Електричні консерви

Повномасштабна війна дала додатковий поштовх для формування в Україні нового ринку – зберігання електричної енергії. Бо відбір газу з підземних сховищ практикується десятиліттями, зберігання у сховищах нафти й пального – теж нормально, але «складувати» електричну енергію – за таке в Україні досі не брався ніхто, хоч приглядатися до технологій почали ще до 24.02.22. Тоді за цим стояли «зелені» тренди. Зараз додалися ще й безпекові. Відтак є ймовірність, що до кінця поточного року в Україні відкриється кілька сховищ для зберігання електроенергії – E-storage, як прийнято їх називати у міжнародній термінології.  

Накопичувальний ефект

Якщо спрощувати, то E-storage працює як велетенський павербанк. Система певний час накопичує електроенергію, а в потрібний момент віддає. За технологічними особливостями такі системи найкраще синхронізуються з виробництвом енергії з відновлювальних джерел – сонячними й вітровими станціями. Водночас застосовуються вони насамперед з метою балансування потоків в енергосистемі. Хоч в українських реаліях E-storage розглядають і як резервні потужності для забезпечення споживачів електроенергією у разі пошкодження базових джерел. Авжеж, зиму 2023-2024 років країна прожила практично без блекаутів. Але попередня зима спонукала і держкомпанії, і приватні бізнеси предметно зайнятися зміцненням енергостійкості.

У Європейському союзі перші промислові E-storage почали будувати 5-6 років, але за останніх два роки темпи помітно зросли. За оцінками енергоконсалтингової компанії LCP Delta, станом на кінець 2023-го сумарна потужність таких систем у ЄС становила щонайменше 6 ГВт, а до 2030 р. вона б мала подвоїтися. Ще більший бум у цьому сегменті прогнозується у 2030-2050 рр. Серед європейських країн лідерами за кількістю встановлених батарей є Німеччина, Великобританія, Греція, Ірландія та Італія.

Україні, за словами радника національної компанії «Укренерго» Максима Зоріна, упродовж наступних 10 років потрібно збудувати потужностей з накопичення електроенергії на 800 МВт. Приблизно така ж проєктна потужність у Слов’янської ТЕС. А один енергоблок на українських атомних станціях найчастіше має потужність 1000 МВт. Свій прогноз Максим Зорін будує, виходячи з оцінок розвитку національної генерації на 10-річний період і відповідно її потреб у резервних потужностях. Проте чи справдиться він, залежить також від низки інших економічних та юридичних чинників.

Лише у 2022 р. в Україні набув чинності закон, який визначив поняття діяльності зі зберігання енергії та запровадив її ліцензування. Лише у 2023 р. НКРЕКП видала першу ліцензію на діяльність у цій галузі. Її отримала вінницька група компаній KNESS, основним напрямком для якої було будівництво й проєктування об’єктів електроенергетики, зокрема й альтернативної, але з часом вона й сама стала постачальником електричної енергії. E-storage, яке компанія заклала у Вінниці, потенційно матиме потужність 12 МВт. Але стартуватимуть у 2024 р. з одного мегаватта.

За своїм функціоналом прототипами сховищ для зберігання електроенергії можна вважати гідроакумулювальні станції, основне завдання яких – вирівнювати добові навантаження на енергосистему, тобто забирати надлишки енергії, виробленої базовою генерацією, і навпаки допомагати їй закривати піки споживчого навантаження. В Україні працює кілька ГАЕС, але всі вони, очевидно, географічно прив’язані до великих гідроелектростанцій, і потужність їхня не завжди достатня. Законом від 2022 р. передбачено, що установки зберігання можуть використовуватися як для подальшого продажу електроенергії, так і для надання допоміжних послуг чи послуг з балансування на енергоринку. Власне, два останні пункти, можливо, навіть цікавіші для потенційних гравців нового ринку. Але тут виникають питання стосовно окупності їхніх зусиль.

Інвестиції в E-storage є назагал дешевшими, ніж в генерацію. За приблизними оцінками, створення 1 МВт потужностей зі зберігання коштує плюс-мінус 1 млн дол. Капіталовкладення в 1 МВт сонячної електростанції можуть сягати 1,2-1,4 млн дол, в 1 МВт вітрової – 1,6-1,7 млн дол. Але й повертаються ці гроші значно швидше. Як стверджує співвласник групи компаній KNESS Євген Дідіченко, граничні тарифи на надання допоміжних послуг чи послуг з балансування на енергоринку мали б бути удвічі більшими, щоб зробити будівництво систем накопичення електроенергії інвестиційно привабливим. Натомість такі тарифи заморозили до кінця війни. Крім того, банки неохоче дають кредити на цей маловідомий для них вид бізнесу. У країні не напрацьовано механізму страхування цих об’єктів від воєнних ризиків. Зрештою, держава не надає наразі жодних економічних стимулів потенційним власникам E-storage. Хоч вони здатні стати додатковою ланкою зміцнення енергетичної безпеки.

