Підсанкційні надра і собака на сіні

Вилучення активів громадян РФ чи пов’язаних з ними осіб у державну власність – це логічний і потрібний процес під час повномасштабної війни. Бо жодна копійка, зароблена в Україні, не може поповнювати бюджет агресора. Парадокс у тому, що й до українського бюджету ці активи нічого не приносять. Найпоказовіша ситуація, мабуть, у сфері надрокористування, де через санкції простоює кілька десятків родовищ. У листопаді в Києві відбувся «круглий стіл», за яким  експерти, держчиновники й українські директори підсанкційних компаній спробували знайти оптимальний спосіб, як розморозити ці надра. Якщо коротко: не знайшли.

Хоч відповідь може лежати на поверхні. Бо як відбувається зараз? Якщо компанія потрапила у санкційний перелік РНБО, то Держгеонадра зазвичай анулюють чи призупиняють чинність спеціальних дозволів на користування надрами. Позаяк є рішення судів, директиви Кабміну, звернення СБУ тощо. Зрештою, згідно з чинним українським законодавством, юридичні особи, в яких істотну частку має держава-агресор чи  її громадяни, не можуть бути надрокористувачами в Україні. Але насправді скасування спецдозволів – це зайвий і навіть шкідливий крок. Зайвий, тому що коли компанія потрапляє під санкції, уся її економічна діяльність апріорі, або має бути заблокована, або має вестися під контролем держави чи її уповноваженого. Шкідливий, тому що анулювання ліцензії унеможливлює будь-яку видобувну діяльність на родовищах, навіть коли це в інтересах держави, і створює додаткові бюрократичні труднощі з переоформленням ліцензій на нового власника, який потенційно може з’явитися в майбутньому. Розглянемо на конкретних прикладах.

Кейс «Укрнафтобуріння»

7 квітня 2023 р. київський Печерський суд наклав арешт на майно видобувної компанії «Укрнафтобуріння», основними бенефіціарами якої були Ігор Коломойський (нині під арештом) та Павло Фукс (утік з України). Упродовж тижня активи передали державному агентству АРМА, а вже наприкінці травня їх отримала в управління тепер уже повністю державна компанія «Укрнафта». У вересні ж керівник «Укрнафти» Сергій Корецький прозвітував, що за перше півріччя-2023 «Укрнафтобуріння» отримало 700 млн грн  прибутку й наростило добовий видобуток на 170 тис. кубометрів газу та 30  т конденсату. Тут варто додати, що «Укрнафтобуріння» має спецдозвіл на експлуатацію Сахалінського газового родовища у Харківській області, одного з найбільших і найперспективніших в Україні.

Чим особлива ця історія? По-перше, вражає швидкість самої операції, яка зайняла в часі заледве 3 місяця. Акти приймання-передачі-активів «Укрнафтобуріння» компанія «Укрнафта» отримала уже 7 липня. Тобто державна бюрократична машина може крутитися швидко, тільки робить це рідко. По-друге, вона показала, що скасування спецдозволу – це  зовсім не обов’язкова умова, без якої неможливо перейняти контроль над підсанкційним активом. Достатньо юрособу, що є власником спецдозволу, передали в управління іншій юрособі, і таким чином уникнули марудної процедури з переоформленням такого дозволу. Та ще й продовжувати наповнювати держбюджет.

По-третє, гепіенд довго не тривав. 28 листопада за рішенням суду, на вимогу Держгеонадр, спецдозвіл «Укрнафтобуріння» на Сахалінське родовище все-таки скасували. 1 грудня видобуток було призупинено. Залишається тільки зрозуміти, хто стояв за цим позовом – корисні ідіоти чи матеріально зацікавлені особи. Бо потерпілою стороною опиняється держава, яка недотримає ні грошей, ні енергоносіїв.

Кейс «Голден Деррік»

Ще за рік до повномасштабної війни, у березні 2021 р., РНБО постановила (а президент схвалив це рішення своїм указом) позбавити ліцензій на надрокористування 19 компаній, які раніше входили до складу так званої групи «Голден Деррік». Її власником вважався топовий менеджер Віктора Януковича, екс-міністр енергетики Едуард Ставицький. Пізніше усі ці компанії провели ребрендинг і формально змінили структуру власності. У медіа звучали версії, що усе це відбулося на користь згадуваного вище Павла Фукса, хоч сам він зацікавленість цим пакетом заперечував. Мова йде про низку нафтогазових родовищ у Полтавській і частково Дніпропетровській областях, більшість з яких досі не розроблялася. Там ще поставало питання про законність отримання фірмами Ставицького цих спецдозволів. Хоч якби тільки про це, то можна було б обійтися і без РНБО.

Але зараз фокус уваги хотілося б змістити на інше. Рада нацбезпеки постановила забрати спецдозволи у компаній, чиї власники могли бути пов’язані з ворогами української держави, але проти самих компаній ніяких звинувачень висунуто не було. Відтак Державний комітет з геології й використання надр вимогу влади оперативно виконав, а всі 19 компаній дружно подали в суд на указ президента, яким запроваджувалося рішення РНБО. Судові суперечки тривають досі. У жовтні 2023 Верховний Суд відхилив нарешті позов однієї з компаній пулу – «Еко Газ Альянс», а отже за аналогією мали б бути відхилені й решта. Проте позивачі мають ще право оскаржити це рішення. Й «Еко Газ Альянс» у листопаді ним скористався.

