К.Салій: Під час війни нам потрібен невеличкий аналог Держплану

Після великого падіння обсягів у першій рік війни українські виробники будівельних матеріалів за результатами 2023 року збільшили завантаження до 50-60% від довоєнного рівня. На які показники планується вийти цього року, що стоїть на перешкоді і чому Україні зараз потрібно вводити елементи планування до процесу відновлення країні в інтерв’ю МінПрому розповів президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій.

Як війна вплинула на сектор виробництва будівельних матеріалов? 

В першій рік війни падіння було дуже велике через паніку, а також через релокацію підприємств. Відбулось зменшення обсягів будівництва, іноді на дев’яносто відсотків в певних областях. У нас, по суті, пропала більшість споживачів і до цього треба було адаптуватись і зараз деякі підприємства працюють лише тоді, коли набирають замовлення. Наприклад виробники пінопласту – за два три тижні набрали замовлення, увімкнули лінію, виробили, розподілили на замовників і перестали працювати. І ще один важливий момент – на початок великої війни дуже багато лишилося складських залишків готових виробів. І це, в принципі, врятувало певні об’єкти відновлення, які почалися, коли відігнали ворога від Києва, по суті, відбудовували за рахунок складських залишків. Зараз вже такого немає – ніхто на склад не працює.

Скільки підприємств галузі релокувались з початком великої війни і до яких регіонів переносилось виробництво?

Релокувалося приблизно близько двох сотень підприємств. Але слід зазначити, що без істотної шкоди релокуватись можуть лише малі та середні підприємства. А якщо це наприклад надпотужний виробник – як Харківський плитковий завод де тисячі метрів виробничих приміщень, дванадцять печей, джерела сировини, чисельний колектив, складна інфраструктура – то він фізично не може релокуватись, як і більша частина великих підприємств. А ті, хто релокувався, не дуже сильно впливали на зростання пропозиції на ринок після переміщення. Потім багато підприємств після релокації отримали невеликі гранти і намагаються знайти ще гроші щоб поміняти лінію, покращити асортимент і в принципі можуть ще досі не випускати товар.

Також слід зазначити, що релокувались в першу чергу ті підприємства, які могли продавати частину своєї продукції до країн Заходу. Кожний релокант мріє, щоб у нього з’явилась демпферна фінансова подушка, щоб якщо у разі виникнення проблем з реалізацією в Україні він міг продавати продукцію на Захід. Тому більша частина цих підприємств переїхала до Західної України – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська області. Ну і звісно ущільнення економічних гравців у цьому регіоні призвело до проблем з набором персоналу, тому що не всі працівники поїхали за підприємствами – хтось залишився, хтось пішов воювати, а призов робітників до війська на Західній Україні теж відбувається.

Брак кадрів гостро зараз відчувається?

З кожним тижнем все гостріше. Брак кадрів почав виникати з середини 2023 року, коли ТЦК почали приїжджати під ворота підприємств і прямо вручати повістки повному складу колективів на прохідній. Особливо це відчули наша галузь, молочники, харчовики. Працедавець набирає інших робітників – і потім знову приїжджає автобус і набирає чергову партію людей. На жаль сьогодні склалась ситуація, коли частина працівників покинула свої підприємства і поїхала по більш тихих місцях де вони сподіваються, скажу відверто, пересидіти. І вже зараз керівники підприємств думають де чоловіків можна замінити жінками тому, що жодних реально доступних фінансових інструментів заміщення людини високомеханізованими лініями або, навіть, роботами досі нема і перспектива не проглядається абсолютно, а багато жінок також поїхало з країни, тому брак кадрів є.

Але є процедура бронювання….

Бронювання це не такий простий процес, що Ви сіли за комп’ютер, набрали перелік прізвищ, клацнули “Ентер” і через п’ятнадцять хвилин з Міноборони або ОВА отримали погоджений список ваших критично важливих працівників. Це дуже тривала процедура. Під час проходження цієї процедури, якщо людина не встигла отримати бронювання, вона так само підпадає під призов. Потім подання на бронювання означає, що ТЦК бачить, кого можна призвати додатково. Це також психологічно важкий момент саме для працівників.

Як, на вашу думку, цю систему бронювання треба вдосконалити?