Перші ластівки

Однак попри певну невизначеність ситуації кілька проєктів у цьому сегменті уже перебувають у процесі реалізації. Ініціатори все ж сподіваються, що поки завершать будівельно-пускові роботи, принаймні частина проблемних питань буде вирішена. У згаданої вище KNESS в інвестиційному портфелі (окрім вінницького пілота, що вже реалізується) перебуває ще 7 схожих проєктів сумарною потужністю 200 МВт. Щоправда, це ще не означає, що фінально група усіх їх втілить у життя.

Агрохолдинг МХП у рамках свого підрозділу МХП Еко Енерджи планує до кінця 2024 р. ввести в експлуатацію E-storage на 20 МВт. За словами президента МХП Еко Енерджи Олександра Домбровського, зараз у компанії уже працює 9 систем генерації сонячної енергії різної потужності, тож власне їх роботу й буде скоординовано зі системою накопичення. Це допоможе їхньому бізнесу досягти як більшої енергетичної незалежності,  так і більшої вуглецевої нейтральності.  

Свій досвід будівництва E-storage є й у групи ДТЕК – найбільшого недержавного виробника електроенергії в Україні. Ще у 2021 р. вона запустила таку батарею потужністю 1 МВт на Запорізькій ТЕС, розташованій у нині окупованому Енергодарі. Об’єкт працював в експериментальному режимі, але, на жаль, недовго – почалося російське вторгнення. Зрештою, у планах  ДТЕК є намір побудувати потужніше сховище (на 20 МВт) у зоні Бурштинської ТЕС. Але існують і стримувальні фактори. По-перше, воєнні ризики. Станція в Бурштині неодноразово була ціллю російських ракетних атак. По-друге, інвестиційна віддача. Керівник проєкту з будівництва системи накопичення енергії ДТЕК Вадим Уткін вважає, що постанова НКРЕКП, яка фіксує граничні ціни на допоміжні послуги в електроенергетиці до кінця воєнного стану, є шкідливою для розвитку ринку систем накопичення енергії. «У Південній Кореї, наприклад, воєнний стан триває вже 30 років. То що ми ще 30 років матимемо ціну 1339 грн? Мені здається, тоді на цей ринок ніхто не прийде», – зазначив Вадим Уткін під час круглого столу «Установки зберігання енергії в енергосистемі України. Стан та перспективи розвитку», що відбувся 22 лютого.

На цьому ж круглому столі представник холдингу ОККО, керівник департаменту відновлюваної енергетики Олекса Коненко підтримав тезу, що нинішня нормативна база не стимулює потенційних інвесторів у сегменті зберігання електроенергії. Наприклад, вимоги до ринку допоміжних послуг прописані для всіх систем однаково, хоч сучасні E-storage здатні надавати цю послугу значно оперативніше і якісніше, ніж об’єкти із застарілими технологіями. Та все ж до кінця поточного року ОККО має намір спорудити одну батарею на 20 МВт, а надалі – ще одну таку ж. Бо хоч основною сферою діяльності компанії залишається паливний ритейл, зараз вона активно інвестує й у відновлювану енергетику. Раніше засновник групи ОККО Віталій Антонов прогнозував час окупності  першої установки E-storage на рівні 7 років, а терміни будівництва другої залежатимуть від операційних результатів і швидкості ліцензування першої черги.

Придивляються до ситуації й іноземні інвестори. Наприкінці 2023 р. державна НЕК «Укренерго» підписала меморандум зі шведською Ingrid Capacity про спільний розвиток Е-storage в Україні. У Швеції ця компанія є лідером з будівництва такого типу об’єктів. Уже облаштувала або ж почала будувати сховищ на 400 МВт сумарної потужності. І на церемонії підписання меморандуму зі шведами керівник «Укренерго» Володимир Кудрицький пообіцяв: «Ззараз ми проводимо переговори з регулятором щодо аукціонів на довгострокові (три-п’ять років) контракти на допоміжні послуги, щоб інвестор міг залучати кредитний капітал під такі контракти». Якщо такий аукціонний механізм запрацює, це вже буде сприйнято новим ринком як позитивний сигнал. Бо поки що всі його потенційні учасники займають більше вичікувальну, ніж проактивну позицію. За їхніми розрахунками, 1 МВт E-storage має приносити щонайменше 100 тис. дол прибутку на рік. Лише тоді шкіра варта вичинки.

Ярослав Ярош