Держава ж у цій ситуації, на відміну від попереднього кейсу, навіть короткотривалої вигоди не отримала. Натомість уже два роки як освоєння нових нафтогазоносних площ на Полтавщині заблоковано. До прикладу, Держгеонадра тричі намагалися продати право на роботи на Південно-Свистунківській ділянці (раніше воно належало власне «Еко Газ Альянс»), але ніхто не зголосився.

Кейс «Смарт Енерджі»

У травні 2023 р. Шевченківський райсуд Києва наклав арешт на активи, бенефіціаром яких є колишній депутат Верховної Ради Вадим Новинський. СБУ підозрює його у фінансуванні тероризму. Сам бізнесмен, котрий виїхав з України, це заперечує. У досить великому переліку арештованого майна є й кілька видобувних компаній, які раніше входили до енергетичного підрозділу Новинського «Смарт Енерджи». І в поводженні з ними знову бачимо непослідовний підхід з боку державних органів.

Зокрема, ще навесні Держгеонадра зупинила чинність спецдозволів на Островерхівське, Васищівське та Свистунківсько-Червонолуцьке нафтогазові родовища, які належать компаніям з контуру «Смарт Енерджі». Після цього вони згорнули видобуток. Однак на двох інших родовищах групи – Свиридівськму й Мехедівсько-Голотовщинському (Полтавська обл.), де веде діяльність компанія «Регал Петролеум» – роботи тривають. Така половинчастість рішень знову ж таки вказує на те, що у держави нема уніфікованого алгоритму й чіткого плану дій, як чинити з арештованими активами.

За оцінками в.о. генерального директора групи «Смарт Енерджі» Олексія Зайця, припинення робіт тільки на Островерхівському й Васищівському родовищах означає, що до кінця року газовий ринок України недоотримає 135 млн кубометрів газу. Навряд чи вони були б зайвими в балансі. Крім того, консервація свердловин може обернутися для них втратою продуктивності. Напевне, ефективніше було б запровадити тут зовнішнє управління (не пов’язане з Новинським), як спробували у ситуації з  «Укрнафтобурінням», щоб продовжити видобуток вуглеводнів й отримувати прибуток у бюджет. Але з таким сценарієм потрібно багато заморочуватися, а закрити родовище можна одним розчерком пера.

Титановий кейс

Ще у жовтні 2022 р. Україна застосувала санкції до російського бізнесмена, одного із власників корпорації «ВСМПО-Ависма» Михаїла Шелкова. В Україні Шелков через кіпрські компанії володів Демуринським гірничо-збагачувальним комбінатом, шо має спецдозвіл на видобуток ільменітової руди на Вовчанському родовищі у Дніпропетровській області. У лютому 2023 р. ГЗК перейшов у власність Фонду держмайна. Щоправда, з того часу так і не видобув жодної тонни продукції, бо ФДМ ніяк не може визначитися, що робити з активом далі – узяти до складу  Об’єднаної гірничо-хімічної компанії, продати на аукціоні чи передати в управління. Хоч у довоєнні роки, коли це підприємство працювало воно приносило істотні прибутки – понад 200 млн грн у 2021-му і понад 100 млн грн у 2020-му.

Але звертає на себе увагу ще один момент. У всіх цих перипетіях Демуринський комбінат зберіг за собою право на спецдозвіл на Вовчанське родовище. Виявляється, і так було можна. Хоч в іншій, цілком схожій ситуації, коли влада ухвалила санкції проти власника Group DF Дмитра Фірташа, Держгеонадр просто скасував спецдозволи трьох підконтрольних йому компаній на видобуток титанових руд на Валки-Гацківському, Межиріченському й частині Малишевського родовища. Це сталося у березні 2023-го. Тож майже увесь рік Межиріченський ГЗК й компанія «Валки-Ільменіт» видобутку не вели. «Обсяги виробництва у нас впали на 89%. Місцеві податки і обсяги сплаченої ренти за користування надрами торік становили понад 130 млн грн. У 2023 році прогнозуємо приблизно 64 млн грн», – повідомив у листопаді директор Межиріченського ГЗК Дмитро Голік. Безумовно, своїх прибутків від продажу титанової сировини Дмитро Фірташ не отримав. Але й національний бюджет втратив так само.

Згідно зі статистикою Державної митної служби, експорт титанової руди з України за січень-вересень 2023 р. скоротився на 96,4% порівняно з аналогічним торішнім періодом – до 7,83 тис. т. За весь 2022 р. Україна експортувала 322тис. т такої продукції на загальну суму 130 млн USD. За січень-серпень цьогоріч доходи від експорту титанових руд були рівно в 10 разів меншими – 13 млн USD. Зупинка Демурінського й Межиріченського ГЗК була не останньою причиною краху валютних надходжень за цією позицією.

А мораль в усіх цих чотирьох історій одна: якщо боротьба з російськими чи проросійськими бізнесменами завдає економічної шкоди самій Україні, то напевне, варто переглянути методи цієї боротьби. 20 місяців від повномасштабного нападу РФ – достатній час, щоб це зрозуміти.  

Ярослав Ярош