріальними парками та механізмом про так звані, «інвестняні». Але підтримку потребують всі, хто інвестують.

Є також питання дефіциту трудових ресурсів, великої кількості вимушених переселенців, мобілізації, бронювання, які позначаються на трудовому потенціалі. Частково, ці питання вже вирішує новий порядок бронювання, але все одне ми бачимо по багатьох напрямках дефіцит кваліфікованих робітників. Гостро стоїть питання довіри іноземних партнерів і ризиків, які пов’язані з війною. Потрібно запроваджувати масштабне страхування військових ризиків як для внутрішніх інвесторів так і для зовнішніх операцій. Якщо раніше ми могли отримувати попередню оплату за виготовлення тієї чи іншої продукції, то тепер з іноземними контрагентами бізнес працює переважно на умовах пост оплати – вже по факту поставки товарів. Жорстке валютне регулювання, скорочені строки повернення валютної виручки до 180 днів – все це складності для експорту. І звичайно, – логістика на кордоні.

Нещодавно Федерація роботодавців України звертала увагу для необхідність розблокування українських портів. Наскільки це впливає на роботу вітчизняних підприємств?

По-перше ми бачимо, що країна-агресор сьогодні має по факту вільне судноплавство у Чорному морі, так само і перетин проливів нічим для них не обмежений.

Тому ініціатива Федерації наступна – ми теж повинні сьогодні звернутись до всіх наших міжнародних партнерів і говорити про аналогічний принцип для України. Звичайно це ризики, але сьогодні ми бачимо на прикладі зернового коридору, що вони можуть страхуватися і по факту так само можна при бажанні розробити аналогічну модель для всіх інших вантажів. Але принцип повинен бути однаковий – якщо сьогодні Росія безперешкодно користується Чорним морем, так  само Україна повинна ним користуватись.

Для України це і контейнерні перевезення, зокрема, важливі для МСБ. і метал, і труби, і інша продукція гірнично-металургійного комплексу в т.ч. кольорова металургія і хімічна промисловість, а також і додаткова аграрна продукція. Імпорт сировини. Розблокування портів має для української економіки дуже великий потенціал, за нашими підрахунками – це додатково майже 18 млрд дол. валютної виручки на рік. Враховуючи скорочення українського експорту на третину у порівнянні з 2021 роком, розблокування портів стане досить суттєвим поштовхом для відновлення вітчизняної економіки.

Релокація українських підприємств відбувається у західні регіони країни. На Вашу думку, чи не призведе це до того, що у майбутньому південно-східні і навіть деякі центральні регіони країни залишаться деіндустріалізованими?

В питанні релокації є декілька важливих моментів. По-перше, це був вимушений захід, який почали реалізувати для того, щоб врятувати компанії, які опинились на лінії зіткнення та під обстрілами. По-друге, в нас не так багато  прикладів, коли компанії, особливо промислові, повністю перевезли своє виробництво. У більшості випадків частина виробництва залишається на старому місці, а частину релоковано на захід з міркувань безпеки та страхування ризиків.

Об’єктивно концентрація промислового бізнесу, а так саме нові інвестиції сьогодні дійсно збільшуються в західних регіонах, але все ж таки говорити про глобальне переміщення промисловості зі Сходу та Півночі поки не можна. Воно ще не є глобальним, а у майбутньому все буде залежати від того, яким чином стимулюватиметься виробництво та розвиток тих регіонів з яких були релоковані підприємства. Як приклад, ще навесні минулого року були прийняті відповідні зміни до Податкового кодексу які дозволяють компаніям, що знаходяться в зонах де були бойові дії чи на звільнених територіях не платити податок на землю та екологічний податок. Пройшов майже рік, а досі не прийнято належним чином перелік таких територій і в нас є сьогодні приклади, коли на звільнених територіях у Миколаївський та Херсонський області підприємства починають відбудовуватись, а у них вимагають сплати екологічного податку.

Але чи не переважить стимули фактор небезпеки? Наприклад, індустріальний Харків, який знаходиться лише у 27 кілометрах від кордону і військова загроза для нього завжди буде суттєвою…

Дійсно, фактор небезпеки, особливо зараз під час війни грає величезну роль, але ви уявляєте як, наприклад, перевезти завод на якому працює велика тунельна піч довжиною в десятки метрів…

Збудувати нову

На великих промислових компаніях це дуже важко –  ми фактично говоримо про те, що на новому місті потрібно побудувати абсолютно нове виробництво. Скажу відверто, в нас небагато випадків, коли компанії починають такі масштабні проекти. Так, релокувалося чимало невеликих компанії, частково промислові підприємства, але для того, щоб побудувати якийсь потужний завод в новому місті потрібні і великі інвестиції і стимули від влади. Це фактично – нове будівництво. Тут потрібна глобальна підтримка держави.  

Чи не зміниться внаслідок війни сама структура української промисловості? Наприклад стане меншою доля металургії?

Звичайно зміниться, але питання в який бік і що ми отримаємо внаслідок цих змін? Тобто трансформація буде від важкої промисловості, в бік іншої, але питання якої саме? Ми наполягаємо на тому, що вже сьогодні незважаючи на війну, треба розуміти яким чином нам треба робити цю трансформацію в бік розвитку саме переробної промисловості.

Нещодавно міністр економіки Юлія Свириденко заявляла про необхідність розширення програми “5-7-9” на переробні підприємства. Які складнощі є в них з отриманням пільгового кредитування?

Теоретично вони були підключені і мали можливість отримувати пільгові кредити. Але ми бачимо по статистиці, що більше за все коштів на сьогодні отримують аграрії та рітейл  – приблизно 70% пільгових кредитів. В них дуже швидке обертання грошей, тому на сьогодні сільське господарство та торгівля є основними реципієнтами цієї програми. Але ми повинні переорієнтувати цю програму на підтримку саме капітальних інвестицій.