Спочатку взагалі був повний хаос щодо чіткого розуміння –  які підприємства внесуть, які ні до списку стратегічних. Але на мою думку такого розділення взагалі не має бути. Я вважаю що сьогодні в країні немає нестратегічних підприємств, треба прийняти закон, що всі, хто генерують матеріально-технічні ресурси, не фінансові – банкірів беріть, там жінки заміняють дуже легко, є стратегічними підприємствами. В них має бути статус, а вони, звичайно, повинні протягом двох трьох тижнів надати уточнювальні списки і переліки. І поки цей перелік офіційно не розглянутий, щоб люди ходили на роботу спокійно.

Скільки сьогодні в нас діючих підприємств будівельної галузі у порівнянні з довоєнним часом?

Точних цифр не знає ніхто, тому що в нас немає центрального органа виконавчої влади, який опікується цим питанням, тобто наша галузь була без нагляду з 1991 року. Але за оцінками було три тисячі великих, середніх і малих підприємств до 2014 року. Після окупації Криму та частини територій Донецької та Луганської області стало на 25% менше, бо там було дуже велике насичення. Зараз у нас більш менш активно працює приблизно 1,5-1,7 тисячі підприємств.

Відбудова країни, а також будівництво фортифікації, яке фінансується з боку держави наскільки стимулюють виробництво будматеріалів?

При належному фінансуванні і за умови вчасних розрахунків можливо буде підняти завантаженість наших домобудівних комбінатів, які виробляють різноманітні вироби, потрібні для фортифікації, відсотків на 60-70 від довоєнного. Вже сьогодні завантажені 5-6 комбінатів, але вони працюють більше не ентузіазмі.  

Але якщо ми чуємо, що якийсь комбінат працює на повну потужність, а у нього вже позабирали людей, то реальна потужність вже нижче довоєнної, якість може бути нижче і кількість виробленої продукції менше, ніж вони могли виробляти до війни. Тобто, щоб не було ілюзій з цього приводу. Коли лунають повідомлення, що хтось працює на повну потужність це свідчить саме про те, що в них саме зараз є люди, спеціалісти, які виходять на роботу і можуть її робити. Нажаль, лунають тривожні сигнали стосовно темпів й об’ємів розрахунків за їх продукцію.

Розкажіть як закінчився 2023 рік і ваші прогнози і очікування на 2024 рік

У минулому році ми вийшли десь на 50-60% від довоєнного рівня. Будівельний сезон був доволі оптимістичний. Цей сезон тільки розпочався приблизно на рівні минулого року.

Бравурні реляції різноманітних агентств, які розповідають, що в нас відновилась житлова забудова не відповідає дійсності, тому що ми як виробники якраз від житлової забудови і не отримуємо того зростання замовлення. Переважно зараз йде добудова тих будинків, які були готові до війни на 80-90%. Тобто там уже не треба тисячі міксерів, ешелонів з цеглою та склом. Там же треба трішечки – або зовнішнє оздоблення, або ліфти встановити, комунікації прокласти.

Зараз країна тільки на початку цього сезону, сподіваємось, що він буде краще. Такі програми як єОселя та єВідновлення трошки стимулювали роздрібні продажі будівельної продукції. Треба віддати належне великим спеціалізованим торговельним мережам вони зараз більше пропонують продукцію українських національних виробників, це їх свідоме рішення і навіть прояв економічного патріотизму. До війни переважно всі надавачі на ринок боролися, щоб розмістити імпортні матеріали, то зараз дуже приємно бачити, коли йдеш по рядах з будівельними сумішами пропонуються суцільно наші українські виробники і таким чином українці мають можливість підтримати і себе і державу.

У цьому році, якщо сезон пройде по тим же самим показникам, трошки додадуть цементники і виробники товарних бетонів. Цей процес проглядається на збільшенні обсягу виробництва фортифікаційних споруд. Але знову таки, все залежить від періодичності розрахунків з підрядниками. Підрядники дуже часто купують ці матеріали за свої обігові кошти. Якщо з підрядниками не розраховуються військові адміністрації вчасно, підрядники зупиняються – тобто це система, де гроші, як кров в організмі, повинні циркулювати безперебійно.

Які технології, продукти та послуги виробників будівельної продукції будуть на Вашу думку корисні у відбудові країни?

Коли почнеться відбудова, всі наші діючі виробники повинні будуть наростити свої потужності на двісті-триста відсотків. Наприклад на цемент буде жахливий попит і я не дуже впевнений, що наші виробники зможуть його покрити. В нас є потенціал виробництва 12-13 млн тонн цементу, але ж його крім відбудови житла та об’єктів промисловості будуть споживати і Міноборони (відбудова військових містечок, аеродромів, сховищ і так далі), і Мінінфраструктури (шляхи та мости), а в нас ще й нестача бітуму тобто з асфальтобетону ми будемо переходити на чистий бетон.

