Шиманівське буксує: чому і скільки ще

Канадська компанія Black Iron Inc уже понад 10 років намагається організувати видобуток залізних руд на Шиманівському родовищі. Зараз для неї настає момент істини й період цейтноту. Бо менше, ніж за рік, у листопаді 2024-го, спливає термін спецдозволу на видобуток корисних копалин, виданого ТОВ «Шиманівське Стіл» – дочірній фірмі Black Iron в Україні. Й канадці уже відстають від графіку робіт, передбачених ліцензійною угодою.

13 років у пошуку

Уперше про себе в Україні Black Iron заявила ще у 2010 році, коли викупила у Віктора Пінчука кіпрську фірму Geo-Alliance Ore East Limited. Власне остання й володіла правами на освоєння Шиманівського й  сусіднього Зеленівського родовищ залізних руд у Криворізькому басейні. Сума оборудки оцінювалася у 13 мільйонів USD. Але сума затрат на розробку цих надр і будівництво принаймні збагачувальної фабрики (не кажучи про повноцінний ГЗК) прогнозується у десятки разів більшою. Спочатку Black Iron планувала вкласти у проєкт 900 млн USD. На піку оцінок обсяг необхідних інвестицій доріс до 1,1 млрд USD. Але у 2017 році канадці трохи збавили розмах, розбивши бажаний інвестпакет на дві порції: 452 млн USD – перша черга, ще 364 млн USD – друга. У будь-якому разі власних коштів Black Iron не вистачало, тож вони від початку сподівалися на залучення партнерів та інвесторів. 

У березні 2011 р. Black Iron запустила IPO на Фондовій біржі Торонто, завдяки чому їй вдалося залучити приблизно 36 млн USD. Цього, зрозуміло, не досить. Тож у 2013 році Black Iron уклала угоду з групою «Метінвест», яка за 49% участі у проєкті була готова вкласти понад 500 млн USD. Проте зовнішні чинники завадили реалізувати ці домовленості. З одного боку, у 2014 році почалися бойові дії на Донбасі й «Метінвест» втратив частину активів на території Донецької й Луганської областей. З іншого, уряд України вдався до жорсткішої рентної політики, підвищивши ставки плати за використання надр. Відтак чимало видобувних проєктів, не тільки на Шиманівському родовищі, втратили свою потенційну рентабельність і привабливість. А водночас на глобальних ринках уже почалося затяжне падіння цін на ЗРС. Тому у 2016-му «Метінвест» вийшов із шиманівського проєкту.  А Black Iron продовжила пошук зацікавлених.

Одним із натхненників та творців цієї компанії є канадський бізнесмен українського походження Зенон Поточний, котрий наприкінці 2000-х так само активно заходив і в український нафтогазовидобуток. І навіть з більшим успіхом, ніж у рудну галузь. Бо пов’язані з ним компанії, як-от «Шелтон Петролеум» та «Каштан Петролеум» принаймні змогли розпочати видобуток в Україні. На шляху у Black Iron трапилося значно більше перешкод. І не тільки фінансового плану. Виникли проблеми з землевідводом і приєднанням до комунікацій, бо Шиманівське родовище межує з 5 іншими залізорудними площами в районі Кривого Рогу, на яких уже ведуться роботи. До того ж, воно розташоване на землях трьох різних власників – місцевої громади, Держлісагенства й Міноборони. Домовлятися треба з усіма. Зрештою, у Black Iron обережно натякають і про саботаж з боку української влади. Наприкінці листопада канадська компанія видала пресреліз із таким меседжем: ще у липні ми запропонували Міністерству економіки України укласти інвестиційну угоду, але упродовж 4 місяців не отримали жодної відповіді. Отже, спробуємо зрозуміти, у що не вірять у Києві: у Шиманівське родовище чи у  Black Iron?

Геологія і бухгалтерія

Офіційно затверджені запаси Шиманівського родовища становлять 389 млн тонн залізистих кварцитів в балансі (категорія В+С₁) і 24 млн тонн поза балансом. Це те, що стосується кар’єрного видобутку. Ще частину копалин передбачається видобувати підземним способом – йдеться про 54 млн т запасів С₁ і 26 млн т запасів С₂. Для порівняння: на Єристівському родовищі, де компанія Ferrexpo Костянтина Жеваго побудувала єдиний за часи незалежності новий залізорудний ГЗК, ці показники приблизно удвічі більші. Та незважаючи на це, Шиманівське належить якщо й не до великих, то до середніх родовищ. В Україні розробляються й менші за запасами поклади. Крім того, нинішні оцінки базуються здебільшого на геологічних дослідженнях, виконаних ще у радянські часи. У 2012 році Black Iron, незадовго після придбання прав на Шиманівське, заявляла, що його рудні багатства можуть бути на 73% вищими, ніж очікувалося. Але ця заява, можливо, радше мала на меті підігріти інтерес до акцій нової фірми на Торонтській біржі. Зараз на сайті Black Iron вказано інформацію про 355 млн т доведених запасів і 290 млн т ймовірних – із вмістом заліза в руді на рівні 31-32%. При цьому проглядається потенціал для розширення ресурсів при глибшому бурінні і на північній межі родовища.