А тут як раз ми бачимо, що майже з 96 млрд. грн кредитів виданих по 5-7-9 за період військового часу цією програмою на інвестиційні цілі направлено менше одного відсотка. Але справа в тому, що промисловість в т.ч. переробна – це довгі інвестиції і довгострокові кредити. Скажемо просто – якщо я хочу провести посівну, великих питань у мене взяти кредит не буде. Якщо я захочу побудувати завод в мене будуть питання.

Але яким чином нам тоді стимулювати розвиток переробної промисловості на несировинного експорту?

Розвиток переробної промисловості – це наш стратегічний шлях і держава навіть зараз може в діючих програмах віддавати їй пріоритет.

Те ж саме кредитування в рамках “5-7-9” потрібно переорієнтувати на розвиток переробних підприємств, на будівництво нових, на відновлення постраждалих, які сьогодні фактично не мають відповідної застави для отримання коштів. У нас є приклади, коли підприємство зруйноване або пошкоджено, але власники зберегли трудові колективи, є компетенції, є контракти, є споживачі, треба їм допомогти.

Українська компанія «Agrofusion», відомий світовий лідер з виробництва томатної пасти. У них чотири заводи постраждали, заміновані поля, але в них на руках контракти, є партнери. Власник компаній Сергій Сипко говорить, що до кінця року при відповідній підтримці готовий відновити 1000 робочих місць для Миколаївщині, та 400 млн. гривень податків. Я в це вірю, так як весь світ довіряв український томатній пасті. Але при класичному підході жоден банк, враховуючи критерії банківського кредитування їм зараз кредит не дасть. Для цього потрібні певні особливі умови, спеціальні фонди для відновлення. А сьогодні відновлення зруйнованих підприємств відбувається за рахунок виключно власників. Ми про це говорили на зустрічі пані Свириденко, що потрібно створити окрему програму відбудови зруйнованих підприємств. Вже почали працювати з Міністерством економіки в цьому напрямку.

Далі, дуже важлива система загальної підтримки переробної промисловості з точки зору просування експорту. Що ми бачимо? Чим складніше твій виріб, тим більше в тебе проблем з експортом. Особливо це стосується продукції машинобудування, для якої потрібно забезпечити сервіс та гарантійний ремонт. В сьогоднішніх умовах перетину кордону це дуже складно. Якщо я поставив турбину за кордон, чи самохідний оприскувач я не можу гарантовано відправити людей, які будуть робити сервіс, а для такої складної техніки це дуже важливо.

Якщо ми хочемо змінити структуру експорту, не можна застосовувати однакові механізми підтримки для продукції переробної промисловості та для сировинних товарів, таких як зерно. Дивіться, яка увага сьогодні йде на вивіз зерна на всіх рівнях. Від політичних заяв до прискорення і спрощення всіх логістичних процедур. Але інші українські продукти, особливо з високою доданою вартістю, також мають бути у фокусі уваги та переліку пріоритетів.

Хоча певним чином ми бачимо позитивний ефект від національних стендів на міжнародних виставках, і просування українських товарів у світові торгівельні мережі. Ми, як ФРУ, беремо участь у цьому проекті, є гарний досвід з данською мережею COOP. «Купуй українське» для світового рітейлу – в цьому є досить великий потенціал саме для продуктів  переробної галузі. Тут і МЗС працює і Мінекономіки і посольства.

Далі питання експортного кредитування. В нас діє пріоритет щодо малого та середнього бізнесу, але є багато цікавих компаній які за обсягами перевищують рівень МСБ, і вони вже успішні на ринках Це експорт торгівельного обладнання, скляної пляшки, холодильного обладнання. Тобто є цілі сегменти ринку, де наша присутність вже досить потужна, але ці компанії як раз не можуть отримати доступний експортний кредит, тому що вони великі.

У березні Експортно-кредитне агентство наче спростило вимоги до компаній, які потребують передекспортного фінансування?

Хочу нагадати, що ФРУ була одним з ініціаторів створення ЕКА, ще в той час, коли головою парламентського комітету з питань промислового розвитку та підприємництва був нардеп Віктор Галасюк. ЕКА працює, але на нашу думку його роботу потрібно значно масштабувати. Скажу лише що велика кількість експортерів Федерації нажаль, поки що не користуються послугами ЕКА. .

Які на Вашу думку перспективи української промисловості у цьому році?

Я не буду називати багато цифр, я тільки знаю одне – де є потенціал для держави. Найбільший потенціал та швидкий ефект  – це внутрішні закупівлі, державні замовлення в т.ч. оборонні. Ми чітко розуміємо, в яких сегментах сьогодні можна в декілька разів збільшити виробництво. І виробляти те, чого якраз потребує і держава, і наші збройні сили, і державна інфраструктура. Ми не повинні продовжувати практику масштабних закупівель по імпорту, аргументуючи це тим, що це потрібно вже сьогодні. Для цього є  відповідне планування. Навіть стосовно речового майна – ненормальна ситуація коли 40% поставок виготовляється в Туреччині та Китаї. Ми це все спокійно в Україні можемо робити. І так саме й вантажівки, іншу спеціальну та військову техніку. Техніку, пасажирський транспорт, комунальне обладнання, енергетичне обладнання для відновлення регіонів. Головне – завчасне планування. Якщо ми сьогодні збільшимо рівень локалізації в цих закупівлях та завчасно сплануємо замовлення, то на нашу думку можемо чітко оперувати обсягом промислового виробництва “плюс” 100 млрд грн у цьому році. Це цілком реально, і саме головне  –  ми це можемо зробити.

Василь Январьов