Також дуже багато буде питань до наявності металевої арматури потрібного сортаменту. Хоча в Україні перед війною вже розвивалася галузь, яка в принципі може допомогти уникнути дефіциту. Це виробництво композитної арматури, скляної і базальтової. Є сподівання, що вона пройде всю необхідну сертифікацію, особливо щодо пожежної безпеки.

Суспільству важливо знати, що наші промисловці, науковці та ентузіасти галузі не стоять на місці. Прикрим є факт, що в Україні досі немає жодної спеціалізованої державної програми, якогось єдиного центру, який би проводив зустрічі зі спілками, з науковим активом, які спроможні запропонувати науково технічні рішення процесів відбудови, вигідні країні фінансово-господарські прерогативи цих рішень, розрахувати доцільність виробничих пропозицій міжнародних донорів, рекомендувати споживачам найкращі досягнення у сфері будівництва, особливо державним, і на що звернути увагу учасникам відбудови, як підготуватися найкраще.

Які дії влада має зробити, щоб підтримати бізнес у військовий час?

Ми пропонували ще 2022 році створити фонд, чи іншу організацію, яка б працювала по двом напрямкам. Перший – допомога українським постраждалим підприємствам. І щоби цей фонд збирав дані, хто постраждав, кому прилетіла ракета, які треба гроші? Напевно, пільговий кредит, якась пільгова фінансова програма. Діюча сьогодні програма державного пільгового кредитування “5-7-9” для нас мала більше психологічну підтримку, тому що там ці кошти дуже незначні. Розумієте, що якщо ви власник заводу з виробництва керамічної плитки, то ці, наприклад, вісім мільйонів гривень які можна отримати за цією програмою, вам не дуже допоможуть. Ви навіть одну лінію, яка подає плитку в піч, не придбаєте. Це жахливо маленькі цифри.

Другий напрямок роботи – підрахунок матеріальних резервів і ресурсів, і фінансів відбудови. Такий орган повинен розуміти, скільки на рахунках у конкретних військової адміністрації грошей на даний момент, чи можна відкривати певний тендер, чи цей тендер буде покрити грішми взагалі, чи потім буде, як завжди – невідомо скільки чекати, поки в скарбниці з’являться гроші. Також у нас трапляються ситуації, коли область яка постраждала менше навпаки отримує допомоги більше. І якраз має державний орган займатися прорахунком цих дисбалансів, їх виправленням, вживати конкретних заходів, накопичувати ф’ючерсні контракти на будівельні матеріали із локальними виробниками, сплачувати аванси для того, щоб розуміти, що накопичені натуральні товарні запаси для конкретних об’єктів відбудови у таких то регіонах.

Ця служба не повинна бути великою – 25-30 людей, які будуть чітко бачити всю картину. Доцільно аби це були люди з кандидатськими та докторськими науковими ступенями, які ніколи не мали власного будівельного бізнесу, не мають виражених у ЗМІ комерційних інтересів, але які принаймні розуміються на науково- фаховому рівні щодо тих питань, які вони вирішують.

Сьогодні під час війни, коли ринок у нас зараз трансформується силовими методами, нам реально потрібно створити якийсь невеличкий аналог Держплану. Вважати, що держава випустить під час відбудови якісь там бонди і облігації і замість грошей надасть їх виробникам як фінансовий інструмент замість живих грошей, а забере вартісний та дефіцитний товар, ніхто з виробників такі псевдо-гроші не буде брати навіть під загрозами з боку державних чиновників. Треба пропонувати концепції, які принаймні  передбачають поміркований але прибуток. Завдання кожного підприємства отримати прибуток, заплатити з нього всі податки, підтримати державу, допомогти фронту.

Водночас вже доцільно вирішити питання роботи виробничих активів, які були конфісковані у російських власників. Треба миттєво після того як забрали, тиждень, два, і призначили нового директора, щоб завод не зупинявся і надалі виробляв продукцію та сплачував гроші до бюджету. Продавати ці підприємства під час війни не зовсім доцільно, тому що ціна навряд чи буде високою і це питання потрібно відкласти на період після війни, але треба забезпечити їх стабільну роботу.

Василь Январьов