Шиманівське родовище має площу 2,56 кв. км. Воно розташоване поміж ділянками, на яких уже працюють «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Південний ГЗК. Відстань безпосередньо до Кривого Рогу від контуру родовища усього лиш 8 км, до найближчої залізничної станції ще менше (2 км). Свого часу канадська компанія навіть підписала з Придніпровською залізницею протокол намірів про річні перевезення 20 млн т рудної сировини у напрямку порту «Південний». Але возити нічого. І навіть не тому, що «Південний» перебуває в зоні постійних російських обстрілів. Шиманівське досі не видає продукції. Хоч згідно із програмою робіт, погодженою з Держгеології, уже до кінця 2023 р. Black Iron мала побудувати на родовищі кар’єр і розпочати видобуток кварцитів. Ще через рік – до кінця 2024-го – підприємство мало б вийти на повну потужність.

Зрозуміло, що цього не станеться. А отже формально український уряд матиме підстави, щоб наступного року відкликати спецдозвіл для Black Iron. Останні зі свого боку спробують посилатися на форс-мажор, воєнні дії та блокування їхньої роботи з боку державних органів. Але достатньо сильною їхня позиція буде лише в тому разі, коли за рік, що залишився, вони знайдуть реального інвестора під проєкт. Задля цього Black Iron змушена шукати способи здешевлення проєкту. Зокрема, як уже було сказано вище, його реалізацію розділили на 2 етапи. Зокрема, на першому етапі річний видобуток мав би становити 4 млн т рудної сировини, а тільки через 5 років після цього планується вийти на 8 млн т видобутку. Початково ж Black Iron хотіла видобувати під Кривим Рогом по 10 млн т сировини на рік. Крім того, канадці згідні на те, щоб відвантажувати замовникам залізорудний концентрат, не переробляючи його в обкотиші, як це, наприклад, роблять  Ferrexpo чи «Метінвест». Продукт виходитиме дешевший, але не доведеться тратитися на додаткові збагачувальні потужності.

Війна vs кон’юнктура

Ще до початку повномасштабного вторгнення Black Iron підписала меморандуми із двома глобальними трейдерами – Glencore і Cargill. Перший із них передбачав можливість входження дочірньої структури Glencore у капітал канадської компанії із внеском 180 млн USD. Суть другого меморандуму зводилася до того, що Cargill придбає усі 4 перших мільйони тонн продукції з Шиманівського родовища, а також інвестує 75 млн USD в будівництво ГЗК в Україні. Там регламентувалися також нюанси розподілу майбутнього прибутку. Але зараз на них не варто зосереджуватися. Бо обидва документи не є документами для обов’язковими до виконання. Це радше про наміри. А напад Росії на Україну у 2022 році поставив більшість таких намірів на «холд». Потужні іноземні компанії у рідкісних випадках готові інвестувати в державу, де точиться війна. Та й то, бажано, під солідні гарантії з боку урядів. У Шиманівського проєкту таких гарантій нема. 

Хоч цінова кон’юнктура у світі досить сприятлива. Зокрема, зараз ціни на руду на визначальному для всіх китайському ринку тримаються в інтервалі 130-140 USD/т. І більшість профільних експертів ставлять на подальший ріст цін у 2024-му. Очевидно, про пік літа 2021 р. годі мріяти – тоді рудні прайси злетіли понад 200 USD за тонну. Але й актуальна динаміка в цілому тішить видобувників руди. При цьому собівартість видобутку на Шиманівському родовищі Black Iron оцінює всього лише у 32,6 USD/т. Навіть якщо допустити, що ця цифра дещо занижена, все одно: інвестиції у першу чергу будівництва потенційно можуть окупитися за 2-3 роки її повноцінної роботи. Але є два «але». По-перше, ніхто не гарантує, що руда коштуватиме понад 100 USD і через 2-3 роки – а швидше кар’єр не облаштуєш. По-друге, лінія фронту знаходиться за 50-60 км від Кривого Рогу. І це серйозний стримувальний чинник, щоб вкладати у новий ГЗК мільярд доларів, чи навіть пів мільярда.

Зрештою, невирішеними залишаються і питання логістики. За 11 місяців 2023 р. українські рудокопи змогли відправити на експорт лише 16,14 млн т руди. Припустимо, за підсумками року буде 18 млн т. Це у 2,5 рази  менше, ніж до повномасштабної війни. При таких обмежених експортних можливостях (насамперед, через блокаду чорноморських портів) малоймовірно, що Black Iron змогла б відвантажити всі 4 млн т руди, якби навіть їх видобула. Тому світле майбутнє Шиманівського родовища варто все ж таки прив’язувати до моменту завершення бойових дій. Проте не обов’язково з Black Iron. В український владі намагаються не зв’язувати себе занадто предметними обіцянками з канадцями, припускаючи, що в мирній перспективі шиманівськими надрами можуть зацікавитися і більш впливові гравці, ніж Black Iron.

Ярослав Ярош